Грастим розчин для ін'єкцій 0.3 мг/мл №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ГРАСТИМ^®

(GRASTIM^TM)

Склад:

діюча речовина: filgrastim

1 мл розчину містить людського гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (G-CSF) 0 3 мг (30 млн ОД або 300 мкг)

допоміжні речовини: сорбіт (E420) полісорбат 80 натрію ацетат тригідрат кислота оцтова льодяна вода для ін&rsquo єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін&rsquo єкцій.

Фармакотерапевтична група. Цитокіни та імуномодулятори. Колонієстимулюючі фактори. Код АТС  L03А A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

&ndash Скорочення тривалості та зниження частоти виникнення нейтропенії та фебрильної нейтропенії у хворих які отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісних захворювань (за винятком хронічного мієлолейкозу та мієлодиспластичного синдрому)

&ndash скорочення тривалості нейтропенії та її клінічних наслідків у хворих які отримують мієлоаблативну терапію з подальшою алогенною або аутологічною трансплантацією кісткового мозку

&ndash мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) у тому числі після мієлосупресивної терапії

&ndash довготривала терапія для збільшення кількості нейтрофілів і зменшення частоти та тривалості інфекційних ускладнень у дітей та дорослих з тяжкою спадковою періодичною або ідіопатичною нейтропенією та абсолютною кількістю нейтрофілів &le 0 5 х 10⁹/л та тяжкими або рецидивуючими інфекціями в анамнезі

&ndash зниження ризику бактеріальних інфекцій та лікування стійкої нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів &le 1 х 10⁹/л) у пацієнтів з розгорнутою стадією ВІЛ-інфекції при неефективності інших засобів контролю нейтропенії

&ndash мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) у здорових донорів для алогенної трансплантації ПСКК.

Протипоказання.

&ndash Підвищена чутливість до філграстиму колонієстимулюючих факторів Escherichia coli або до будь-яких допоміжних речовин.

&ndash Тяжка спадкова нейтропенія (синдром Костмана) з цитогенетичними порушеннями та аутоімунна нейтропенія.

&ndash Термінальна стадія ХНН.

&ndash Хронічний мієлолейкоз та мієлодиспластичний синдром.

Спосіб застосування та дози. Терапію препаратом Грастим^® можна проводити у лікувальних закладах де є необхідне діагностичне обладнання. Лікарі повинні мати досвід застосування лікарських засобів що містять гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF) та лікування хворих з гематологічними захворюваннями.

Процедури мобілізації та аферезу слід проводити при взаємодії з лікарями які мають відповідний досвід і можливість необхідного моніторингу клітин-попередників гемопоезу.

Нейтропенія у хворих які отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісних захворювань.

Рекомендована добова доза препарату становить 0 5 млн ОД/кг (5 мкг/кг) маси тіла 1 раз на добу. Першу дозу препарату слід вводити не раніше ніж через 24 години після курсу цитотоксичної хіміотерапії. Препарат застосовувати поки загальна кількість нейтрофілів у клінічному аналізі крові не перевищить очікуваний рівень і не досягне норми. Після хіміотерапії з приводу солідних пухлин лімфом і лімфолейкозу тривалість лікування до досягнення вказаних значень становить до 14 днів. Після індукційної і консолідаційної терапії гострого мієлоїдного лейкозу тривалість лікування може бути значно збільшена (до 38 днів) залежно від виду дози та схеми застосованої цитотоксичної хіміотерапії.

У пацієнтів які отримують цитотоксичну хіміотерапію минуще збільшення кількості нейтрофілів зазвичай спостерігається через 1-2 доби після початку лікування препаратом Грастим^® . Але для досягнення стабільного терапевтичного ефекту необхідно продовжувати терапію поки кількість нейтрофілів не перевищить очікуваний мінімум і не досягне нормальних значень. Не рекомендується передчасно відміняти лікування препаратом до переходу кількості нейтрофілів через очікуваний мінімум.

Спосіб введення.

Препарат Грастим^® застосовувати у вигляді підшкірних ін&rsquo єкцій або внутрішньовенних інфузій протягом 30 хвилин 1 раз на добу. У більшості випадків переважає підшкірний шлях введення. При внутрішньовенному введенні одноразової дози тривалість ефекту препарату може скорочуватись. Клінічна значущість цих даних щодо застосування багаторазових доз препарату не встановлена. Вибір способу введення залежить від особливостей конкретної клінічної ситуації і визначається для кожного хворого окремо.

Хворі які отримують мієлоаблативну терапію з подальшою трансплантацією кісткового мозку.

Рекомендована початкова доза препарату Грастим^® &ndash 1 млн ОД/кг (10 мкг/кг) маси тіла на добу. Першу дозу слід вводити не раніше ніж через 24 години після проведення цитотоксичної хіміотерапії і не пізніше ніж через 24 години після трансплантації кісткового мозку.

Корекція дози: після максимального зниження кількості нейтрофілів (надира) добову дозу препарату необхідно скорегувати залежно від зміни кількості нейтрофілів (див. таблицю).

Підбір дози препарату Грастим^® у відповідь на досягнення надира.

Спосіб введення.

Препарат розчиняти у 20 мл 5 % розчину глюкози і застосовувати у вигляді нетривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин або тривалої підшкірної чи внутрішньовенної інфузії протягом 24 годин.

Мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) у пацієнтів які одержують мієлосупресивну або мієлоаблативну терапію з подальшою аутологічною трансфузією ПСКК.

Хворі які отримують мієлосупресивну або мієлоаблативну терапію з подальшою аутологічною трансплантацією ПСКК.

Для мобілізації ПСКК при застосуванні препарату Грастим^® як монотерапії рекомендована доза становить 1 млн ОД/кг (10 мкг/кг) маси тіла на добу протягом 5-7 діб поспіль у вигляді тривалої підшкірної інфузії протягом 24 годин. Проводити 1-2 сеанси лейкаферезу на 5-ту та 6-ту добу. У деяких випадках додатково проводити 1 сеанс лейкаферезу. Не слід міняти дозу препарату до завершального лейкаферезу.

Для мобілізації ПСКК після мієлосупресивної хіміотерапії рекомендована доза препарату Грастим^® становить 0 5 млн ОД/кг (5 мкг/кг) маси тіла на добу щодня починаючи з першого дня після завершення курсу хіміотерапії і поки кількість нейтрофілів не перейде очікуваний мінімум і не досягне норми. Лейкаферез слід проводити протягом періоду зростання АКН з < 0 5 х 10⁹/л до > 5 х 10⁹/л. Хворим які не отримували інтенсивної хіміотерапії слід проводити 1 сеанс лейкаферезу. В окремих випадках рекомендується проводити додаткові сеанси лейкаферезу.

Мобілізація ПСКК у здорових донорів перед алогенною трансплантацією ПСКК.

Для мобілізації ПСКК перед алогенною трансплантацією ПСКК для здорових донорів рекомендована доза препарату Грастим^® становить 1 млн ОД/кг (10 мкг/кг) маси тіла на добу протягом 4-5 діб поспіль. Лейкаферез проводити з 5 доби і при необхідності продовжувати до 6 доби з метою отримання 4 x 10⁶ CD34+ клітин/кг маси тіла реципієнта.

Спосіб введення.

Перед інфузією препарат розчиняти у 20 мл 5 % розчину декстрози.

Довготривала терапія для збільшення кількості нейтрофілів і зменшення частоти і тривалості інфекційних ускладнень у дітей та дорослих з тяжкою спадковою періодичною або ідіопатичною нейтропенією (ТХН).

Спадкова нейтропенія.

Рекомендована початкова доза &ndash 1 2 млн ОД/кг (12 мкг/кг) маси тіла на добу шляхом одноразової підшкірної ін&rsquo єкції або дрібними дозами.

Ідіопатична і періодична нейтропенія.

Рекомендована початкова доза &ndash 0 5 млн ОД/кг (5 мкг/кг) маси тіла на добу одноразово або дрібними дозами.

Підбір дози.

Препарат Грастим^® вводити щоденно до досягнення і стабільного перевищення показника кількості нейтрофілів 1 5 х 10⁹/л. Після досягнення терапевтичного ефекту визначати мінімальну ефективну дозу для підтримання цього рівня. Для підтримання необхідної кількості нейтрофілів потрібне тривале щоденне введення препарату. Через 1-2 тижні лікування початкову дозу можна подвоїти або наполовину зменшити залежно від ефективності терапії. Надалі кожні 1-2 тижні проводити індивідуальну корекцію дози для стабілізації середньої кількості нейтрофілів у діапазоні від 1 5 х 10⁹/л до 10 х 10⁹/л. Хворим із тяжкими інфекціями можна застосувати схему із швидшим збільшенням дози. Безпека застосування філграстиму при тривалому лікуванні хворих дозами вищими за 2 4 млн ОД (24 мкг/кг) на добу не встановлена.

Зниження ризику бактеріальних інфекцій та лікування стійкої нейтропенії у пацієнтів з розгорнутою стадією ВІЛ-інфекції.

Відновлення кількості нейтрофілів.

Рекомендована початкова доза препарату &ndash 0 1 млн ОД/кг (1 мкг/кг) маси тіла на добу зі збільшенням дози до 0 4 млн ОД (4 мкг/кг) маси тіла на добу шляхом одноразової підшкірної ін&rsquo єкції до нормалізації кількості нейтрофілів (АКН > 2 0 x 10⁹/л). Нормалізація кількості нейтрофілів зазвичай настає через 2 доби. У рідкісних випадках (< 1 % пацієнтів) для відновлення кількості нейтрофілів доза препарату може бути збільшена до 1 млн ОД/кг         (10 мкг/кг маси тіла на добу).

Підтримання нормальної кількості нейтрофілів.

Після досягнення терапевтичного ефекту підтримуюча доза становить 300 мкг/добу 2-3 рази на тиждень за альтернативною схемою (через добу). Надалі може бути необхідна індивідуальна корекція дози і тривале застосування препарату для підтримання середньої кількості нейтрофілів > 2 х 10⁹/л.

Особливі категорії хворих.

Корекція дози не потрібна пацієнтам із тяжкою печінковою або нирковою недостатністю тому що їх фармакокінетичні та фармакодинамічні показники виявились подібними до таких у здорових добровольців.

Особливих рекомендацій щодо застосування препарату пацієнтам літнього віку немає.

Рекомендації перед застосуванням.

Перед застосуванням препарату проводять візуальний контроль вмісту флакона або попередньо наповненого шприца. Розчин повинен бути прозорим без частинок. Короткочасний вплив низьких температур не впливає негативно на стабільність препарату.

Розведені розчини препарату слід готувати не раніше ніж за 24 години до застосування і зберігати в холодильнику при температурі 2-8 ^оС. Флакони та попередньо наповнені шприци з препаратом призначені лише для одноразового застосування.

Рекомендації щодо розведення препарату.

Препарат Грастим^® можна вводити у розведеному вигляді у 5 % розчині глюкози. Розведення до концентрації менше 0 2 млн ОД/мл (2 мкг/мл) не рекомендується. При розведенні у концентрації

1 5 млн ОД/мл (15 мкг/мл) необхідно додатково ввести людський альбумін до досягнення концентрації 2 мг/мл. Наприклад при кінцевому об&rsquo ємі розчину 20 мл і загальної дози філграстиму 30 млн ОД (300 мкг) необхідне додаткове введення 0 2 мл 20 % (200 мг/мл) розчину альбуміну. Розведений препарат може адсорбуватися склом та іншими матеріалами що використовуються для інфузійного введення.

Заборонено використовувати розчин хлориду натрію для розведення препарату.

Переважні ділянки тіла для підшкірного введення препарату показані на малюнку:

Побічні реакції. Найчастішими побічними явищами на тлі терапії із застосуванням філграстиму є біль у кістках та м&rsquo язах від низького до середнього ступеня тяжкості. Біль у кістках та м&rsquo язах як правило усувається при прийомі стандартних знеболювальних засобів.

Алергічні реакції у пацієнтів спостерігаються частіше при внутрішньовенному введенні препарату. У деяких випадках симптоми з&rsquo являлися знову при проведенні провокаційної проби що свідчить про причинно-наслідковий зв&rsquo язок. У випадках серйозних алергічних реакцій у подальшому філграстим  пацієнту застосовувати не слід.

Побічні реакції що спостерігались у пацієнтів з онкологічними захворюваннями.

З боку імунної системи: алергічні реакції у тому числі анафілактичні реакції висипання на шкірі кропив&rsquo янка ангіоневротичний набряк задишка та артеріальна гіпотензія.

З боку судинної системи: артеріальна гіпотензія (тимчасова) порушення судин у тому числі захворювання спричинені оклюзією вен та порушення балансу рідини в організмі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: синдром Світа шкірний васкуліт.

З боку респіраторної системи органів грудного та медіастинального відділів: набряк легенів інтерстиціальна пневмонія легеневий інфільтрат.

З боку кістково-м&rsquo язової системи та сполучних тканин: біль у м&rsquo язах та кістках (від низького до середнього ступеня тяжкості) біль у м&rsquo язах та кістках (високого ступеня тяжкості) загострення ревматоїдного артриту.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення сечовипускання (переважно дизурія).

Порушення обміну речовин: кальцієва подагра.

Лабораторні показники: підвищення концентрації в крові лужної фосфатази лактатдегідрогенази (ЛДГ) гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) сечової кислоти (оборотне дозозалежне низької або середньої тяжкості).

У пацієнтів яким проводили хіміотерапію із введенням високих доз препаратів з подальшою трансплантацією аутологічного кісткового мозку спостерігалися порушення з боку судинної системи. Причинно-наслідкового зв&rsquo язку реакції із застосуванням філграстиму встановлено не було. Є повідомлення про окремі випадки синдрому Світа (гострий гарячковий непрофільний дерматоз) у пацієнтів з онкологічними захворюваннями. Однак з урахуванням того що більшість із цих пацієнтів страждали на лейкемію захворювання яке часто призводить до синдрому Світа причинно-наслідкового зв&rsquo язку із застосуванням філграстиму підтверджено не було.

Побічні реакції що спостерігались у пацієнтів з ТХН.

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: анемія спленомегалія яка в окремих випадках прогресує тромбоцитопенія порушення функцій селезінки.

З боку нервової системи: головний біль.

З боку респіраторної системи: носові кровотечі.

З боку травного тракту: діарея.

З боку гепатобіліарної системи: гепатомегалія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: шкірний васкуліт (при тривалому застосуванні) алопеція висипання.

З боку кістково-м&rsquo язової системи та сполучних тканин: остеопороз артралгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: гематурія протеїнурія.

Загальні порушення та порушення у місці введення: біль у місці введення.

Лабораторні показники: підвищення концентрації у крові лужної фосфатази ЛДГ сечової кислоти зменшення рівня глюкози крові (тимчасове середньої тяжкості).

Побічні реакції що спостерігались у здорових донорів яким проводили мобілізацію ПСКК.

З боку імунної системи: алергічні реакції високого ступеня тяжкості (анафілактичні реакції ангіоневротичний набряк кропив&rsquo янка висипання на шкірі).

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: лейкоцитоз (концентрація лейкоцитів > 50 х 10⁹/л) тромбоцитопенія (концентрація тромбоцитів < 100 х 10⁹/л тимчасова) спленомегалія (як правило безсимптомна спостерігається також і у пацієнтів з онкологічними захворюваннями) порушення функції селезінки розрив селезінки.

З боку нервової системи: головний біль.

З боку дихальної системи: кровохаркання легеневі кровотечі легеневий інфільтрат задишка киснева недостатність.

З боку кістково-м&rsquo язової системи та сполучних тканин: біль у м&rsquo язах та кістках (від низького до середнього ступеня тяжкості тимчасовий) загострення ревматоїдного артриту та симптомів артриту.

Лабораторні показники: підвищення концентрації в крові лужної фосфатази та лактатдегідрогенази (ЛДГ) (тимчасове незначне) підвищення концентрації в крові аспартатамінотрансферази (АСТ) та сечової кислоти (тимчасове незначне).

У деяких випадках спостерігались побічні явища з боку легенів що призводило до дихальної недостатності або респіраторного дистрес-синдрому дорослих (РДСД) інколи летальних. Надходили повідомлення про дуже рідкісні випадки побічних явищ з боку легенів (кровохаркання легеневі кровотечі інфільтрація легенів задишка та киснева недостатність) у здорових донорів.

Побічні реакції що спостерігались у пацієнтів з ВІЛ-інфекціями.

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: порушення функції селезінки спленомегалія.

З боку кістково-м&rsquo язової системи та сполучних тканин: біль у м&rsquo язах та кістках (від низького до середнього ступеня тяжкості).

За результатами лікарського обстеження в усіх випадках ступінь збільшення селезінки у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією був від низького до середнього клінічний перебіг порушення мав доброякісний характер у жодного з пацієнтів не було діагностовано гіперспленізм жодному з пацієнтів не проведено спленектомію. Оскільки збільшення селезінки є частим ускладненням у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією та спостерігається з різним ступенем тяжкості у більшості пацієнтів які хворіють на СНІД причинно-наслідковий зв&rsquo язок із застосуванням філграстиму залишається нез&rsquo ясованим.

Передозування. Симптоми передозування невідомі. Через 1-2 дні після припинення лікування препаратом кількість циркулюючих нейтрофільних гранулоцитів зазвичай знижується на 50 % а через 1-7 днів повертається до норми.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Безпека застосування препарату у період вагітності не встановлена. При призначенні препарату вагітним слід співставити очікуваний терапевтичний ефект з можливим ризиком для плода. Невідомо чи проникає філграстим у грудне молоко тому застосовувати його у період годування груддю не рекомендується.

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату новонародженим не встановлені. Рекомендації щодо дозування для хворих дитячого віку такі ж самі як і для дорослих які отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію.

Особливості застосування.

Нейтропенія у хворих які отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісних захворювань.

Оскільки відомо що колонієстимулюючі фактори гранулоцитів (G-CSF) сприяють росту мієлоїдних клітин in vitro аналогічні ефекти можуть спостерігатися in vivo.

Безпека та ефективність застосування філграстиму хворим з мієлодисплазією і хронічним мієлолейкозом не встановлені. Через можливе потенціювання росту пухлини не слід застосовувати філграстим при злоякісних захворюваннях мієлоїдного характеру та при будь-якому мієлопроліферативному захворюванні. Особливої уваги потребує проведення диференціального діагнозу між бласттрансформацією хронічного мієлолейкозу і гострим мієлолейкозом. Оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату для хворих із вторинним гострим мієлоцитарним лейкозом (ГМЛ) обмежені препарат слід призначати з обережністю.

Лейкоцитоз.

Кількість лейкоцитів у крові досягає або перевищує 100 x 10⁹/л менше ніж у 5 % хворих які отримують добову дозу препарату більше 0 3 млн ОД/кг (3 мкг/кг) маси тіла. Немає відомостей щодо будь-яких побічних дій безпосередньо зумовлених розвитком лейкоцитозу такого ступеня тяжкості. Однак враховуючи можливий ризик пов&rsquo язаний з тяжким лейкоцитозом під час лікування препаратом необхідно регулярно контролювати кількість лейкоцитів. Якщо кількість лейкоцитів перевищить 50 x 10⁹/л після досягнення очікуваного рівня слід негайно відмінити препарат. У випадку застосування препарату для мобілізації ПСКК його необхідно відмінити або зробити корекцію дози при збільшенні кількості лейкоцитів до > 70 x 10⁹/л.

Ризик пов&rsquo язаний з підвищенням дози хіміотерапії.

Слід дотримуватись особливої обережності при лікуванні хворих зі злоякісними новоутвореннями які отримують високі дози цитостатиків оскільки в цих випадках результативність лікування не встановлена. Відомо що підвищені дози хіміопрепаратів виявляли більш виражену токсичність призводячи до розвитку серцево-судинних легеневих неврологічних і дерматологічних побічних реакцій.

Монотерапія препаратом не запобігає розвитку тромбоцитопенії та анемії зумовлених мієлосупресивною хіміотерапією. У випадку застосування більш високих доз хіміопрепаратів (наприклад повні дози відповідно до призначених схем) ризик тяжкої тромбоцитопенії та анемії підвищується.

Рекомендується регулярно контролювати такі показники клінічного аналізу крові як гематокрит і кількість тромбоцитів. Слід дотримуватись особливої обережності при застосуванні однокомпонентних або комбінованих хіміотерапевтичних препаратів які можуть спричинити тяжку тромбоцитопенію.

При застосуванні препарату для мобілізації ПСКК було виявлено зменшення ступеня тяжкості і тривалості тромбоцитопенії зумовленої мієлосупресивною або мієлоаблативною хіміотерапією.

Інші заходи безпеки.

Ефективність препарату для хворих зі значно зниженою кількістю мієлоїдних клітин-попередників не вивчалася. Філграстим підвищує кількість нейтрофілів шляхом впливу перш за все на клітини-попередники нейтрофілів. Тому у хворих зі зниженою кількістю клітин-попередників (наприклад у результаті лікування інтенсивною променевою терапією або хіміотерапією або внаслідок інфільтрації кісткового мозку пухлинними клітинами) кількість утворюваних нейтрофілів може бути знижена.

Існують дані щодо розвитку реакції « трансплантат проти хазяїна» і летальних випадків у хворих які отримують G-CSF після алогенної трансплантації кісткового мозку.

Мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК).

Попереднє лікування цитотоксичними засобами.

У хворих яким раніше проводили інтенсивну мієлосупресивну терапію на тлі застосування філграстиму для мобілізації ПСКК може не відбуватися збільшення кількості ПСКК до рекомендованого мінімального рівня (&ge 2 0 х 10⁶ CD34+ клітин/кг) або підвищення швидкості відновлення тромбоцитів.

Деякі цитотоксичні засоби проявляють особливу токсичність відносно клітин-попередників гемопоезу та негативно впливають на їх мобілізацію. Тривале застосування препаратів мелфалан карбоплатин або кармустин (BCNU) перед мобілізацією клітин-попередників може призвести до погіршення результатів. Однак одночасне застосування мелфалану карбоплатину або BCNU з філграстимом ефективне при мобілізації ПСКК. Якщо планується трансплантація ПСКК рекомендується провести мобілізацію стовбурових клітин на ранній стадії лікування хворого. Особливу увагу слід звернути на кількість клітин-попередників активованих у таких хворих до застосування препаратів хіміотерапії у високих дозах. Якщо результати мобілізації  відповідно до вищенаведених критеріїв недостатні слід розглянути застосування альтернативних методів лікування які не потребують використання клітин-попередників.

Оцінка кількості мобілізованих периферичних стовбурових клітин крові.

При проведенні оцінки кількості ПСКК мобілізованих у хворих які отримали терапію із застосуванням філграстиму особливу увагу слід приділяти методу кількісного визначення. Результати проточного цитометричного аналізу кількості CD34+-клітин значно відрізняються залежно від застосованої методології визначення отже слід з обережністю ставитись до результатів визначення їх кількості отриманих в інших лабораторіях.

Результати статистичного аналізу взаємозв&rsquo язку кількості введених CD34+-клітин та швидкості нормалізації кількості тромбоцитів після проведення хіміотерапії із застосуванням високих доз хіміопрепаратів свідчать про складну але постійну залежність. Рекомендації стосовно необхідності забезпечення мінімального вмісту на рівні &ge 2 х 10⁶ CD34+ клітин/кг ґрунтуються на опублікованих даних про досвід адекватного відновлення гематологічних показників. При рівні що перевищує мінімальний рекомендований спостерігається швидша нормалізація при рівні меншому за рекомендований &ndash триваліша.

Особливі заходи безпеки для здорових донорів які проходять мобілізацію ПСКК.

Мобілізація ПСКК здорових донорів впливає на стан їхнього здоров&rsquo я і застосовується винятково для отримання алогенних стовбурових клітин для трансплантації.

Донори яким проводять мобілізацію ПСКК для трансплантації повинні відповідати стандартним вимогам за клінічними показниками та результатами лабораторних аналізів що висуваються до донорів стовбурових клітин. Особливу увагу слід звертати на показники аналізів крові та наявність інфекційних захворювань. Безпека та ефективність введення філграстиму здоровим донорам віком до 16 та від 60 років не оцінювались.

При необхідності проведення більш ніж однієї процедури лейкаферезу особливу увагу слід приділяти донорам вміст тромбоцитів у крові яких до початку лейкаферезу становить                                       < 100 х 10⁹/л як правило проведення лейкаферезу не рекомендовано при вмісті тромбоцитів < 75 х 10⁹/л.

Лейкаферез не проводиться донорам які потребують антикоагулянтної терапії або у яких є порушення гемостазу.

Подальше введення філграстиму слід скасувати або зменшити його дозу у випадках зростання лейкоцитів до рівня що перевищує 70 х 10⁹/л.

Моніторинг стану донорів які отримують G-CSF для мобілізації ПСКК слід продовжувати до нормалізації гематологічних показників.

У здорових донорів після введення G-CSF спостерігались тимчасові цитогенні зміни. Значення цих змін невизначене.

Визначення довготривалої безпеки препарату при введенні донорам триває. Ризик сприяння утворенню злоякісних клонів мієлоїдних клітин не виключений. Центрам аферезу рекомендовано проводити систематичні обстеження донорів стовбурових клітин у період щонайменше 10 років для забезпечення моніторингу показників довготривалої безпеки.

Частими є випадки безсимптомної спленомегалії. Випадки розриву селезінки у здорових донорів та пацієнтів внаслідок введення G-CSF спостерігалися дуже рідко. Зафіксовано кілька випадків летального розриву селезінки. Отже необхідним є ретельний моніторинг розміру селезінки (клінічне та ультразвукове обстеження). Слід виключити діагноз розриву селезінки у донорів та/або пацієнтів які скаржаться на біль у лівій верхній частині живота або у лівому плечі.

У випадку підозри або підтвердження побічного явища з боку легенів подальше застосування філграстиму слід припинити та надати пацієнту відповідну медичну допомогу.

Трансплантація алогенних ПСКК мобілізованих введенням філграстиму.

Дані свідчать про те що імунологічній взаємодії алогенних ПСКК і реципієнта властивий більший ступінь ризику розвитку гострої реакції трансплантата проти хазяїна порівняно з трансплантацією кісткового мозку.

Особливі заходи безпеки для пацієнтів з ТХН.

Дослідження складу крові.

Необхідним є ретельний моніторинг кількості тромбоцитів особливо протягом перших тижнів терапії із застосуванням філграстиму. У випадках розвитку тромбоцитопенії у пацієнтів тобто стійкого зниження вмісту тромбоцитів до рівня < 100  000/мм³ подальшу терапію із застосуванням філграстиму слід тимчасово відмінити або зменшити його дозу.

Можливі й інші зміни формули крові в тому числі анемія та тимчасове підвищення вмісту мієлоїдних клітин-попередників необхідний ретельний моніторинг формули крові.

Трансформація в лейкоз або передлейкоз.

Особлива обережність необхідна при діагностиці тяжкої хронічної нейтропенії щоб диференціювати їх від інших гематологічних захворювань таких як апластична анемія мієлодисплазія та мієлолейкоз. До початку лікування слід провести розгорнутий аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули і кількості тромбоцитів а також визначити морфологічну картину кісткового мозку й каріотип.

У випадках виникнення у пацієнта з тяжкою хронічною нейтропенією цитогенетичних порушень слід уважно зважити співвідношення користі та ризику подальшого застосування філграстиму. Подальше введення філграстиму пацієнтам у випадках розвитку мієлодиспластичного синдрому (МДС) або лейкемії слід відмінити. Невідомо чи підвищує довготривала терапія із застосуванням філграстиму у пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією ризик цитогенетичних порушень МДС або трансформації захворювання на лейкемію. Морфологічне та цитогенетичне обстеження кісткового мозку пацієнтів слід проводити регулярно з інтервалом приблизно кожні 12 місяців.

Інші заходи безпеки.

Слід виключити інші причини виникнення нейтропенії наприклад вірусні інфекції.

Збільшення селезінки є безпосереднім наслідком введення філграстиму. Обстеження для визначення розмірів селезінки слід проводити регулярно. Пальпація живота є достатнім методом для визначення аномального збільшення об&rsquo єму селезінки.

Гематурія/протеїнурія спостерігалась у невеликої кількості пацієнтів. Для своєчасного визначення цих явищ необхідне регулярне проведення аналізу сечі.

Показники безпеки та ефективності при застосуванні новонародженим та пацієнтам з аутоімунною нейтропенією не визначено.

ВІЛ-інфекція.

Формула крові.

Необхідний ретельний моніторинг значення АНК особливо у період перших тижнів терапії із застосуванням філграстиму. У деяких пацієнтів спостерігається дуже швидка реакція зі значним підвищенням кількості нейтрофілів у відповідь на першу дозу філграстиму. Рекомендується щоденне визначення АНК протягом перших 2-3 днів введення філграстиму. У подальшому протягом перших 2 тижнів визначення АНК рекомендовано проводити щонайменше 2 рази на тиждень надалі &ndash 1 раз на тиждень та через кожні 2 тижні у період проведення підтримуючої терапії. У період чергового введення філграстиму індивідуально визначеною дозою та дозою 30 МОд/добу (300 мкг/добу) можливі більші коливання значення АНК пацієнта. Для визначення мінімальних (найнижчих значень АНК) рекомендується отримувати зразки крові пацієнта для аналізу вмісту АНК безпосередньо перед плановим введенням філграстиму.

Ризик зумовлений застосуванням лікарських препаратів мієлосупресивної дії підвищеними дозами.

Введення філграстиму ізольовано не виключає можливості виникнення тромбоцитопенії та анемії зумовлених мієлосупресивною хіміотерапією. Унаслідок отримання хіміопрепаратів у більших дозах або застосування більшої кількості таких препаратів у комбінації з філгастримом ризик розвитку тромбоцитопенії та анемії у пацієнта може зростати. Рекомендується регулярно контролювати показники формули крові.

Інфекційні та злоякісні захворювання що спричиняють мієлосупресію.

Розвиток нейтропенії може бути наслідком інфільтрації у кістковий мозок збудників опортуністичних інфекцій таких як представники бактерій Mycobacterium avium або ураження його злоякісними новоутвореннями наприклад лімфомою. У випадку наявності у пацієнта інфекційних захворювань або злоякісних новоутворень що вражають кістковий мозок для усунення нейтропенії крім введення філграстиму необхідно провести відповідну терапію для лікування захворювання. Вплив філграстиму на усунення нейтропенії спричиненої інфекційними захворюваннями або злоякісними новоутвореннями що уражають кістковий мозок не визначався.

Інші заходи безпеки.

Необхідно виключити такі причини транзиторної нейтропенії як вірусні інфекції.