віакорам 3.5 мг/2.5 мг таблетки №30

віакорам (VIACORAM) інструкція по застосуванню

Склад

діючі  речовини:  периндоприл, амлодипін

віакорам  3,5 мг/2,5 мг

1 таблетка містить периндоприлу аргініну 3,5 мг (що відповідає 2,378 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 3,4675 мг (що відповідає 2,5 мг амлодипіну)

віакорам  7 мг/5 мг

1 таблетка містить периндоприлу аргініну 7 мг (що відповідає 4,756 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що відповідає 5 мг амлодипіну)

віакорам  14 мг/10 мг

1 таблетка містить периндоприлу аргініну 14 мг (що відповідає 9,512 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 13,87 мг (що відповідає 10 мг амлодипіну).

допоміжні речовини:  лактози моногідрат, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

віакорам  3,5 мг/2,5 мг: таблетка білого кольору, круглої форми.

віакорам  7 мг/5 мг: таблетка білого кольору, круглої форми, з тисненням    з одного боку.

віакорам  14 мг/10 мг: таблетка білого кольору, круглої форми, з тисненням    з одного боку та 14/10 з іншого.

Фармакотерапевтична група

Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Периндоприл та амлодипін.

Код АТХ C09B B04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

віакорам  поєднує два антигіпертензивних компоненти із взаємодоповнюючими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією: амлодипін належить до класу антагоністів кальцію, а периндоприл &ndash до класу інгібіторів АПФ.

Комбінація вказаних речовин має адитивний антигіпертензивний ефект.

Фармакодинамічні ефекти

Периндоприл

Периндоприл &ndash інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворювальний фермент - АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за механізмом зворотного зв&rsquo язку) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібірування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашлю).

Периндоприл діє через свій активний метаболіт &ndash периндоприлат. Інші ж метаболіти не демонструють активності у інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.

Амлодипін

Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та гальмує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м&rsquo язів міокарда та судин.

Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначено, але амлодипін зменшує загальну ішемію навантаження завдяки тому що:

• розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує загальний  периферичний опір (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні
• частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

Клінічна ефективність та безпека

Периндоприл/амлодипін

У 8-тижневому мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому факторіальному дослідженні з паралельними групами за участю 1581 пацієнта з артеріальною гіпертензією легкого та помірного ступеня застосування фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін 3,5  мг/2,5 мг призвело до статистично і клінічно достовірного більшого зниження середнього САТ/ДАТ (22,0/13,6 мм рт. ст.) порівняно з плацебо (14,2/9,3 мм рт. ст.) або з монотерапією окремими складовими препарату: 3,5 мг периндоприлу (16,3/9,7 мм рт. ст.) та 2,5 мг амлодипіну (16,0/10,3  мм рт. ст.) (p  < 0,001 для усіх порівнянь).

У 6-тижневому рандомізованому подвійному сліпому дослідженні з паралельними групами, що включало 837  пацієнтів з артеріальною гіпертензією легкого та помірного ступеня лікування комбінацією периндоприл/амлодипін 14 мг/10 мг призвело до зниження середнього АТ (САТ/ДАТ) на 22,8/15,4 мм рт. ст. порівняно з терапією 10 мг амлодипіну (18,8/12,9 мм рт. ст.) і 16 мг периндоприлу терт-бутиламіну (12,7/9,1 мм рт. ст.), що відповідає 20 мг периндоприлу аргініну. Лікування комбінацією периндоприл/амлодипін 14 мг/10 мг призвело до значного зниження САТ (p &le 0,0017)  і  ДАТ (p = 0,0005) та достовірно вищого рівня контролю АТ учасників (52  %)  порівняно з прийомом амлодипіну 10 мг (38 %, p &le 0,001) і периндоприлу тертбутиламіну 16 мг (27 %, p &le 0,001).

У 6-місячному мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому активно контрольованому дослідженні 1774 пацієнти з артеріальною гіпертензією легкого та помірного ступеня  одержували або комбінацію периндоприл/амлодипін 3,5 мг/2,5 мг з підвищенням дози у разі необхідності до 7 мг/5 мг, 14 мг/10 мг і 14 мг/10 мг у комбінації з 1,5 мг індапаміду або валсартан/амлодипін (80 мг валсартану з підвищенням дози до 160 мг, далі комбінація валсартан/амлодипін по 160 мг/5 мг і 160 мг/10 мг).

Через 3 місяці лікування середне зниження САТ/ДАТ було клінічно і статистично більшим у групі препарату віакорам  (25,9/16,9 мм рт. ст.), аніж у групі комбінації валсартан/амлодипін (23,6/15,5 мм рт. ст.) (p  < 0,001 для усіх порівнянь).Артеріальний тиск контролювався у 56,4 % пацієнтів, які приймали віакорампорівняно з 49,0 % пацієнтів, що приймали валсартан/амлодипін (p = 0,002). Відсоток хворих, які відповіли на терапію становив 87,4 % vs 81,6 % відповідно (p  <   0,001). Перевага лікування препаратом віакорамнад стратегією лікування комбінацією валсартан/амлодипін щодо зниження АТ та кількості пацієнтів, які відповіли на терапію, спостерігалася з 1-го місяця та зберігалася на кожному візиті до лікаря (до 6-го місяця). Ці результати було підтверджено під час цілодобового автоматичного моніторингу артеріального тиску (ABPM), який проводився у підгрупі 1029 пацієнтів. На 3-му та 6-му місяцях лікування добове зниження середнього САТ/ДАТ було більшим при застосуванні препарату віакорам  (15,5/9,4 мм рт. ст. та 17/10,4 мм рт. ст. відповідно) порівняно з комбінацією валсартан/амлодипін (12,7/8,0 мм рт. ст. та 14,7/9,2 мм рт. ст. відповідно) (p &le 0,001).

Протягом 8-місячного відкритого спостереження у 1554 пацієнтів профіль безпеки препарату віакорамвідповідав профілю безпеки периндоприлу й амлодипіну.

В 9-місячному мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому активно контрольованому дослідженні за участю 3270 пацієнтів з артеріальною гіпертензією від помірного до тяжкого ступеня отримували або комбінацію периндоприл/амлодипін 3,5 мг/2,5 мг з поступовим підвищенням дози у разі необхідності до 7 мг/5 мг, 14 мг/5 мг і 14/10 мг, або комбінацію ірбесартан/гідрохлоротіазид (ірбесартан 150 мг, далі ірбесартан/гідрохлоротіазид 150 мг/12,5 мг, 300 мг/12,5 мг та 300 мг/25 мг). Відсоток пацієнтів з контрольованим АТ статистично достовірно зростав з кожним підвищенням дози фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін у кожному звітному періоді до 6 місяців спостереження (p < 0,001 у періоді до 3 місяців та p &le 0,003 протягомперіоду до 6 місяців). Через 6 місяців лікування середнє зниження АТ було подібним як у пацієнтів, що приймали комбінацію периндоприл/амлодипін (22,0/10,1 мм рт. ст.), так і в групі комбінації ірбесартан/гідрохлоротіазид (22,5/9,6 мм рт. ст.) як для САТ (p = 0,116), так і ДАТ (p = 0,050).

У клінічних дослідженнях часто спостерігалися такі побічні реакції: запаморочення, кашель і набряк (див. розділ « Побічні реакції» ). Побічні реакції, які спостерігалися під час клінічних досліджень, відповідали побічним реакціям, зазначеним у профілях безпеки монокомпонентів  ̶  периндоприлу й амлодипіну.

Фармакокінетика.

Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну у складі препарату віакорам  суттєво не відрізняються від швидкості та ступеня всмоктування периндоприлу та амлодипіну при застосуванні окремо.

Периндоприл

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація досягається через 1  годину. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1  годину.

Периндоприл належить до проліків. До кровообігу потрапляє 27  % прийнятої дози периндоприлу у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім активного периндоприлату, периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4  години.

Оскільки прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, а отже, зменшується і його біодоступність, периндоприлу аргінін рекомендується приймати перорально у одноразовій добовій дозі вранці перед їдою.

Існує лінійний взаємозв&rsquo язок між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.

Об&rsquo єм розподілу незв&rsquo язаного периндоприлату становить приблизно 0,2  л/кг. Зв&rsquo язування периндоприлату з білками плазми складає 20  %, в основному з ангіотензинперетворювальним ферментом, і є дозозалежним.

Периндоприлат виводиться із сечею, період остаточного напіввиведення незв&rsquo язаної фракції становить приблизно 17  годин. Стан рівноваги досягається через 4  доби.

Амлодипін

При пероральному застосуванні у терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80 %. Об&rsquo єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження  in vitro  продемонстрували, що приблизно 97,5 % циркулюючого в крові амлодипіну зв&rsquo язується з білками плазми.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Період напіввиведення амлодипіну із плазми крові становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу призначати препарат один раз на добу. Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Із сечею виводиться 10 % амлодипіну у незміненому вигляді  та 60 % &ndash у вигляді метаболітів.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у хворих літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження та, відповідно, збільшується показник AUC і період напіввиведення. У пацієнтів літнього віку ініціацію лікування та підвищення дози слід проводити з обережністю в залежності від функції нирок.Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літньго віку. Перед підвищенням дози необхідно контролювати функцію нирок. Тому звичайне медичне спостереження буде включати моніторинг рівня креатиніну та калію.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнтам з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну &ndash 30-60 мл/хв) рекомендована початкова доза препарату віакорам  становить 3,5 мг/2,5 мг через день.

При порушенні функції нирок не спостерігається значних змін фармакокінетики амлодипіну. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.

Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю.

Тому звичайне медичне спостереження буде включати моніторинг рівня креатиніну та калію.  Пацієнти з порушенням функції печінки

Препарат слід призначати з обережністю. Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40-60 %.

Діалізний кліренс периндоприлату становить 70  мл/хв.

Фармакокінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс основної молекули знижується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно підбирати дозу.

Показання

Есенціальна гіпертензія у дорослих.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до діючих речовин, до інгібіторів АПФ, до похідних дигідропіридину або до будь-яких допоміжних речовин лікарського засобу
• ниркова недостатність тяжкого ступеня
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов&rsquo язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ
• уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк
• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ « Застосування у період вагітності або годування груддю» )
• тяжка артеріальна гіпотензія
• шок, включаючи кардіогенний шок
• обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня)
• серцева недостатність з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда
• одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <   60  мл/хв/1,73  м2)
• екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями
• значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвіна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), у порівнянні із застосуванням одного препарата, що впливає на РААС (див. розділи « Протипоказання» та « Особливості застосування» ).

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть підвищувати ризик виникнення гіперкаліємії, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів з препаратом віакорам   підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказано.

Аліскірен.  У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і смертності підвищується.

Екстракорпоральне лікування

Екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад, поліакрилові мембрани) та для аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрансульфатом, що може призвести до півищення ризику виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ « Протипоказання» ). У разі необхідності такого лікування, слід розглянути можливість використання діалізних мембран різного типу або призначення різних класів антигіпертензивних препаратів.

Не рекомендується одночасне застосування.

Естрамустин.  Існує ризик збільшення побічних реакцій, таких як виникнення ангіоневротичного набряку (ангіоедеми).

Калійзберігаючі діуретики (наприклад триамтерен, амілорид), солі калію.

Виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Інгібітори АПФ не слід призначати з препаратами, що можуть призвести до гіперкаліємії, за винятком стану гіпокаліємії.

Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з препаратом віакорам  (див. розділ « Особливості застосування» ). Однак якщо одночасне призначення вищезазначених речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію плазми крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. нижче.

Літій.  Повідомлялося про виникнення оборотного збільшення концентрації літію у сироватці крові та збільшення його токсичності у разі одночасного застосування з інгібіторами АПФ.  Одночасне призначення препарату віакорам  та препаратів літію не рекомендується. Однак якщо необхідність такої комбінації є обґрунтованою, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові.

Дантролен (інфузії).  В експериментальних дослідженнях спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальним наслідком та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією після застосування верапамілу та внутрішньовенно дантролену. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії, рекомендовано уникати одночасного призначення препарату віакорам, що містить амлодипін (блокатор кальцієвих каналів), пацієнтам із злоякісною гіпертермією та тим, у кого є припущення щодо наявності злоякісної гіпертермії.

Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби).

Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен  посилює антигіпертензивний ефект. Потрібно контролювати артеріальний тиск та, у разі необхідності провести корекцію дози.

Діуретики.  У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо тих, у кого порушений водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується внаслідок відміни діуретика, підвищення об&rsquo єму циркулюючої крові або споживання солі перед початком терапії препаратом віакорам.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування препаратом віакорам  (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом).

Необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування препаратом віакорам.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон).

У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50  мг на день з низькими дозами інгібіторів АПФ при недотриманні рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) у пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду <   40  %, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі аспірин у дозах &ge 3 г/день.

Коли інгібітори АПФ призначають одночасно з НПЗЗ, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібіторами циклооксигенази ЦОГ-2 та неселективними НПЗЗ, можливе послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування препарату віакорам  та НПЗЗ може посилити ризик погіршення функції нирок, включаючи ймовірну гостру ниркову недостатність, та підвищити рівень калію у крові, особливо у пацієнтів з попередньо встановленим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. В останніх необхідно відновити водний баланс та розглянути питання щодо контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Індуктори CYP3A4.  Дані щодо впливу індукторів CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів CYP3A4, таких як рифампіцин, гіперикум перфоратум, може спричинити зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Призначати препарат віакорам  у комбінації з індукторами CYP3A4З слід з обережністю.

Інгібітори CYP3A4.  Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити значне підвищення концентрації амлодипіну. Клінічне проявлення вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу препарату віакорам.

Симвастатин.  Застосування амлодипіну в дозі, кратній 10  мг, у комбінації з 80  мг симвастатину призвело до 77  %-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом у монотерапії. Пацієнтам, які приймають препарат віакорам  14 мг/10 мг, слід обмежити дозу симвастатину до 20  мг на добу.

Одночасне застосування, яке потребує уваги.

Антигіпертензивні засоби (такі як бета-блокатори) та вазодилататори.

Одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект лікарського засобу віакорам. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може спричинити подальше зниження артеріального тиску. Тому одочасно призначати вищезазначені препарати слід з обережністю.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин).

У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Трициклічні  антидепресанти/антипсихотичні  засоби/анестетики.

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних  засобів з препаратом віакорам  може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики  можуть послабляти антигіпертензивну дію препарату віакорам.

Кортикостероїди, тетракозактид  послабляють антигіпертензивний ефект (через затримку води та солей кортикостероїдами).

Альфа-блокатори (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин)  посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

Аміфостин  може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.

Золото.  Одночасне застосування інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін&rsquo єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко може спричинити реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (симптоми: почервоніння обличчя (приливи), нудота, блювання та гіпотензія).

Грейпфрути.  Одночасний прийом препарату віакорам  з вживанням грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендований через можливість підвищення біодоступності амлодипіну, внаслідок чого у деяких пацієнтів відбувається посилення гіпотензивного ефекту.

Особливості застосування

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися будь-коли підчас лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом препарату віакорам  і встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. Якщо набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов&rsquo язаний з набряком гортані, може призвести до летального наслідку. Якщо набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань з ймовірним виникненням обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитись під постійним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не був пов&rsquo язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі препарату віакорам.

У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів відмічався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них) в деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено під час комп&rsquo ютерної томографії або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Під час проведення диференційного діагнозу абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинальної ангіоедеми.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії

Повідомлялося про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування (наприклад, препаратами, що містять бджолину отруту). Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітору АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному поновленні лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/ агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. віакорам  слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих  факторів, особливо за наявності порушення функції нирок. У деякого з таких пацієнтів відмічався розвиток серйозних інфекційних захворювань, в декількох випадках ̶ резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні препарату віакорам  таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові, також пацієнти мають знати, що про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, підвищення температури тіла) необхідно повідомляти лікаря.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не повинні застосовуватися одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідатимуть на лікування антигіпертензивними препарами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому, призначення даного лікарського засобу не рекомендоване.

Призначення пацієнтам з порушеною функцією нирок

Пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30  мл/хв) лікування препаратом віакорам  протипоказане.

Пацієнтам з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендована початкова доза препарату віакорам  становить 3,5 мг/2,5 мг через день. Звичайне медичне спостереження таких пацієнтів повинне включати контроль рівня креатиніну та калію у плазмі крові.

На тлі прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки відзначалося підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Зміни показників мають оборотний характер після припинення лікування. Це більш характерно для пацієнтів з нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У деяких пацієнтів з гіпертензією, у яких до початку лікування не було діагностовано реноваскулярних захворювань, відмічалося незначне та тимчасове підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну у сироватці, особливо при призначенні периндоприлу разом з діуретиком. Виникнення такого стану більш ймовірно у пацієнтів з існ