Солу-медрол 125 мг/2 мл флакон №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Солу-медрол

(Solu-medrol^® )

Склад:

діюча речовина: methylprednisolone

1 флакон містить метилпреднізолону у вигляді метилпреднізолону натрію сукцинату
40 мг або 125 мг або 500 мг або1000 мг

допоміжні речовини: для дозувань 125 мг або 500 мг або 1000 мг ‑ натрію дигідрофосфат моногідрат натрію гідрофосфат безводний

допоміжні речовини: для дозування 40 мг ‑ натрію дигідрофосфат моногідрат натрію гідрофосфат безводний лактоза моногідрат

розчинник: спирт бензиловий (9 мг/мл) вода для ін&rsquo єкцій.

Лікарська форма.

Порошок та розчинник для розчину для ін&rsquo єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

порошок: від білого до майже білого кольору ліофілізат

розчинник для дозування 40 мг та 125 мг: прозорий безбарвний розчин

розчинник для дозування 500 мг та 1000 мг: прозора безбарвна рідина з легким запахом бензилового спирту.

Фармакотерапевтична група. Кортикостероїди для системного застосування.

Код АТХ Н02A В04.

Фармакологічні властивості

Цей лікарський засіб є ін&rsquo єкційною формою метилпреднізолону (синтетичний глюкокортикостероїд) для внутрішньом&rsquo язового та внутрішньовенного введення. Даний висококонцентрований розчин підходить зокрема для лікування патологічних станів при яких необхідна ефективна та швидка дія гормону. Метилпреднізолон чинить сильну протизапальну імуносупресивну та антиалергічну дію.

Фармакодинаміка.                       

Глюкокортикоїди проникають через клітинну мембрану за допомогою дифузії та утворюють комплекси зі специфічними рецепторами в цитоплазмі. Далі ці комплекси надходять до клітинного ядра зв&rsquo язуються з ДНК (хроматином) і стимулюють транскрипцію мРНК та подальший синтез різними ферментами білків що в свою чергу відповідають за численні ефекти глюкокортикоїдів після системного застосування. Глюкокортикоїди не лише виявляють значний вплив на запальні та імунні процеси але також впливають на метаболізм вуглеводів білків та жирів. Вони також діють на серцево-судинну систему скелетні м&rsquo язи та центральну нервову систему.

Вплив на запальні та імунні процеси

Протизапальні імуносупресивні та антиалергічні властивості глюкокортикоїдів використовуються при більшості терапевтичних показань. Наявність цих властивостей призводить до таких результатів:

-        зменшення кількості імуноактивних клітин навколо осередку запалення

-        зменшення вазодилатації

-        стабілізація лізосомальних мембран

-        пригнічення фагоцитозу

-        зменшення утворення простагландинів та пов&rsquo язаних з ними речовин.

Доза метилпреднізолону 4 мг виявляє такий самий глюкокортикостероїдний (протизапальний) ефект як 20 мг гідрокортизону. Метилпреднізолон демонструє лише мінімальний мінералокортикоїдний ефект (200 мг метилпреднізолону відповідає 1 мг дезоксикортикостерону).

Вплив на метаболізм вуглеводів та білків

Глюкокортикоїди чинять катаболічну дію на обмін білків. Вивільнені амінокислоти у печінці перетворюються за допомогою процесу глюконеогенезу в глюкозу та глікоген. Таким чином знижується абсорбція глюкози периферичними тканинами що може призводити до гіперглікемії та глюкозурії особливо у пацієнтів зі схильністю до цукрового діабету.

Вплив на метаболізм жирів

Глюкокортикоїди чинять ліполітичну дію що поширюється дія переважно на кінцівки. Вони також чинять ліпогенетичну дію яка найбільше проявляється в ділянці грудної клітки шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирових відкладень.

Максимальна фармакологічна дія кортикостероїдів відстає від досягнення їхніх пікових концентрацій у крові що вказує на те що більшість ефектів цих лікарських засобів є скоріше результатом модифікації активності ферментів а не прямої дії цих засобів.

Фармакокінетика.

In vivo холінестерази швидко перетворюють метилпреднізолону натрію сукцинат у вільний метилпреднізолон шляхом гідролізу.   У чоловіків метилпреднізолон утворює слабкий дисоційований зв&rsquo язок з альбуміном і транскортином. Зв&rsquo язується близько 40&ndash 90 % лікарського засобу.

Внутрішньовенна інфузія препарату у дозі 30 мг/кг маси тіла при введенні протягом
20 хвилин або у дозі 1 г при введенні протягом 30&ndash 60 хвилин призводить приблизно через
15 хвилин до пікової концентрації метилпреднізолону у плазмі крові що становить близько 20 мг/мл. Через приблизно 25 хвилин після внутрішньовенної болюсної ін&rsquo єкції препарату у дозі 40 мг піковий показник метилпреднізолону у плазмі крові становить 42&ndash 47 мг/100 мл. Через приблизно 120 хвилин після внутрішньом&rsquo язової ін&rsquo єкції препарату у дозі 40 мг пікова концентрація метилпреднізолону у плазмі крові становить 34 мг/100 мл. При внутрішньом&rsquo язовій ін&rsquo єкції піковий показник нижчий ніж при внутрішньовенній ін&rsquo єкції. При проведенні внутрішньом&rsquo язової ін&rsquo єкції концентрація у плазмі крові утримується протягом тривалішого періоду що призводить до того що при обох шляхах введення надходить еквівалента кількість метилпреднізолону. Клінічна значущість цих незначних відмінностей ймовірно є мінімальна якщо розглядати механізм дії глюкокортикоїдів. Клінічна відповідь зазвичай спостерігається через 4&ndash 6 годин після введення препарату. При лікуванні бронхіальної астми перші сприятливі результати вже можуть відзначатися через 1&ndash 2 години. Період напіввиведення метилпреднізолону натрію сукцинату з плазми крові становить 2 3&ndash 4 години та ймовірно не залежить від шляху введення. Метилпреднізолон &mdash це глюкокортикоїд середньої тривалості дії. Його біологічний період напіввиведення становить 12&ndash 36 годин. Внутрішньоклітинна активність глюкокортикоїдів відображається чіткою різницею між періодом напіввиведення з плазми крові та фармакологічним періодом напіввиведення. Фармакологічна активність зберігається після того як рівень препарату в плазмі крові вже не визначається. Тривалість протизапальної активності глюкокортикоїдів приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової (ГГА) системи. Метаболізм метилпреднізолону здійснюється у печінці за допомогою таких самих процесів як і для кортизолу. Основними метаболітами є 20-бета-гідроксиметилпреднізолон та 20-бета-гідрокси-6-альфа-метилпреднізолон. Метаболіти переважно виводяться із сечею у вигляді глюкуронідів сульфатів та некон&rsquo югованих сполук. Після внутрішньовенного введення метилпреднізолону міченого C14 75 % загальної радіоактивності відзначається у сечі протягом 96 годин 9 % &mdash через 5 днів у калі людини та 20 %&mdash у жовчі.

Клінічні характеристики.

Показання.

Застосування глюкокортикоїдів слід розглядати лише як виключно симптоматичне лікування за винятком окремих ендокринних розладів коли вони застосовуються як замісна терапія.

Протизапальне лікування

·                 Ревматичні захворювання

Як допоміжна терапія для короткочасного застосування (щоб допомогти пацієнтові пережити гострий епізод або загострення) при таких захворюваннях:

-                  посттравматичний остеоартрит

-                  синовіїт при остеоартриті

-                  ревматоїдний артрит зокрема ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може виникнути потреба у підтримуючій терапії низькою дозою)

-                  гострий і підгострий бурсит

-                  епікондиліт

-                  гострий неспецифічний тендосиновіїт

-                  гострий подагричний артрит

-                  псоріатичний артрит

-                  анкілозуючий спондиліт

·                 Колагенози (системні хвороби сполучної тканини)

Під час загострення або як підтримуюча терапія в окремих випадках при таких захворюваннях як:

-                  системний червоний вовчак (та вовчаковий нефрит)

-                  гострий ревматичний кардит

-                  системний дерматоміозит (поліміозит)

-                  вузликовий періартеріїт

-                  синдром Гудпасчера.

·                 Дерматологічні захворювання

-                  Пухирчатка.

-                  Тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса&ndash Джонсона).

-                  Ексфоліативний дерматит.

-                  Бульозний герпетиформний дерматит.

-                  Тяжкий себорейний дерматит.

-                  Тяжкий псоріаз.

-                  Грибоподібний мікоз.

-                  Кропив&rsquo янка.

·                 Алергічні стани

Контроль тяжких або інвалідизуючих алергічних станів які не піддаються належно проведеному традиційному лікуванню при таких захворюваннях як:

-                  бронхіальна астма

-                  контактний дерматит

-                  атопічний дерматит

-                  сироваткова хвороба

-                  сезонний або цілорічний алергічний риніт

-                  реакції гіперчутливості до лікарських засобів

-                  кропив&rsquo янка

-                  гострий неінфекційний набряк гортані (лікарським засобом першого вибору є епінефрин).

·                 Офтальмологічні захворювання

Тяжкі гострі та хронічні алергічні і запальні процеси в ділянці ока зокрема:

-                  очна форма Herpes zoster

-                  ірит іридоцикліт

-                  хоріоретиніт

-                  дифузний задній увеїт і хоріоїдит

-                  неврит зорового нерва

-                  симпатична офтальмія

-                  запалення середнього сегменту ока

-                  алергічний кон&rsquo юктивіт

-                  алергічні виразки краю рогівки

-                  кератит.

·                 Захворювання шлунково-кишкового тракту

Критичні періоди при таких захворюваннях:

-                  виразковий коліт (системна терапія)

-                  регіональний ентерит (системна терапія).

·                 Респіраторні захворювання

-                  Саркоїдоз легень.

-                  Бериліоз.

-                  Фульмінантний або дисемінований туберкульоз легень при одночасному застосуванні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією.

-                  Синдром Лефлера який не піддається лікуванню іншими засобами.

-                  Аспіраційний пневмоніт.

-                  Середня та тяжка форма пневмонії спричиненої Pneumocystis carinii у хворих на СНІД (як допоміжна терапія протягом перших 72 годин протипневмоцистної терапії).

-                  Загострення хронічного обструктивного захворювання легень.

·                 Стани які супроводжуються набряками

Для індукування діурезу або ремісії при протеїнурії при нефротичному синдромі протеїнурії без уремії.

Імуносупресивне лікування

·                 Трансплантація органа

Лікування гематологічних та онкологічних захворювань

·                 Гематологічні захворювання

-                  Набута (аутоімунна) гемолітична анемія.

-                  Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура дорослих (лише внутрішньовенно внутрішньом&rsquo язове застосування протипоказане).

-                  Вторинна тромбоцитопенія дорослих.

-                  Еритробластопенія (еритроцитарна анемія).

-                  Вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.

·                 Онкологічні захворювання

Паліативне лікування таких захворювань як:

-          лейкози та лімфоми у дорослих

-          гострий лейкоз у дітей

-          для покращання якості життя хворих з термінальною стадією ракового захворювання.

Інші

·                 Нервова система

-                  Набряк головного мозку зумовлений первинною або метастатичною пухлиною   і/або допоміжне лікування при хірургічних операціях або променевій терапії.

-                  Загострення розсіяного склерозу.

-                  Гостра травма спинного мозку. Лікування необхідно починати в перші вісім годин після травми.

·                 Туберкульозний менінгіт з блокадою субарахноїдального простору або загрозою блокади при одночасному застосуванні відповідної протитуберкульозної хіміотерапії.

·                 Трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда.

·                 Профілактика нудоти та блювання що пов&rsquo язані з хіміотерапією з приводу злоякісного новоутворення.

Ендокринні розлади

·                 Первинна або вторинна недостатність кори надниркових залоз.

·                 Гостра недостатність кори надниркових залоз.

При цих показаннях препаратами вибору є гідрокортизон або кортизон. За певних обставин можна застосовувати синтетичні аналоги у комбінації з мінералокортикоїдами.

·                 Лікування шокових станів: шок внаслідок недостатності кори надниркових залоз або шок який не відповідає на традиційне лікування у разі підтвердженої або ймовірної недостатності кори надниркових залоз (загалом препаратом вибору є гідрокортизон). Якщо мінералокортикоїдні ефекти є небажаними перевага може віддаватися метилпреднізолону.

·                 Перед хірургічним втручанням та у разі тяжкої травми або захворювання у пацієнтів зі встановленою недостатністю кори надниркових залоз або у разі наявності сумнівів щодо резерву кори надниркових залоз.

·                 Вроджена гіперплазія надниркових залоз.

·                 Негнійний тиреоїдит.

·                 Гіперкальціємія пов&rsquo язана зі злоякісним новоутворенням.

Протипоказання.

Метилпреднізолону натрію сукцинат протипоказаний:

·                 пацієнтам із системними грибковими інфекціями

·                 пацієнтам з підвищеною чутливістю до метилпреднізолону або будь-якого компонента цього лікарського засобу

·                 для застосування шляхом інтратекального введення

·                 для застосування шляхом епідурального введення.

Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів.

Відності протипоказання.

Особливі групи ризику. За пацієнтами які належать до нижченаведених особливих груп ризику необхідно проводити ретельне медичне спостереження а лікування вони повинні отримувати протягом якнайкоротшого періоду (див. також розділи « Особливості застосування» та « Побічні реакції» ): діти пацієнти з цукровим діабетом артеріальною гіпертензією психіатричними симптомами в анамнезі окремими інфекційними хворобами зокрема туберкульозом або певними вірусними захворюваннями наприклад герпесом або оперізуючим герпесом що супроводжуються симптомами в ділянці ока.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Метилпреднізолон   ‑ це субстрат ферментів цитохрому P450 (CYP) який головним чином метаболізується ферментом CYP3A4. CYP3A4 ‑ це основний фермент найпоширенішої підродини ферментів CYP у печінці дорослої людини. Він каталізує 6&beta -гідроксилювання стероїдів що є істотно важливим етапом метаболізму фази І ендогенних і синтетичних кортикостероїдів. Багато інших сполук також є субстратами ферменту CYP3A4 для деяких з них (як і для інших лікарських засобів) було продемонстровано що вони можуть впливати на метаболізм глюкокортикоїдів шляхом індукції (підвищуючої регуляції) або інгібування ферменту CYP3A4.

ІНГІБІТОРИ CYP3A4. Лікарські засоби які пригнічують активність CYP3A4 зазвичай знижують печінковий кліренс і підвищують плазмову концентрацію лікарських засобів ‑ субстратів ферменту CYP3A4 таких як метилпреднізолон.  У присутності інгібітору CYP3A4 може бути потрібно титрування дози метилпреднізолону щоб уникнути розвитку токсичності кортикостероїду.

ІНДУКТОРИ CYP3A4. Лікарські засоби які індукують активність CYP3A4 зазвичай підвищують печінковий кліренс що призводить до зниження плазмової концентрації лікарських засобів які є субстратами CYP3A4. Супутнє застосування може потребувати збільшення дози метилпреднізолону щоб досягти бажаного результату.

СУБСТРАТИ СYP3A4. У присутності іншого субстрату CYP3A4 печінковий кліренс метилпреднізолону може змінюватися що потребує відповідного корегування дози. Ймовірно побічні реакції пов&rsquo язані з застосуванням кожного з лікарських засобів окремо можуть виникати частіше при їхньому сумісному застосуванні.

ЕФЕКТИ ЗУМОВЛЕНІ НЕ CYP3A4. Інші взаємодії і ефекти які виникають при застосуванні метилпреднізолону описані у таблиці 1 нижче.

У таблиці 1 наведено перелік і опис найчастіших і/або клінічно значущих взаємодій між лікарськими засобами або ефектів які спостерігаються при застосуванні метилпреднізолону.

                                                                                                                                                                                                                                                                                          Таблиця1.

Основні випадки несумісності

Для того щоб уникнути проблем із сумісністю і стабільністю метилпреднізолону натрію сукцинат рекомендується вводити окремо від інших сполук які вводяться внутрішньовенно. До лікарських засобів які характеризуються фізичною несумісністю з метилпреднізолону натрію сукцинатом у розчині належать (перелік не є вичерпним): алопуринол натрію доксапраму гідрохлорид тайгециклін дилтіазему гідрохлорид кальцію глюконат векуронію бромід рокуронію бромід цизатракурію безилат глікопіролат пропофол.

Взаємодії що мають позитивні наслідки.

Профілактика нудоти та блювання що пов&rsquo язані з хіміотерапією з приводу злоякісного новоутворення.

·                 Хіміотерапія що викликає легкий або помірний еметогенний ефект. Для посилення ефекту з першою дозою метилпреднізолону можна застосовувати хлорований фенотіазин (за одну годину до хіміотерапії).

·                 Хіміотерапія що викликає виражений еметогенний ефект. Для посилення ефекту з першою дозою метилпреднізолону можна застосовувати метоклопрамід або бутирофенон (за одну годину до хіміотерапії).

Лікування метилпреднізолоном фульмінантного або дисемінованого туберкульозу легень та туберкульозного менінгіту з блокадою субарахноїдального простору або загрозою блокади проводять одночасно із застосуванням відповідної протитуберкульозної хіміотерапії.

Лікування метилпреднізолоном неопластичних захворювань наприклад лейкозу та лімфоми зазвичай проводиться у комбінації з алкілуючим засобом антиметаболітом та алкалоїдом барвінку.

Особливості застосування.

Імуносупресивні ефекти/підвищена сприйнятливість до інфекцій

Кортикостероїди можуть підвищувати сприйнятливість до інфекцій можуть маскувати деякі ознаки інфекції а під час їх застосування можуть виникати нові інфекції. Під час застосування кортикостероїдів може знижуватися опірність організму та його здатність локалізувати інфекцію. Застосування кортикостероїдів у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими імуносупресивними засобами які впливають на клітинний гуморальний імунітет або функцію нейтрофілів може супроводжуватися розвитком інфекцій спричинених будь-яким патогеном зокрема вірусами бактеріями грибами найпростішими та гельмінтами у будь-якій частині організму. Ці інфекції можуть мати легкий ступінь тяжкості але можуть бути тяжкими і деколи летальними. З підвищенням доз кортикостероїдів частота виникнення інфекційних ускладнень збільшується.

Особи які приймають лікарські засоби що пригнічують імунну систему є більш сприйнятливими до інфекцій ніж здорові особи. Наприклад вітряна віспа та кір можуть мати більш тяжкий перебіг і навіть призвести до смерті у неімунізованих дітей або дорослих які застосовують кортикостероїди.

Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів. Убиті або інактивовані вакцини можна вводити пацієнтам які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів проте відповідь на такі вакцини може бути зниженою. Вказані процедури імунізації можна проводити пацієнтам які отримують неімуносупресивні дози кортикостероїдів.

Застосування кортикостероїдів при активному туберкульозі слід обмежувати випадками фульмінантного або дисемінованого туберкульозу при якому для лікування захворювання кортикостероїди застосовують у комбінації з відповідним режимом протитуберкульозної терапії.

Якщо кортикостероїди показані пацієнтам з латентним туберкульозом або реактивністю на туберкулін слід проводити ретельне спостереження оскільки може виникнути реактивація захворювання. Під час тривалої терапії кортикостероїдами ці пацієнти повинні отримувати хіміопрофілактику.

У пацієнтів які отримували терапію кортикостероїдами спостерігалася саркома Капоші.  Припинення лікування кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.

Не існує єдиної думки щодо ролі кортикостероїдів у терапії пацієнтів із септичним шоком. У ранніх дослідженнях повідомлялося як про позитивні так і про негативні наслідки застосування кортикостероїдів у цій клінічній ситуації. Результати досліджень що проводилися пізніше свідчили про те що кортикостероїди в якості додаткової терапії мали сприятливий вплив у пацієнтів із септичним шоком в яких відзначалася недостатність надниркових залоз. Проте пацієнтам із септичним шоком застосування цих препаратів у плановому порядку не рекомендується. За результатами систематичного огляду даних після коротких курсів високих доз кортикостероїдів таким пацієнтам був зроблений висновок про відсутність доказових даних на користь такого застосування цих препаратів. Однак за даними метааналізу та одного огляду було показано що більш тривалі
(5-11 днів) курси лікування кортикостероїдами у низьких дозах можуть обумовлювати зменшення летальності особливо у пацієнтів із септичним шоком залежним від вазопресорної терапії.

Вплив на імунну систему

Можуть виникати алергічні реакції. Оскільки рідко у пацієнтів які отримували терапію кортикостероїдами реєструвалися шкірні реакції і анафілактичні/анафілактоїдні реакції перед застосуванням слід вжити відповідних застережних заходів особливо якщо у пацієнта в анамнезі спостерігалася алергія на будь-який лікарський засіб.

Вплив на ендокринну систему

Пацієнтам яким проводять терапію кортикостероїдами та які піддаються впливу стресу показане підвищення дози швидкодіючих кортикостероїдів до під час та після стресової ситуації.

Тривале застосування кортикостероїдів у фармакологічних дозах може призводити до пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової (ГГА) системи (вторинна недостатність кори надниркових залоз). Ступінь і тривалість спричиненої недостатності кори надниркових залоз варіюють у пацієнтів і залежать від дози частоти часу застосування і тривалості терапії глюкокортикоїдами. Цей ефект можна звести до мінімуму шляхом застосування альтернуючої терапії.

Окрім цього у разі раптового припинення застосування глюкокортикоїдів може розвиватися гостра недостатність надниркових залоз яка призводить до летального наслідку.

Розвиток вторинної недостатності кори надниркових залоз індукованої лікарським засобом можна звести до мінімуму шляхом поступового зниження дози. Цей тип відносної недостатності може спостерігатися протягом місяців після скасування терапії тому у випадку виникнення стресової ситуації п