Зивокс розчин 2 мг/мл 300 мл №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЗИВОКС

(ZYVOX^Ò )

Склад:

діюча речовина: linezolid

1 мл розчину містить 2 мг лінезолiду

допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат кислота лимонна безводна глюкоза моногідрат натрію гідроксид кислота хлористоводнева розведена вода для ін&rsquo єкцій.

Лікарська форма. Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості:

прозорий розчин практично без видимих часток від безбарвного до жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Код АТХ J01X X08.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зивокс ― це антибактеріальний препарат.

Під час рандомізованого перехресного контрольованого за допомогою препарату порівняння і плацебо ретельного дослідження інтервалу QT з участю 40 здорових добровольців препарат Зивокс застосовували однократно у дозі 600 мг шляхом 1-годинної внутрішньовенної інфузії однократно у дозі 1 200 мг шляхом 1-годинної внутрішньовенної інфузії а також вводили плацебо і одноразову пероральну дозу препарату порівняння. При введенні препарату Зивокс у дозах 600 мг і 1200 мг не виявлено значного його впливу на інтервал QTc при максимальній концентрації препарату у плазмі крові та в будь-який інший час.

Фармакокінетика.

Середні показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих після однократного і багатократного перорального і внутрішньовенного застосування препарату подані в таблиці 1.

Таблиця 1.

Середнє (стандартне відхилення) показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих

*    AUC для одноразової дози = AUC_0-¥ для багаторазової дози = AUC_0-t.

^&dagger             Дані нормалізовані до дози 375 мг.

^&Dagger       Дані нормалізовані до дози 625 мг внутрішньовенна доза вводилася за допомогою інфузії тривалістю 0 5 год.

C_max &ndash максимальна концентрація препарату у плазмі крові C_min &ndash мінімальна концентрація препарату у плазмі крові T_max &ndash час до досягнення C_max AUC &ndash площа під кривою « концентрація-час» t_1/2 &ndash період напіввиведення CL &ndash системний кліренс.

Абсорбція

Лінезолід інтенсивно всмоктується після застосування перорально. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1&ndash 2 години після застосування а абсолютна біодоступність препарату становить близько 100 %. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або внутрішньовенно без корекції дози.

Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1 5 до 2 2 години і C_max знижується приблизно на 17 % при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція яка оцінюється за AUC_0‑¥ подібна в обох випадках.

Розподіл

Дослідження фармакокінетики показали що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Приблизно 31 % лінезоліду зв&rsquo язується з білками плазми крові і це не залежить від концентрації препарату. Об&rsquo єм розподілу лінезоліду в рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить в середньому 40&ndash 50 л.

Концентрації лінезоліду визначалися в різних рідинах за участю обмеженої кількості учасників у дослідженнях фази 1 після багатократного введення лінезоліду. Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1 2:1 а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові ― 0 55:1.

Метаболізм

Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) і метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Передбачається що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом тоді як утворення метаболіту В опосередковується неферментативним механізмом що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені.

Виведення

Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30 % дози препарату виявляється в сечі у вигляді лінезоліду 40 % ― у вигляді метаболіту В і 10 % ― у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв що вказує на канальцеву реабсорбцію. Лінезолід в калі практично не визначається тоді як приблизно 6 % дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3 % ― у вигляді метаболіту А.

Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду що очевидно є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний період напіввиведення.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій спричинених чутливими штамами анаеробних або аеробних грампозитивних мікроорганізмів включаючи інфекції що супроводжуються бактеріємією такі як:

- госпітальна пневмонія

- негоспітальна пневмонія

- ускладнені інфекції шкіри та її структур зокрема інфекції на фоні діабетичної стопи без супутнього остеомієліту спричинені Staphylococcus aureus (метицилінчутливими та метицилінрезистентними ізолятами) Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalactiae

- неускладнені інфекції шкіри та її структур спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливими ізолятами) або Streptococcus pyogenes

- інфекції спричинені ентерококами включаючи резистентні до ванкоміцину штами Enterococcus faecium та faecalis.

Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми клінічно показано призначення комбінованої терапії.

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до лінезоліду або будь-якого іншого компонента препарату.

Зивокс не слід застосовувати пацієнтам які приймають будь-які медичні препарати що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад фенелзин ізокарбоксазид селегілін моклобемід) або протягом двох тижнів після прийому таких препаратів.

За винятком випадків коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску Зивокс не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами або супутнім прийомом нижчезазначених препаратів:

- неконтрольована артеріальна гіпертензія феохромоцитома карциноїд тиреотоксикоз біполярна депресія шизоафективний розлад гострі епізоди запаморочення.

- інгібітори зворотного захоплення серотоніну   трициклічні антидепресанти агоністи 5-НТ₁ рецепторів серотоніну (триптани) прямі та непрямі симпатоміметики ( включаючи адренергічні бронходилататори псевдоефедрин фенілпропаноламін) вазопресори (епінефрин норепінефрин) допамінергічні сполуки (допамін добутамін) петидин або буспірон.

Особливі заходи безпеки.

Мієлосупресія

Повідомлялося про виникнення мієлосупресії (включаючи анемію лейкопенію панцитопенію та тромбоцитопенію) у пацієнтів які приймають лінезолід. Після відміни лінезоліду показники змінених параметрів крові повертались до значень які спостерігалися до початку лікування. Ймовірно що ризик розвитку цих ефектів пов&rsquo язаний з тривалістю лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду може супроводжуватись більш високим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з більш молодими пацієнтами. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того чи проходять вони процедури діалізу) можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Таким чином ретельний моніторинг формули крові необхідний у таких пацієнтів: пацієнти з уже існуючою анемією гранулоцитопенією або тромбоцитопенією пацієнти які отримують супутні препарати здатні знижувати рівні гемоглобіну зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності пацієнти курс лікування яких триває більш ніж 10&ndash 14 днів. Застосовувати лінезолід для лікування таких пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівня гемоглобіну загального аналізу крові та за можливості кількості тромбоцитів.

Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна мієлосупресія лікування необхідно зупинити. Виключенням є випадки коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.

Крім того рекомендовано щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну кількості тромбоцитів загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів які проходять лікування лінезолідом незалежно від вихідних показників аналізу крові.

У групі пацієнтів які отримували лінезолід протягом більш ніж 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування) спостерігали підвищення частоти виникнення серйозної анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетинговому періоді. Така анемія частіше виникала у пацієнтів які отримували лінезолід протягом більш ніж 28 днів.

Також у постмаркетинговому періоді повідомлялось про випадки сидеробластної анемії. Серед випадків для яких був відомий час початку лікування більшість пацієнтів отримувала лінезолід протягом більш ніж 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.

Невідповідність смертності у клінічному дослідженні за участю пацієнтів з інфекціями кровотоку пов&rsquo язаними з використанням катетерів та спричинених грам-позитивними збудниками

У ході відкритого дослідження за участю пацієнтів з серйозними внутрішньосудинними інфекціями спричиненими використанням катетерів спостерігали зростання смертності у групі пацієнтів яким застосовували лінезолід порівняно з групами лікування ванкоміцином/диклоксациліном/оксациліном (78/363 (21 5  %) проти 58/363 (16 0  %)). Основним фактором впливу на частоту смертності був стан грампозитивної інфекції на вихідному рівні.

Частота смертності у пацієнтів з інфекціями спричиненими виключно грам-позитивними організмами була порівнянною (коефіцієнт неспівпадіння 0 96 95% довірчий інтервал 0 58&ndash 1 59) але у групі лікування лінезолідом частота смертності була значно вищою у пацієнтів з будь-яким іншим збудником або відсутністю збудників на вихідному рівні (коефіцієнт неспівпадіння 2 48 95% довірчий інтервал 1 38&ndash 4 46). Найбільша невідповідність спостерігалася під час лікування та протягом 7 днів з моменту відміни досліджуваного препарата. Під час дослідження у групі лікування лінезолідом була більшою чисельність пацієнтів у яких протягом дослідження розвинулись грам-негативні інфекції а також пацієнтів які померли від інфекцій спричинених грам-негативними збудниками та від полімікробних інфекцій. Таким чином при ускладнених інфекціях шкіри і м' яких тканин для лікування пацієнтів зі встановленою або можливою асоційованою інфекцією грам-негативними збудниками лінезолід слід застосовувати лише за відсутності інших варіантів лікування (див. розділ « Показання» ). За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грам-негативної інфекції.

Діарея та коліт пов&rsquo язані із застосуванням антибіотиків

При застосуванні майже усіх антибіотиків включаючи лінезолід повідомлялося про виникнення діареї та коліту пов&rsquo язаних з застосуванням антибіотиків включаючи псевдомембранозний коліт та пов&rsquo язану з Clostridium difficile діарею (CDAD) тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним результатом. Таким чином важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. За наявності підозри на діарею чи коліт пов&rsquo язаний з застосуванням антибіотиків або підтвердження цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів які пригнічують перистальтику.

Потенційні взаємодії що спричинюють підвищення артеріального тиску

За винятком випадків коли можливе спостереження за пацієнтами стосовно можливого підвищення артеріального тиску лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією феохромоцитомою тиреотоксикозом та/або супутнім прийомом таких типів лікарських засобів як: прямі та непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин) вазопресори (наприклад епінефрин норепінефрин) дофамінергічні засоби (наприклад дофамін добутамін).

Лактоацидоз

При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактоацидозу. Пацієнти у яких під час застосування лінезоліду виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу включаючи рецидивуючу нудоту або блювання біль у животі низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.

Дисфункція мітохондрій

Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватись такі побічні реакції як лактоацидоз анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища більш поширені при застосуванні препарату протягом більш ніж 28 днів.

Серотоніновий синдром

Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому пов' язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)). Таким чином одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. « Протипоказання» ) за винятком випадків коли застосування як лінезоліду так і одночасне з ним застосування серотонінергічних препаратів має вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен знаходитись під пильним спостереженням з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому таких як порушення когнітивної функції гіперпірексія гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптоматики відміни.

Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва

Повідомлялося про розвиток периферичної нейропатії а також нейропатії зорового нерва яка іноді прогресувала до втрати зору у пацієнтів які отримували лікування препаратом Зивокс. Такі повідомлення в першу чергу стосувались пацієнтів які отримували лікування протягом більш ніж 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування).

Всім пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про симптоми порушення зору такі як зміни гостроти зору зміни кольорового сприйняття нечіткість зору або випадіння частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огляд з направленням до офтальмолога якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає Зивокс протягом більш ніж рекомендовані 28 днів необхідно регулярно перевіряти зір.

У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування Зивоксом та потенційні ризики.

Можливе зростання ризиків розвитку нейропатій при застосуванні лінезоліду для лікування пацієнтів які отримують або нещодавно отримували терапію антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу.

Судоми

Повідомлялося про випадки судом у пацієнтів які отримували терапію препаратом Зивокс. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів якщо у них раніше виникали судоми.

Інгібітори моноаміноксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. Проте в дозах які застосовуються для антибактеріальної терапії він не виявляє пригнічуючого впливу. У ході досліджень взаємодії лікарських препаратів та досліджень безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів з основними захворюваннями та/або супутнім лікуванням препаратами при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване якщо неможливо проводити ретельне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи « Протипоказання» та « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами

Пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів збагачених тираміном (див. розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Суперінфекція

Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчався під час клінічних випробувань.

Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад приблизно у 3  % пацієнтів які отримували лінезолід у рекомендованих дозах протягом клінічних досліджень спостерігали виникнення кандидозу пов' язаного у застосуванням препарата. У разі виникнення суперінфекцій під час лікування слід вживати відповідних заходів.

Особливі групи пацієнтів

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю та лише у ситуаціях коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано лише у ситуаціях коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).

Немає необхідності в корекції дози препарату залежно від статі пацієнта.

Порушення фертильної функції

Про можливість впливу лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомо.

Клінічні випробування

Безпека та ефективність лінезоліду при застосуванні його протягом більш ніж 28 днів не встановлені.

У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участь пацієнти з діабетичними ураженнями стоп пролежнями або ішемічними ураженнями тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.

Допоміжні речовини

1 мл розчину містить 45 7  мг (тобто 13 7  г/300  мл) глюкози. Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом або іншими станами пов' язаними з непереносимістю глюкози. 1 мл розчину також містить 0 38  мг (114  мг/300  мл) натрію. Вміст натрію слід враховувати пацієнтам які дотримуються дієти зі зниженим споживанням натрію.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори моноаміноксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів які отримують супутню терапію препаратами що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване якщо неможливо проводити ретельне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи « Протипоказання» та « Особливі заходи безпеки» ).

Потенційні взаємодії що призводять до підвищення артеріального тиску

У здорових добровольців з нормальним артеріальним тиском лінезолід збільшує підвищення артеріального тиску спричинене псевдоефедрином та фенілпропаноламіду гідрохлоридом. Комбіноване введення лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіду гідрохлориду призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30&ndash 40  мм.  рт.  ст. порівняно зі зростанням на 11&ndash 15  мм. рт. ст. під впливом виключно лінезоліду на 14&ndash 18  мм. рт. ст. під впливом виключно псевдоефедрину або фенілпропаноламіну та на 8&ndash 11  мм. рт. ст. при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози препаратів які виявляють вазопресорний вплив включаючи дофамінергічні препарати щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.

Потенційні серотонінергічні взаємодії

Потенційні взаємодії лікарських препаратів вивчали у дослідженні за участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20  мг з інтервалом у 4 години) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових добровольців які отримували лінезолід та декстрометорфан не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості марення занепокоєння тремор патологічний рум' янець посилене потовиділення гіперпірексія).

Досвід постмаркетингового використання: було отримано одне повідомлення щодо виникнення проявів подібних до проявів серотонінового синдрому у пацієнта який приймав лінезолід та декстрометорфан ці прояви зникли після відміни обох препаратів.

Протягом клінічного застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRI)) були описані випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином хоча комбіноване застосування цих препаратів протипоказане (див. розділ « Протипоказання» ) лікування пацієнтів для яких лікування як лінезолідом так і серотонінергічними препаратами має вирішальне значення описано у розділі « Особливі заходи безпеки» .

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами

У пацієнтів які отримували лінезолід та тирамін у кількості менш ніж 100  мг не спостерігали значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надлишкового споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме зрілих сирів дріжджових екстрактів недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів із соєвих бобів таких як соєвий соус).

Препарати які метаболізуються за допомогою цитохрому P450

Лінезолід не є індуктором цитохрому P450 (CYP450). Крім того лінезолід не інгібує активність клінічно значущих ізоформ СYР (наприклад 1А2 2С9 2С19 2D6 2Е1 3А4) у людини. Тому не очікується впливу лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобів які метаболізуються цими основними ферментами.

Одночасне застосування лінезоліду суттєво не впливає на фармакокінетичні характеристики (S)-варфарину який активно метаболізується за допомогою CYP2C9. Такі лікарські засоби як варфарин і фенітоїн які є субстратами CYP2C9 можна застосовувати разом з лінезолідом без зміни режиму дозування.

Сильні індуктори CYP 3A4

Рифампін. Одночасне застосування рифампіну і лінезоліду призводило до зниження C_max лінезоліду на 21 % і зниження AUC_0-12 лінезоліду на 32 %. Клінічна значущість цієї взаємодії не встановлена. Механізм цієї взаємодії повністю не вивчений і може бути пов&rsquo язаний з індукцією печінкових ферментів. Інші сильні індуктори печінкових ферментів (наприклад карбамазепін фенітоїн фенобарбітал) можуть спричинити подібне або менш сильне зниження експозиції лінезоліду.

Антибіотики

Азтреонам. Фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Гентаміцин. Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Антиоксиданти

При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.

Особливості застосування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування під час вагітності. Немає адекватних даних щодо застосування препарату Зивокс вагітним жінкам. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Існує потенційний ризик для людини. Зивокс не слід застосовувати у період вагітності окрім випадків коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Застосування під час годування груддю. Результати досліджень на тваринах показали що лінезолід та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко. Отже слід припинити   годування груддю протягом лікування препаратом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  роботі з іншими механізмами.

Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення або симптомів порушення зору (див. розділ « Особливі заходи безпеки» та « Побічні реакції» ) під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати автомобілем та не працювати з іншими механізмами у разі виникнення названих симптомів.

Спосіб застосування та дози.

Перед застосуванням препарату слід зробити шкірну пробу на чутливість до лінезоліду.

Пацієнти лікування яких було розпочато з призначення Зивоксу у вигляді внутрішньовенних інфузій можуть бути переведені на лікування Зивоксом у формі для перорального застосування. У такому разі підбір дози не потрібний оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі внутрішньо становить майже 100  %.

Таблиця 2

^&dagger   Новонароджені < 7 днів. Більшість недоношених новонароджених у віці < 7 днів (< 34 тижнів гестації) мають нижчі показники системного кліренсу лінезоліду та вищі показники AUC ніж більшість доношених новонароджених і дітей старшого віку. Лікування таких новонароджених слід починати з дози 10 мг/кг кожні 12 годин. Для новонароджених з недостатньою клінічною відповіддю на препарат можна розглянути можливість застосування дози 10 мг/кг кожні 8 годин. Усі пацієнти віком до 7 днів повинні отримувати дозу 10 мг/кг кожні 8 годин.