Зокардис плюс 30/12,5 №28

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЗОКАРДІС^® ПЛЮС 30/12 5

(ZOCARDIS^® PLUS 30/12 5)

Склад:

діючі речовини: зофеноприл кальцію гідрохлоротіазид

1 таблетка вкрита плівковою оболонкою містить зофеноприлу кальцію 30 мг еквівалентного зофеноприлу 28 7 мг та гідрохлоротіазиду 12 5 мг

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна лактози моногідрат крохмаль кукурудзяний гіпромелоза кремнію діоксид колоїдний безводний магнію стеарат титану діоксид (Е 171) поліетиленгліколь 400 поліетиленгліколь 6000 заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма.

Таблетки вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: пастельно-червоні круглі злегка опуклі з обох боків таблетки вкриті плівковою оболонкою з рискою для розподілу з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори АПФ і діуретики. Код ATX C09В A15.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зокардіс^® Плюс 30/12 5 &ndash це комбінований препарат що складається із зофеноприлу інгібітору ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) та гідрохлоротіазиду діуретичного засобу тіазидового ряду. Механізми дії обох речовин доповнюють один одного і їх антигіпертензивна дія посилюється.

Зофеноприл &ndash сульфгідрильний інгібітор АПФ що пригнічує фермент який каталізує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ &ndash пептид з вазоконстрикторною дією. Це призводить до послаблення вазоконстрикторної активності і зменшення секреції альдостерону. Останній може призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові з одночасним виведенням з організму натрію і води. Розрив негативного зворотного зв&rsquo язку між ангіотензином II і секрецією реніну веде до підвищення активності реніну в плазмі. Механізм зниження артеріального тиску зофеноприлом ґрунтується на первинному пригніченні системи ренін-ангіотензин-альдостерон. АПФ ідентичний кініназі ІІ ферменту що каталізує розпад брадикініну &ndash пептиду що чинить потенціально вазодилатуючу дію. Це очевидно відіграє певну роль у реалізації терапевтичного ефекту інгібіторів АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).

ONTARGET являло собою дослідження проведене за участю пацієнтів із серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або цукровим діабетом 2-го типу що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження проведене за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значимого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на смертність від них тоді як у порівнянні з монотерапією відзначався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) являло собою дослідження проведене для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та хронічним захворюванням нирок серцево-судинними захворюваннями або з наявністю обох захворювань. Дане дослідження було перервано раніше у зв&rsquo язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань і виникнення інсульту були частішими в групі що приймала аліскірен ніж у групі що приймала плацебо а повідомлення з важливою інформацією щодо небажаних явищ і інформацією про серйозні небажані явища (гіперкаліємія гіпотензія і порушення функції нирок) були частішими в групі яка приймала аліскірен ніж у групі що приймала плацебо.

Гідрохлоротіазид чинить діуретичну та  антигіпертензивну дію. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальній частині ниркових канальців. Гідрохлоротіазид посилює виведення натрію і хлору приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватись втратою певної кількості калію і бікарбонату. Одночасний прийом гідрохлоротіазиду з зофеноприлом призводить до відновлення втрат калію пов&rsquo язаних з дією діуретичного засобу. Діурез починається через 2 години після прийому останнього досягає максимуму через 4 години і триває близько 6-12 годин.

Фармакокінетика.

Спільний прийом зофеноприлу і гідрохлоротіазиду незначною мірою або практично не впливає на біодоступність діючих речовин окремо. Комбінований препарат біоеквівалентний обом моноречовинам прийнятим одночасно.

ЗОФЕНОПРИЛ

Зофеноприл є проліками оскільки активним компонентом є зофеноприлат &ndash вільна тіолова сполука що отримується в результаті тіоефірного гідролізу.

Всмоктування. Зофеноприл при пероральному прийомі швидко і повністю всмоктується і майже повністю перетворюється у зофеноприлат. Максимальна концентрація в крові досягається через 1 5 години. Кінетика окремої дози є лінійною в інтервалі доз 10-80 мг зофеноприлу кальцію. Після прийому 15-60 мг зофеноприлу кальцію протягом 3 тижнів кумуляції немає. Прийом їжі понижує швидкість але не об&rsquo єм всмоктування площа під кривою (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентична.

Розподіл. Приблизно 88%   кількості циркулюючої радіоактивної речовини виміряної ex vivo після прийому міченого зофеноприлу зв&rsquo язується з білками плазми а об&rsquo єм розподілу   в рівноважному стані становить 96 літрів.

Біотрансформація. У сечі людини після прийому міченого зофеноприлу були виявлені вісім метаболітів що становлять 76%   загального вмісту радіоактивного речовини в сечі. Основним метаболітом є зофеноприлат (22%) який потім метаболізується декількома шляхами включаючи кон&rsquo югацію з глюкуроновою кислотою (17%) циклізацію і кон&rsquo югацію з глюкуроновою кислотою (13%) кон&rsquo югацію з цистеїном (9%) і S-метилювання тіолової групи (8%).

Виведення. Радіоактивно мічений зофеноприлат після внутрішньовенного введення виводиться з сечею (76 %) та калом (16 %) а після перорального застосування в сечі та калі виявляється
69 % та 26 % від загального вмісту радіоактивної речовини відповідно що свідчить про наявність двох шляхів виведення а саме &ndash через нирки та печінку. Період напіввиведення зофеноприлату після перорального застосування зофеноприлу становить 5 5 години а його загальний кліренс в організмі &ndash 1300 мл/хв.

Фармакокінетика у літніх пацієнтів.

Пацієнтам літнього віку з нормальною нирковою функцією корекція дози препарату не потрібна.

Порушення функції нирок. Дослідження фармакокінетики радіоактивно міченого зофеноприлу при пероральному застосуванні хворими з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну > 45 та < 90 мл/хв) встановило що він виводиться з організму з такою ж швидкістю що й у хворих із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну > 90 мл/хв). У хворих із помірним або тяжким порушенням функції нирок (7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50 % від нормальної. У хворих із термінальною нирковою недостатністю які отримують сеанси гемодіалізу та перитонеального діалізу швидкість виведення знижена до        25 % від нормальної.

Порушення функції печінки. У хворих із порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня які отримували радіоактивно мічений зофеноприл одноразово значення T_max та C_max для зофеноприлату були подібні зі значеннями отриманими у хворих із нормальною функцією печінки. Однак значення AUC у хворих на цироз печінки були приблизно у 2 рази більшим порівняно зі значенням AUC у хворих із нормальною функцією печінки. Таким чином хворим із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості треба застосовувати половину початкової дози що рекомендується хворим із нормальною функцією печінки. Дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату у хворих із тяжким порушенням функції печінки відсутні тому таким хворим зофеноприл протипоказаний.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Всмоктування. Гідрохлоротіазид при пероральному прийомі добре всмоктується (65-75 %). Концентрація у плазмі лінійно залежить від дози препарату. Всмоктування гідрохлоротіазиду змінюється залежно від часу проходження по кишечнику збільшуючись при більш тривалому проходженні наприклад з їжею. Період напіввиведення з плазми крові коливається від 5 6 до                  14 8 години і максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-5 годин після прийому.

Розподіл. Тіазиди широко розподіляються у рідинах організму і на 92 % зв&rsquo язуються з білками плазми переважно з альбуміном. Це призводить до більш низького ниркового кліренсу і таким чином до більш тривалої дії. Взаємозв&rsquo язок між концентрацією гідрохлоротіазиду у плазмі і глибиною артеріальної гіпотензії не встановлена.

Виведення. Гідрохлоротіазид виводиться переважно нирками. Основна частина препарату виводиться у незміненому стані і через 3-6 годин після перорального застосування у сечі виявляється 95 % незміненого гідрохлоротіазиду. При порушенні функції нирок рівень гідрохлоротіазиду в крові підвищується як і період напіввиведення. Гідрохлоротіазид проходить через плацентарний бар&rsquo єр але через гематоенцефалічний він не проходить.

Клінічні характеристики.

Показання.

Ессенціальна гіпертензія легкого та помірного ступеня тяжкості.

Цей комбінований лікарський засіб показаний хворим з недостатньою реакцією на монотерапію зофеноприлом.

  Протипоказання.

• Вагітність   планування вагітності.
• Підвищена чутливість до зофеноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ.
• Підвищена чутливість до гідрохлоротіазиду або до інших похідних сульфонамідів.
• Підвищена чутливість до допоміжних речовин препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі пов&rsquo язаний із попереднім лікуванням інгібітором АПФ.
• Спадковий чи ідіопатичний ангіоневротичний набряк в анамнезі.
• Тяжкі порушення функції печінки.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
• Двосторонній стеноз ниркової артерії або стеноз ниркової артерії єдиної нирки.
• Одночасне застосування лікарського засобу Зокардіс^® Плюс 30/12 5 і препаратів що містять аліскірен протипоказано  пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1 73 м²).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій .

ЗОФЕНОПРИЛ

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними препаратами:

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Дані клінічних випробувань показують що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) пов&rsquo язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену призводить до підвищення частоти небажаних явищ таких як артеріальна гіпотензія гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність) в порівнянні з прийомом одного засобу який діє на РААС.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або добавки що містять калій.

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію спричинену діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретичні засоби такі як спіронолактон тріамтерен амілорид та калієві добавки або замінники солі що містять калій можуть призвести до підвищення рівня калію у крові. Якщо через розвиток гіпокаліємії показане одночасне застосування цих засобів то їх застосовують з обережністю регулярно контролюючи рівень калію у крові та показники ЕКГ.

Одночасне застосування що вимагає обережності

Діуретичні засоби тіазидового ряду або петльової дії.

Попереднє лікування діуретичними засобами у високих дозах може призвести до зневоднення та появи ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початковій стадії лікування зофеноприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів збільшення вживання рідини або солі або шляхом призначення зофеноприлу у низьких початкових дозах.

Засоби для анестезії.

Інгібітори АПФ здатні підсилити гіпотензивний ефект деяких анестезуючих засобів.

Наркотичні засоби/трициклічні антидепресантні засоби/антипсихотичні засоби/барбітурати. Можлива ортостатична артеріальна гіпотензія.

Інші антигіпертензивні засоби (&beta -блокатори &alpha -блокатори антагоністи кальцію).

Можливий адитивний гіпотензивний ефект або потенціювання дії препаратів. Нітрогліцерин інші нітрати або вазодилататори треба застосовувати з обережністю.

Циметидин.

Можливе збільшення ризику виникнення гіпотензивного ефекту.

Циклоспорин.

Підвищений ризик порушення функції нирок при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Алопуринол прокаїнамід цитостатичні засоби імунодепресантні засоби.

При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення реакцій гіперчутливості. Інформація стосовно інших інгібіторів АПФ вказує на підвищений ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні.

Антидіабетичні засоби.

У рідких випадках інгібітори АПФ посилюють гіпоглікемічні ефекти інсуліну та пероральних антидіабетичних засобів наприклад препаратів сульфонілсечовини у хворих на цукровий діабет. У таких випадках їх одночасне застосування може вимагати зменшення дози антидіабетичного засобу.

Гемодіаліз з використанням діалізних мембран високої пропускної спроможності.

При їх одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Симпатоміметичні засоби.

Препарати цієї групи можуть зменшувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ тому при їх одночасному застосуванні вимагається ретельне спостереження за хворим щоб упевнитися у досягненні бажаного гіпотензивного ефекту.

Антацидні засоби.

Ці засоби знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Їжа.

Може зменшувати швидкість але не ступінь всмоктування зофеноприлу.

Препарати золота.

Були повідомлення про те що у хворих які застосовують інгібітори АПФ частіше розвиваються нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації у тому числі припливи нудота запаморочення артеріальна гіпотензія які можуть мати досить тяжкий прояв) після ін&rsquo єкції препаратів золота наприклад ауротіомалату натрію.

Додаткова інформація. Ферменти системи цитохрому Р. Клінічні дані про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими препаратами що метаболізуються ферментами цитохрому Р відсутні однак дослідження метаболізму in vitro проведені із зофеноприлом засвідчили відсутність потенційної взаємодії з препаратами що метаболізуються CYP ензимами.  

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Одночасне застосування що вимагає обережності

Холестирамін/холестипол.

Всмоктування гідрохлоротіазиду порушується при його одночасному застосуванні з аніонообмінними смолами. Після одноразового застосування холестираміну або колестиполу відбувається зв&rsquo язування гідрохлоротіазиду з одночасним зменшенням його всмоктування у травному тракті до 85 % та 43 % відповідно. Діуретичні засоби сульфонамідної групи треба застосовувати не менше як за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Кортикостероїдні засоби/АКТГ/амфотерицин В (парентеральна форма) проносні засоби стимулюючого типу/карбеноксолон.

При їх одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можливе посилення електролітних порушень особливо гіпокаліємії.

Солі кальцію.

При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидового ряду можливе підвищення рівня кальцію у крові через зменшення його виведення.

Серцеві глікозиди.

Гіпокаліємія або гіпомагніємія на тлі застосування діуретичних засобів тіазидового ряду може спричиняти розвиток аритмій пов&rsquo язаних із застосуванням серцевих глікозидів.

Препарати що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію.

Через підвищений ризик гіпокаліємії треба з обережністю поєднувати гідрохлоротіазид та препарати що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію наприклад антиаритмічні засоби деякі нейролептичні препарати тощо.

Вазопресорні аміни (наприклад адреналін).

Можливе зниження реакції організму на вазопресорні аміни але не так суттєво щоб перешкоджати одночасному їх застосуванню.

Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарин).

Можливе посилення реакції організму на дію цих препаратів при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Амантадин.

Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій амантадину.

Лікарські засоби для лікування подагри (наприклад пробенецид сульфінпіразон алопуринол). Корекція дози препаратів що посилюють виведення сечової кислоти може бути потрібна через підвищення її рівня у крові під дією гідрохлоротіазиду. Також може бути потрібне підвищення дози пробенециду та сульфінпіразону. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть посилювати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Додаткова інформація. Беручи до уваги ефект діуретичних засобів тіазидового ряду на обмін кальцію можлива зміна результатів дослідження функції паращитовидних залоз.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС^® ПЛЮС 30/12 5

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними препаратами

Препарати літію.

Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть ще більше збільшувати ризик токсичної дії літію який вже підвищений на тлі застосування інгібіторів АПФ тому Зокардіс^® Плюс 30/12 5 не рекомендується поєднувати з препаратами літію а при необхідності цього треба ретельно контролювати концентрацію літію у крові.

Біохімічні показники. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть знижувати сироваткову концентрацію йоду зв&rsquo язаного з білками при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

Одночасне застосування що вимагає обережності

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) у тому числі ацетилсаліцилова кислота у дозі &ge 3 г на добу.

НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та діуретичних засобів. Крім цього НПЗЗ та інгібітори АПФ при одночасному застосуванні спричиняють адитивний ефект у вигляді підвищення рівня калію у крові при одночасному погіршенні функції нирок. Ці явища загалом мають оборотний характер і частіше спостерігаються у хворих із порушенням функції нирок. У поодиноких випадках розвивається гостра ниркова недостатність особливо у хворих із порушенням функції нирок наприклад при дегідратації або у хворих літнього віку.

Етиловий спирт.

Посилюється антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ та гідрохлоротіазиду.

Триметоприм.

Одночасне застосування з інгібіторами АПФ та гідрохлоротіазидом посилює ризик розвитку гіперкаліємії.

Особливості застосування.

ЗОФЕНОПРИЛ

Артеріальна гіпотензія.

Препарат Зокардіс^® Плюс 30/12 5 може спричинити різке зниження артеріального тиску особливо після першого застосування хоча симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою первинною артеріальною гіпертензією. Більш ймовірна її поява у хворих з порушенням водно-електролітного обміну внаслідок застосування діуретичних засобів дієти з обмеженням солі діалізу діареї чи блювання а також при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії.

У хворих на серцеву недостатність та із супутньою нирковою недостатністю або без неї спостерігалася симптоматична артеріальна гіпертензія. Її ризик вищий у хворих з більш тяжкою серцевою недостатністю що пов&rsquo язано з використанням діуретичних засобів петльової дії у високих дозах гіпонатріємією або порушенням функції нирок.

У хворих з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування треба розпочинати під суворим медичним наглядом бажано в умовах стаціонару та призначати препарат у низьких дозах які поступово підвищують до необхідного рівня. На початковій стадії терапії препаратом лікування діуретичними засобами слід у разі можливості припинити. Ці рекомендації стосуються і хворих на стенокардію або з ураженням судин головного мозку у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. Якщо на фоні застосування препарату знижується артеріальний тиск хворого переводять у горизонтальне положення. Може з&rsquo явитись необхідність у внутрішньовенному введенні 0 9 % розчину натрію хлориду для поповнення об&rsquo єму циркулюючої крові. Зниження артеріального тиску після першого застосування препарату не виключає послідовного підвищення дози за умови ефективного припинення гіпотензії.

Хворі на реноваскулярну артеріальну гіпертензію.

При застосуванні інгібіторів АПФ у хворих з реноваскулярною артеріальною гіпертензією та двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки можливий підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності при цьому застосування діуретичних засобів може бути провокуючим фактором. Ниркова недостатність може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у крові навіть у хворих з одностороннім стенозом ниркової артерії. Таким хворим препарат застосовують під постійним медичним наглядом та у низькій дозі яку поступово підвищують під контролем функції нирок.

Хворі з нирковою недостатністю.

Під час терапії треба проводити відповідний ретельний контроль функції нирок. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на фоні застосування інгібіторів АПФ головним чином у хворих на тяжку серцеву недостатність або із захворюваннями нирок у тому числі зі стенозом ниркової артерії. У деяких хворих без явної патології нирок спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові особливо при одночасному застосуванні діуретичних засобів. У цьому випадку вимагається зниження дози діючих речовин препарату. Протягом перших кількох тижнів лікування рекомендується ретельний нагляд за функцією нирок.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне   застосування інгібіторів АПФ блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується.

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця а також на фоні ретельного спостереження за функцією нирок рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано  пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Хворі які отримують сеанси гемодіалізу.

Якщо для проведення гемодіалізу використовуються поліакрилнітрильні мембрани високої пропускної здатності то у хворих які застосовують інгібітори АПФ протягом перших хвилин сеансу можлива поява анафілактоїдних реакцій таких як набряк обличчя приплив крові до обличчя артеріальна гіпотензія та задишка тому рекомендується використовувати альтернативну мембрану або інший антигіпертензивний препарат. Ефективність та безпечність зофеноприлу у хворих на інфаркт міокарда які отримують сеанси гемодіалізу не встановлена тому препарат їм не рекомендується.

Пацієнти яким проводиться аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У хворих які застосовують інгібітори АПФ і які отримують сеанси аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрину сульфату можуть виникнути анафілактоїдні реакції тому хворим рекомендується застосовувати антигіпертензивний засіб іншої групи.

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізуючої терапії або після укусів комах. Рідко у хворих які застосовують інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад за допомогою отрути перетинчастокрилих комах) або після укусів комах розвивалися анафілактоїдні реакції що загрожували життю. При тимчасовій відміні інгібіторів АПФ таких реакцій вдавалося уникнути однак вони виникали знову після необережного застосування препарату тому при проведенні такої терапії у хворих які застосовують інгібітори АПФ треба дотримуватися заходів безпеки.

Трансплантація нирки.

Клінічний досвід застосування Зокардіс® Плюс 30/12 5 хворим які нещодавно перенесли трансплантацію нирки відсутній тому таким пацієнтам він не рекомендується.

Первинний альдостеронізм.

Хворі на первинний альдостеронізм зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби що пригнічують ренін-ангіотезин-альдостеронову систему тому зофеноприл їм не рекомендується.

Ангіоневротичний набряк.

У хворих які застосовують інгібітори АПФ може виникати ангіоневротичний набряк обличчя кінцівок губ слизових оболонок язика надгортанника та/або гортані частіше у перші тижні лікування однак у поодиноких випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може спостерігатися і після їх тривалого застосування. У таких випадках застосування препарату припиняється та застосовується антигіпертензивний засіб іншої групи.

Ангіоневротичний набряк із залученням язика надгортанника та гортані може призводити до летальних наслідків. У такому випадку вимагається негайна медична допомога із застосуванням підшкірного введення 0 1 % розчину адреналіну у дозі 0 3-0 5 мл або його внутрішньовенне повільне введення під ретельним контролем ЕКГ та артеріального тиску. Хворий госпіталізується і перебуває у стаціонарі протягом 12-24 годин до моменту зникнення усіх симптомів що спостерігалися. У випадку коли уражений лише язик без супутньої дихальної недостатності вимагається ретельний нагляд за хворим оскільки застосування лише антигістамінних та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк спричинений інгібіторами АПФ частіше спостерігається в осіб негроїдної раси. Хворі в анамнезі яких є відомості про ангіоневротичний набряк іншої етіології попадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.

Кашель.

Сухий непродуктивний кашель що проходить після відміни препарату часто спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ що треба враховувати при проведенні  диференційної діагностики кашлю.

Печінкова недостатність.

У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом що розпочинався з холестатичної жовтяниці з подальшим блискавичним некрозом печінки та (іноді) летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому нез&rsquo ясований. Хворим у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів у крові треба негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.

Гіперкаліємія.

Під час застосування інгібіторів АПФ може спостерігатися гіперкаліємія. Цей ефект зазвичай послаблюється при одночасному застосуванні діуретичних засобів тіазидового ряду які сприяють виведенню калію з сечею. Підвищений ризик гіперкаліємії спостерігається при нирковій недостатності цукровому діабеті супутньому застосуванні калійзберігаючих діуретичних засобів калієвих добавок або замінників солі що містять калій а також лікарських засобів що підвищують рівень калію у крові наприклад гепарину. Якщо одночасне застосування вищенаведених засобів є доцільним то рекомендується регулярний контроль концентрації калію у крові.

Хірургічні втручання/анестезія.

У хворих які перенесли великі хірургічні втручання або анестезію інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію аж до розвитку шоку через те що вони можуть блокувати утворення ангіотензину ІІ в результаті компенсаторного вивільнення реніну. Якщо відмовитися від застосування інгібіторів АПФ немає можливості то треба контролювати об&rsquo єм циркулюючої крові та плазми.

Стеноз аорти/мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати хворим з мітральним стенозом та порушенням відтоку крові з лівого шлуночка а також при кардіогенному шоку та стенозі що спричиняє суттєвий вплив на гемодинаміку.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу тромбоцитопенії та анемії у хворих які застосовували інгібітори АПФ. Ризик розвитку нейтропенії пов&rsquo язаний з дозою та типом інгібітору АПФ та залежить від загального стану хворого. Нейтропенія рідко розвивається у хворих з неускладненою клінічною картиною але може спостерігатися при порушенні функції печінки легкого ступеня особливо коли воно пов&rsquo язане з ураженням судин на тлі колагенових захворювань (наприклад системний червоний вовчак) склеродермії при застосуванні імунодепресантних засобів алопуринолу прокаїнаміду а також при поєднанні усіх цих факторів. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси які у деяких випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. При застосуванні зофеноприлу у таких хворих рекомендується визначати кількість лейкоцитів та лейкоцитарну формулу до початку лікування далі &ndash кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і надалі за необхідністю. Під час лікування всім хворим рекомендується повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційного ураження (наприклад біль у горлі підвищення температури) при цьому необхідно провести аналіз лейкоцитарної формули. При виявленні лейкопенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів < 1000 мм³) зофеноприл та інші супутні препарати відміняються. Після відміни інгібіторів АПФ кількість нейтрофілів повертається до початкового рівня.

Псоріаз.

У хворих на псоріаз інгібітори АПФ застосовують з обережністю.

Протеїнурія.

Протеїнурія може частіше зустрічатися у хворих з порушенням функції нирок або тих хто застосовує інгібітори АПФ у високих дозах. У хворих із захворюваннями нирок в анамнезі треба визначати рівень білка в сечі до початку лікування і регулярно під час лікування.

Хворі на цукровий діабет.

У хворих на цукровий діабет які вже попередньо застосовують протидіабетичні засоби або інсулін у перший місяць лікування інгібіторами АПФ треба ретельно контролювати рівень цукру у крові.

Препарати літію.

Поєднання препаратів літію та препарату Зокардіс^® Плюс 30\12 5 не рекомендується.

Расова приналежність.

Як і інші інгібітори АПФ зофеноприл може мати меншу антигіпертензивну дію в осіб негроїдної раси. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк в осіб негроїдної раси ніж в осіб інших рас.

Вагітність.

Зокардіс^® Плюс 30/12 5 протипоказаний вагітним або жінкам які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12 5 лікування слід припинити негайно. При необхідності препарат потрібно замінити іншим лікарським засобом дозволеним до використання в період вагітності.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Порушення функції нирок.

У хворих із захворюваннями нирок застосування діуретичних засобів групи тіазиду може посилити азотемію та призвести до кумуляції діючої речовини. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною треба ретельно переглянути призначене лікування та у разі необхідності відмінит