Севікар НСТ 40/10/12,5 мг таблетки №28

Севікар НСТ (Sevikar HCT) інструкція по застосуванню

Склад

Діючі речовини: олмесартану медоксоміл; амлодипіну бесилат; гідрохлоротіазид;

• 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 20 мг, амлодипіну бесилату 6,944 мг, що еквівалентно амлодипіну 5 мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;
• або олмесартану медоксомілу 40 мг, амлодипіну бесилату 6,944 мг, що еквівалентно амлодипіну 5 мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;
• або олмесартану медоксомілу 40 мг, амлодипіну бесилату 6,944 мг, що еквівалентно амлодипіну 5 мг і гідрохлортіазиду 25 мг;
• або олмесартану медоксомілу 40 мг, амлодипіну бесилату 13,888 мг, що еквівалентно амлодипіну 10 мг, і гідрохлортіазиду 12,5 мг;
• або олмесартану медоксомілу 40 мг, амлодипіну бесилату 13,888 мг, що еквівалентно амлодипіну 10 мг, і гідрохлортіазиду 25 мг;

Інші складові: крохмаль прежелатинізований кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна силікована (містить 98% мікрокристалічної целюлози (Ph. Eur.) та 2% кремнію діоксиду колоїдного безводного (Ph. Eur.)), натрію кроскармелозу, магнію стеарату;

Плівкова оболонка містить: Опадрай II 85F24118 або Опадрай II 85F32331, або Опадрай II 85F25437 (спирт полівініловий, діоксид титану (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172),.

Лікарська форма

Таблекти, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості

• для дозування 20 мг/5 мг/12,5 мг: світло-жовтогарячі круглі таблетки, покриті плівковою оболонкою, розміром 8 мм, з тисненням «C 51» з одного боку;
• для дозування 40 мг/5 мг/12,5 мг: світло-жовті круглі таблетки, покриті плівковою оболонкою, розміром 9,5 мм, з тисненням C53 з одного боку;
• для дозування 40 мг/10 мг/12,5 мг: сіро-червоні круглі таблетки, покриті плівковою оболонкою, розміром 9,5 мм, з тисненням «C 55» з одного боку;
• для дозування 40 мг/5 мг/25 мг: світло-жовті овальні таблетки, покриті плівковою оболонкою, розміром 15 × 7 мм, з тисненням "C 54" з одного боку;
• для дозування 40 мг/10 мг/25 мг: сіро-червоні овальні таблетки, покриті плівковою оболонкою, розміром 15 × 7 мм, з тисненням "C 57" з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Серцево-судинна система. Лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Антагоністи ангіотензину II у поєднанні з іншими препаратами. Олмесартану медоксоміл, амлодипін та гідрохлортіазид. Код ATX C09DX03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Севікар HCT – це комбінований лікарський засіб, до складу якого входить олмесартану медоксоміл – антагоніст рецепторів ангіотензину II, амлодипіну бесилат – блокатор кальцієвих каналів та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожна діюча речовина окремо.

Олмесартану медоксоміл

Олмесартану медоксоміл – це перорально активний, селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип AT1). Ангіотензин II є основним вазоактивним гормоном системи ренін-ангіотензин-альдостерон і відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Вплив ангіотензину II включає вазоконстрикцію, стимуляцію синтезу та вивільнення альдостерону, серцеву стимуляцію та ниркову реабсорбцію натрію.

Олмесартан блокує судинозвужувальний та альдостеронсекретуючий ефект ангіотензину II, блокуючи його зв'язування з рецептором АТ 1 у тканинах, включаючи гладку мускулатуру судин та надниркові залози. Дія олмесартану залежить від джерела чи шляху синтезу ангіотензину II. Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину II (AT1) за допомогою олмесартану призводить до підвищення рівня реніну та концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також до зниження концентрації альдостерону у плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією олмесартану медоксоміл забезпечує стійке зниження артеріального тиску, ступінь якого залежить від дози. Ознак артеріальної гіпотензії після першого застосування (ефекту першої дози), тахіфілаксії на фоні тривалого застосування та рикошетної артеріальної гіпертензії після різкої відміни препарату виявлено не було.

При застосуванні олмесартану медоксомілу хворим на артеріальну гіпертензію 1 раз на добу відбувається ефективне та плавне зниження артеріального тиску протягом 24-годинного інтервалу між застосуваннями. При застосуванні препарату 1 раз на добу його антигіпертензивний ефект був приблизно таким самим, що і внаслідок його застосування двічі на добу в тій же добовій дозі.

У разі безперервного лікування максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування; при цьому суттєвий антигіпертензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено.

Рандомізоване дослідження застосування олмесартану для профілактики діабетичної мікроальбумінурії (ROADMAP), проведене за участю 4447 пацієнтів з діабетом 2 типу з нормальним рівнем альбумінурії та як мінімум одним додатковим фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань, проводилося з метою виявлення. Під час середнього відстеження тривалістю 3,2 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, крім інгібіторів АПФ або БРА.

У первинній кінцевій точці дослідження було продемонстровано значне зниження ризику появи мікроальбумінурії при застосуванні олмесартану. Після коригування відмінностей у показниках артеріального тиску (АТ) це зниження ризику перестало бути статистично значущим. У 8,2% (у 178 з 2160) пацієнтів груп та олмесартану і у 9,8% (у 210 з 2139) груп та плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

У вторинній кінцевій точці серцево-судинні явища відзначалися у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартан, та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Частота смертності від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану порівняно з групою плацебо (15 пацієнтів (0,7%) та 3 пацієнти (0,1%)), незважаючи на подібну частоту виникнення інсульту без летального результату (14 пацієнтів ( 0,6%) та 8 пацієнтів (0,4%)), інфаркту міокарда без летального результату (17 пацієнтів (0,8%) та 26 пацієнтів (1,2%)) та смертності, не пов'язаної з серцево-судинними причинами (11 пацієнтів (0,5%) та 12 пацієнтів (0,5%)). Загальна смертність у групі олмесартану була вищою (26 пацієнтів (1,2%) та 15 пацієнтів (0,7%)), головним чином, за рахунок вищої смертності з серцево-судинних причин.

У випробуванні ORIENT вивчали вплив олмесартану на результат ниркових і серцево-судинних захворювань у 577 рандомізованих пацієнтів у Японії та Китаї з діабетом 2 типу і яскраво вираженою . Під час середнього відстеження тривалістю 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ.

Первинну об'єднану кінцеву точку (час першої появи подвоєння сироваткового креатиніну, ниркові захворювання в термінальній стадії, смерть з усіх причин) було досягнуто у 116 пацієнтів групи олмесартану (41,1%) і у 129 пацієнтів, які отримували плацебо (45,4 %) HR 0,97 (95% ДІ від 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторинну об'єднану серцево-судинну кінцеву точку було досягнуто у 40 пацієнтів, які отримували олмесартан (14,2%), і у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7%). Ця об'єднана серцево-судинна кінцева точка включала смертність внаслідок серцево-судинних захворювань у 10 (3,5%) пацієнтів, які отримували олмесартан, та у 3 (1,1%) пацієнтів, які отримували плацебо; загальний показник смертності дорівнював 19 (6,7%) та 20 (7,0%), інсульт без летального результату 8 (2,8%) та 11 (3,9%), інфаркт міокарда без летального результату – 3 (1, 1%) та 7 (2,5%) відповідно.

Амлодипін

Амлодипін, що входить до складу препарату, є блокатором кальцієвих каналів і гальмує трансмембранне перенесення іонів кальцію через потенціалзалежні канали L-типу в серці і гладкій мускулатурі. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з ділянками зв'язування дигідропіридину, так і з іншими ділянками. Амлодипін має відносну вазоселективність і більш впливає на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Гіпотензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладком'язові клітини артерій, що сприяє зменшенню периферичного опору судин та, отже, зниженню артеріального тиску.

При артеріальній гіпертензії амлодипін викликає тривале зниження артеріального тиску, залежне від дози. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози, ознак тахіфілаксії при тривалому лікуванні або рецидиву гіпертензії після припинення лікування не відзначалося.

Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін забезпечує ефективне зниження артеріального тиску в положеннях пацієнта, лежачи, сидячи і стоячи. Тривале застосування амлодипіну не пов'язане із суттєвими змінами частоти серцевих скорочень або рівня катехоламінів у плазмі. У пацієнтів з АГ та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах зменшував опір ниркових судин та підвищував швидкість клубочкової фільтрації та ефективну швидкість потоку плазми у нирках, не змінюючи фільтраційної фракції та не провокуючи розвиток протеїнурії.

У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях зі стрес-тестом при серцевій недостатності (класи II – IV за NYHA) амлодипін не погіршував стану учасників дослідження, що оцінюється за переносимістю навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка, а також клінічними ознаками. та симптомами.

У плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (класи III – IV за NYHA), які отримували дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ, було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті або об'єднаного ризику смертності захворюваності у пацієнтів із серцевою недостатністю.

У подальшому довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (NYHA III та IV) без клінічних симптомів або об'єктивних даних, що свідчать про ішемічну хворобу серця, при лікуванні інгібіторами АПФ, препаратами наперс діуретиками не впливав на смертність загалом і смертність внаслідок серцево-судинних захворювань зокрема. У цій групі пацієнтів відзначалося збільшення випадків розвитку набряку легенів, пов'язаних з прийомом амлодипіну, проте статистично значимих відмінностей частоти фактів посилення серцевої недостатності порівняно з групою плацебо не спостерігалося.

Для порівняння терапії нових лікарських засобів було проведено подвійне сліпе рандомізоване дослідження захворюваності та смертності під назвою «Випробування щодо застосування антигіпертонічної та ліпідознижувальної терапії для профілактики інфаркту міокарда» (ALLHAT): амлодипін у дозі 2,5-10) або 0 мг/добу (інгібітор АПФ) як терапія першої лінії та тіазидний діуретик хлорталідон у дозі 12,5–25 мг/добу при гіпертонії від легкого до середнього ступеня.

Усього 33 357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 55 років були рандомізовані та перебували під наглядом у середньому протягом 4,9 року. У пацієнтів був як мінімум один додатковий фактор ризику розвитку ІХС, наприклад, перенесений раніше інфаркт міокарда або інсульт (більше 6 місяців перед відбором) або наявність інших ССЗ атеросклеротичної природи (всього 51,5%), діабет 2 типу (36,1%), рівень ЛПВЩ-холестерину <35 мг/дл (11,6%), гіпертрофія лівого шлуночка, діагностована за допомогою електрокардіографії або ехокардіографії (20,9%), тютюнопаління в даний час (21,9%).

Початковою кінцевою точкою дослідження було поєднання ІХС із летальним кінцем або інфаркт міокарда без летального результату. Значних відмінностей щодо первинної кінцевої точки дослідження між терапією амлодипіном та хлорталідоном не було: ОР 0,98 95% ДІ (0,90 – 1,07) р = 0,65. Що стосується вторинних кінцевих точок дослідження, частота розвитку серцевої недостатності (компонент комбінованої кінцевої точки серцево-судинного захворювання) була значно вищою в групі амлодипіну в порівнянні з групою хлорталідону (10,2% та 7,7%, ОР 1,38, 95%). ДІ [1,25 - 1,52] p <0,001). Однак значних відмінностей смертності з усіх причин між терапією амлодипіном і хлорталідоном не було (ГР 0,96 95% ДІ [0,89 - 1,02] p = 0,20).

Гідрохлортіазид

Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидного ряду. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків повністю не вивчений. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим посилюючи екскрецію натрію та хлориду (приблизно на однаковому рівні). Діючи як діуретик, гідрохлортіазид зменшує об'єм плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну в плазмі крові та секреція альдостерону, збільшуються втрати калію та бікарбонату із сечею та знижується їх концентрація у сироватці крові. Оскільки зв'язок між рівнем реніну та секрецією альдостерону опосередковується ангіотензином II, на фоні застосування гідрохлортіазиду в комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину II втрати калію із сечею під дією тіазидних діуретиків можуть знижуватися. При застосуванні гідрохлортіазиду діурез настає через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається через 4 години, а дія зберігається протягом 6-12 годин.

За даними епідеміологічних досліджень, тривале застосування гідрохлортіазиду як засобу монотерапії сприяє зниженню ризику серцево-судинних ускладнень та смерті від них.

Клінічна ефективність та безпека

У 12-тижневому подвійно сліпому рандомізованому дослідженні паралельних груп за участю 2492 пацієнтів (67% пацієнтів європеоїдної раси) було показано, що лікування препаратом Севікар HCT 40 мг/10 мг/25 мг призводить до значного зниження діастолічного та систолічного артеріального тиску. однією з наступних подвійних комбінацій: олмесартану медоксоміл 40 мг плюс амлодипін по 10 мг, олмесартану медоксоміл 40 мг плюс гідрохлортіазид 25 мг та амлодипін 10 мг плюс гідрохлортіазид 25 мг.

Додатковий ефект зниження артеріального тиску внаслідок використання препарату Севікар HCT 40 мг/10 мг/25 мг порівняно з аналогічними подвійними комбінаціями становив для діастолічного тиску в положенні пацієнта, сидячи від -3,8 до -6,7 мм рт.ст. і для систолічного тиску в положенні пацієнта, сидячи від -7,1 до -9,6 мм рт.ст., і відбулося в межах перших 2 тижнів.

Частка пацієнтів, які досягали рівня АТ (<140/90 мм рт.ст. для недіабетичних пацієнтів та <130/80 мм рт.ст. для хворих на цукровий діабет) на 12 тижні коливалася від 34,9% до 46,6% у групах подвійного комбінованого лікування порівняно з 64,3% у групі Севікара HCT 40 мг/10 мг/25 мг.

Під час другого подвійно сліпого рандомізованого паралельного дослідження за участю 2690 пацієнтів (99,9% пацієнтів європеоїдної раси) лікування препаратом Севікар HCT (20 мг/5 мг/12,5 мг, 40 мг/5 мг/12,5 мг, 40 мг /5 мг/25 мг, 40 мг/10 мг/12,5 мг, 40 мг/10 мг/25 мг) показало суттєве зниження діастолічного та систолічного АТ порівняно з наступними подвійними комбінаціями: олмесартану медоксоміл 20 мг плюс амлодипін 5 мг, олмесартану медоксоміл 40 мг плюс амлодипін 5 мг та олмесартану медоксоміл 40 мг плюс 10 мг амлодипін – після 10 тижнів лікування.

Додатковий ефект зниження артеріального тиску внаслідок застосування препарату Севікар HCT порівняно з відповідними подвійними комбінаціями становив для діастолічного тиску в положенні пацієнта, сидячи від -1,3 до -1,9 мм рт.ст. і для систолічного тиску в положенні пацієнта, сидячи від -27 до -49 мм рт.ст.

Частка пацієнтів, які досягали рівня АТ (<140/90 мм рт.ст. для недіабетичних пацієнтів та <130/80 мм рт.ст. для хворих на цукровий діабет) на 10 тижні варіювалися від 42,7% до 49,6% у групах комбінованого лікування порівняно з 52,4% до 58,8% у групі Севікара HCT.

У рандомізованому подвійно сліпому дослідженні за участю 808 пацієнтів (99,9% пацієнти європеоїдної раси) з недостатньо контрольованим артеріальним тиском після 8-тижневої терапії подвійною комбінацією олмесартану медоксомілу 40 мг та амлодипіном 10 мг сидячи (-1,8/ .рт.ст.) при лікуванні препаратом Севікар НСТ 40 мг/10 мг/12,5 мг і статистично значне зниження тиску в положенні сидячи (-3,6/-2, 8 мм.рт.ст.) при лікуванні препаратом Севікар НСТ 40 мг/10 мг/25 мг порівняно з подвійною комбінацією олмесартану медоксомілу 40 мг та амлодипіну 10 мг.

Лікування препаратом Севікар HCT 40 мг/10 мг/25 мг у потрійній комбінованій терапії дало статистично значуще більший відсоток пацієнтів, які досягли рівня артеріального тиску, порівняно з подвійною комбінованою терапією олмесартану медоксомілом 40 мг та амлодипіном 4,2%); лікування препаратом Севікар HCT 40 мг/10 мг/12,5 мг у потрійній комбінованій терапії дало чисельно більший відсоток пацієнтів, які досягли рівня артеріального тиску, порівняно з подвійною комбінованою терапією олмесартану медоксомілом 40 мг та амлодипіном 1 24,2%) недостатньо контрольованих за допомогою подвійної комбінованої терапії.

Антигіпертензивний ефект препарату Севікар HCT був аналогічним незалежно від віку та статі пацієнта та був схожий у пацієнтів з цукровим діабетом і без нього.

Інша інформація

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing) Telmisartan Alone у комбінації з Раміприл Global Endpoint Trial) та VA NEPHRON - D (Veterans Affairs Nep).

ONTARGET являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу, що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON – D являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.

Дослідження не мали значного сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань та смертність від них, тоді як у порівнянні з монотерапією підвищився ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовуються для інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II. Таким чином, спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане пацієнтам із діабетичною нефропатією.

ALTITUDE ( Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Використання Cardiovascular and Renal Disease Endpoints ) являло собою дослідження, проведене з метою виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діом серцево-судинним захворюванням або обома захворюваннями. Це дослідження було припинено через підвищений ризик небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань та виникнення інсульту були частіше у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі, яка приймала плацебо, та повідомлення про небажані явища та серйозні небажані явища (гіперкаліємія, гіпотензія та порушення функції нирок) були більш частими у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі, яка приймала плацебо.

Фармакокінетика

Одночасне введення олмесартану медоксомілу, амлодипіну та гідрохлортіазиду не вплинуло на клінічно значущий вплив на фармакокінетику будь-якого з компонентів у здорових добровольців.

Після перорального застосування С евікара HCT у здорових дорослих добровольців максимальна концентрація олмесартану, амлодипіну та гідрохлортіазиду в плазмі становить приблизно 1,5–3 години, 6–8 годин та 1,5–2 години відповідно. Швидкість і ступінь всмоктування олмесартану в медоксомілу, амлодипіну і гідрохлортіазиду такі ж, як і при застосуванні подвійної фіксованої комбінації олмесартану медоксомілу і амлодипіну разом з однокомпонентною таблеткою гідрохлортіазиду або при застосуванні подвійної фіксованої комбінації Їда не впливає на біодоступність препарату.

Олмесартану медоксоміл

Всмоктування та розподіл

Олмесартану медоксоміл – це проліки. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій кишечнику та в портальній крові під час всмоктування у травному тракті. У плазмі крові або продуктах виведення неперетвореного олмесартану медоксоміл або бічний ланцюг медоксомільної групи не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану у формі таблеток становила 25,6%.

Середня максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі досягається через 2 години після перорального застосування. Концентрація олмесартану в плазмі збільшується приблизно лінійно при збільшенні одноразової дози до 80 мг.

Їжа має мінімальний вплив на біодоступність олмесартану, тому медоксоміл можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці олмесартану в осіб різної статі не виявлено.

Олмесартан активно зв'язується з білками крові (99,7%), проте ризик клінічно значимих взаємодій з іншими препаратами, які активно зв'язуються з білками крові, досить низький, підтвердженням цього є відсутність такої взаємодії між олмесартаном медоксомілом та варфарином. Олмесартан трохи зв'язується з клітинами крові. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного невисокий (16 - 29 л).

Метаболізм та виведення

Загальний плазмовий кліренс олмесартану зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації 19%) і відносно невеликий порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після перорального застосування 14С-міченого олмесартану медоксомілу 10 – 16% радіоактивності виводилося із сечею (в основному протягом 24 годин після застосування), залишок відновленої радіоактивності виводився з калом. На основі системної доступності (25,6%) можна розрахувати, що нирками виводиться приблизно 40% олмесартану, а гепатобіліарною системою – 60%. Усю відновлену радіоактивність було віднесено до олмесартану. Інших значних метаболітів не було знайдено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться з жовчю, його застосування хворим з біліарною обструкцією протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Термінальний період напіввиведення після багаторазового перорального застосування олмесартану коливається від 10 до 15 годин. Стан рівноваги досягається після перших кількох доз, після 14 діб багаторазового застосування подальшої кумуляції не спостерігається. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5-0,7 л/годину незалежно від дози препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Лікарський засіб колесовіла, що зв'язує жовчні кислоти.
Спільний прийом 40 мг медоксомілу олмесартану і 3750 мг гідрохлориду колесовіла у здорових добровольців призводив до зниження C max на 28% і зниження AUC на 39% для олмесартану. Найменший вплив, зниження C max і AUC на 4% і 15% відповідно, спостерігалося, коли олмесартану медоксоміл призначали за 4 години до прийому колесового гідрохлориду. Час напіввиведення олмесартану знижувався на 50-52% незалежно від того, призначалися препарати спільно або прийом олмесартану відбувався за 4 години до прийому колесовела гідрохлориду (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Амлодипін

Всмоктування та розподіл

Після перорального застосування терапевтичних доз амлодипін добре всмоктується, пікові рівні крові досягаються через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність оцінюється в межах 64-80%. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює, зв'язується з білками плазми.
Всмоктування амлодипіну залежить від супутнього харчування.

Метаболізм та виведення

Кінцевий період напіввиведення з плазми становить приблизно 35-50 годин і відповідає одній добовій дозі.

Амлодипін швидко метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, 10% вихідної сполуки та 60% метаболітів виводяться із сечею.

Гідрохлортіазид

Всмоктування та розподіл

Після перорального застосування олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду в комбінації середній час до досягнення максимальної концентрації гідрохлортіазиду становить 1,5-2 години. Гідрохлортіазид - це 68% білка, пов'язаного в плазмі, а його обсяг розподілу, що здається, становить 0,83 - 1,14 л/кг.

Метаболізм та виведення

Гідрохлортіазид в організмі людини не метаболізується і майже повністю виводиться у незміненому стані із сечею. Після прийому внутрішньо приблизно 60% дози виводиться у незміненому стані протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить близько 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення – близько 10-15 годин.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Пацієнти похилого віку (віком від 65 років)

Доведено, що при артеріальній гіпертензії AUC олмесартану у стадії рівноваги у пацієнтів похилого віку (65 – 75 років) та старечого віку (вік від 75 років) збільшується приблизно на 35% та на 44% відповідно порівняно з пацієнтами молодшими (див. розділ « Спосіб застосування та дози
Частково це пояснюється середнім зниженням функції нирок, залежним від віку в цій групі пацієнтів, проте для пацієнтів похилого віку рекомендується той же режим дозування, що й для інших пацієнтів, але при цьому слід з обережністю підвищувати дозу.

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у хворих похилого віку та у молодих пацієнтів однаковий. У хворих похилого віку спостерігається тенденція до зменшення кліренсу амлодипіну, що призводить до підвищення AUC та тривалості напіввиведення. Підвищення AUC та тривалість періоду напіввиведення у хворих із застійною серцевою недостатністю відповідали прогнозам щодо хворих цієї вікової групи (див. розділ «Особливості застосування»).

Обмежені дані дозволяють припустити, що системний кліренс гідрохлортіазиду знижується у здорових та гіпертонічних людей похилого віку в порівнянні з молодими здоровими добровольцями.

Діти

Європейське агентство з лікарських засобів відмовилося від зобов'язання подати результати досліджень із препаратом Севікар HCT у всіх підгрупах педіатричного населення з есенціальною гіпертензією.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня AUC олмесартану у стаціонарному стані була відповідно на 62%, 82% та 179% вищою, ніж у здорових добровольців. Період напіввиведення гідрохлортіазиду у пацієнтів із порушеннями функції нирок збільшено.

Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, не вивчена.

Амлодипін значною мірою метаболізується до неактивних метаболітів. 10% виводиться із сечею у незміненому стані. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелюється зі ступенем порушення функції нирок. Таким хворим на амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Амлодипін не виводиться діалізом.

Період напіввиведення гідрохлортіазиду збільшується у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Порушення функції печінки

Після одноразового перорального застосування AUC олмесартану були відповідно на 6% і на 65% вищими у хворих з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після застосування у здорових добровольців, у хворих з легким або помірним порушенням функції печінки становила 0,26%, 0,34% та 0,41% відповідно.

Після повторного застосування середня AUC олмесартану у хворих з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців. Середні значення Сmax олмесартану у хворих з порушенням функції печінки та здорових добровольців були подібні (див. розділ «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»).

Клінічні дані щодо застосування амлодипіну пацієнтам з порушенням функції печінки дуже обмежені. У хворих з порушенням функції печінки спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження періоду напіввиведення, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40–60 % (див. розділ «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»).

Печінкова недостатність не впливає на фармакокінетику гідрохлортіазиду.

Доклінічні дані з безпеки

Повторне дослідження токсичності доз на щурах показало, що комбіноване введення олмесартану медоксомілу, амлодипіну та гідрохлортіазиду не посилює жодних раніше зареєстрованих та існуючих токсичних явищ окремих компонентів, а також не викликає будь-якої нової токсичності. Також не спостерігалося жодних токсикологічних синергічних ефектів.

Жодних додаткових досліджень щодо мутагенної, канцерогенної та токсичності щодо репродуктивної активності для препарату Севікар HCT не проводилося з огляду на зрозумілий профіль безпеки окремих активних елементів.

Олмесартану медоксоміл

У дослідженнях хронічної токсичності на щурах та собаках ефекти олмесартану медоксомілу були схожі з наступними іншими антагоністами рецепторів AT 1 та інгібіторів АПФ: підвищення рівня сечовини (BUN) та креатиніну в крові, зниження маси серця, зниження еритроцитарних параметрів (концентрація) ураження нирок (регенеративні пошкодження ниркового епітелію, потовщення базальної мембрани, розширення канальців) Ці побічні дії, спричинені фармакологічною дією медоксомілу олмесартану, спостерігалися також у доклінічних дослідженнях з іншими антагоністами рецептора AT 1 та інгібіторами АПФ і можуть бути зменшені.

Подібно до інших антагоністів рецептора AT 1, олмесартану медоксоміл збільшує частоту хромосомних розривів у культурі клітин in vitro. Ефект у відповідь не спостерігався в декількох дослідженнях in vivo, де медоксоміл олмесартану застосовували в дуже високих дозах, аж до 2000 мг/кг, внутрішньо. У цілому нині дані всебічного дослідження генотоксичність свідчать, що генотоксичное дію олмесартана при клінічному застосуванні малоймовірно.

Не було виявлено канцерогенного впливу олмесартану медоксомілу у щурів та трансгенних мишей.

У дослідженнях репродуктивної токсичності у щурів олмесартану медоксоміл не впливав на фертильність і не чинив тератогенної дії. Як у разі застосування інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, після експозиції олмесартану медоксоміла виживання потомства було знижено, а у самок, які отримували препарат на пізніх термінах вагітності та під час лактації, відзначалася дилатація ниркових балій. Не було виявлено фетотоксичної дії у кроликів.

Амлодипін

Репродуктивна токсичність

Дослідження репродуктивної функції на щурах і мишах виявили затримку настання пологів, збільшення часу сутичок і зменшення виживання потомства при прийомі доз приблизно в 50 разів більше, ніж максимальна рекомендована доза для людини, заснована на розрахунку на 1 кг маси тіла (мг/кг).

Порушення фертильності

Вплив на фертильність у щурів, які отримували амлодипін (самці протягом 64 днів, самки за 14 днів до парування) у дозах до 10 мг/кг/добу (що у 8 разів (маса тіла пацієнта дорівнює 50 кг) перевищує максимально рекомендовану дозу для людини що становить 10 мг у перерахунку на мг/м 2), виявлено не було. В ході іншого дослідження, в якому самці щурів отримували амлодипіну бесилат протягом 30 днів у дозах, порівнянних з дозою для людини в перерахуванні на мг/кг, було відмічено зниження концентрацій фолікулостимулюючого гормону та тестостерону в плазмі, а також зниження щільності сперми. сперматид та клітин сертолу.

Канцерогенез, мутагенез

Випробування на щурах та мишах, які отримували лікування амлодипіном з їжею протягом двох років, у концентраціях, розрахованих для відтворення добових дозувань 0,5, 1,25 та 2,5 мг/кг/добу, не виявили ознак канцерогенності. Найвища доза (для мишей еквівалентна максимальній рекомендованій дозі 10 мг у перерахунку на мг/м 2 , а для щурів – у два рази вище максимальної рекомендованої дози) була близька до максимальної переносимої дози для мишей, але не щурів.
Дослідження мутагенного не виявили пов'язаних із препаратом ефектів на рівні генів чи хромосом.

Гідрохлортіазид

Немеланомний рак шкіри

За доступними даними епідеміологічних досліджень існує кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок між застосуванням гідрохлортіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри. Зафіксовано 71 533 випадки базальноклітинного раку шкіри та 8 629 випадків плоскоклітинного раку шкіри у дослідженні за участю 1 430 833 та 172 462 осіб відповідно. Застосування високих доз гідрохлортіазиду (≥50 000 мг (кумулятивно) було пов'язано з скоригованим коефіцієнтом ризику 1,29 (95 % ДІ: 1,23–1,35) для базальноклітинного раку шкіри та 3,98 (95 % ДІ: 3,68) –4,31) для плоскоклітинного раку шкіри Спостерігався чіткий вплив кумулятивної дози як при базальноклітинному раку шкіри, так і при плоскоклітинному раку шкіри Інше дослідження показало можливий зв'язок між виникненням раку губ (плоскоклітинний рак шкіри) та експозицією гідрохлортіазиду: 63 у дослідженні за участю 63 067 осіб з використанням стратегії вибірки ризику.Вплив кумулятивної дози був продемонстрований зі скоригованим коефіцієнтом ризику 2,1 (95% ДІ: 1,7–2,6), з підвищенням даного коефіцієнта до 3,9 (3, 0–4,9) при застосуванні високої дози (~25 000 мг) та до 7,7 (5,7–10,5) при використанні найбільшої кумулятивної дози (~100 000 мг) (див. розділ «Особливості застосування») .

Клінічні властивості

Показання

Лікування есенціальної гіпертензії

Додаткова терапія

Препарат Севікар HCT призначають дорослим пацієнтам, артеріальний тиск яких недостатньо контролюється застосуванням комбінації олмесартану медоксомілу та амлодипіну як двокомпонентного лікарського засобу.
Замісна терапія.

Препарат Севікар НСТ призначають як альтернативну терапію дорослим пацієнтам, у яких артеріальний тиск нормально контролюється застосуванням комбінації олмесартану медоксомілу, амлодипіну та гідрохлортіазиду як двокомпонентних лікарських засобів (олмесартану медоксоміл і амлодипін або олмесартон медамсом та

Протипоказання Севікару НСТ

Підвищена чутливість до активних речовин, похідних дигідропіридину або до сульфаніламідних речовин (оскільки гідрохлортіазид є сульфаніламідним препаратом) або до будь-якої з допоміжних речовин.

• тяжкі порушення функції нирок (див. розділ «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).
• стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія.
• тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних проток.
• II та III триместр вагітності (див. розділ «Особливості застосування», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Спільне застосування препарату Севікар HCT та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ <60 мл/хв/1,73 м 2 ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») , "фармакологічні властивості".

Через вміст у препараті амлодипіну як діючої речовини Севікар HCT протипоказаний пацієнтам з:

• шоком (зокрема кардіогенним шоком);
• тяжкою гіпотензією;
• порушенням відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня);
• гемодинамічно нестабільною серцевою недостатністю після гострого інфаркту міокарда

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій

Одночасне застосування не рекомендується

Препарати літію

При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та іноді з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, при наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на фоні застосування гідрохлортіазиду може збільшуватись. У зв'язку з цим застосування препарату Севікар HCT у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати слід призначати одночасно, під час лікування рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію у сироватці крові.

Спільне застосування з переліченими нижче лікарськими засобами вимагає обережності.

Баклофен

Можливе посилення антигіпертензивного ефекту

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ)
НПЗЗ (наприклад, ацетилсаліцилова кислота (> 3 г на добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) можуть послаблювати антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, зневоднені пацієнти або особи похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та інгібіторів циклооксигенази може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Пацієнти мають бути достатньо гідратовані. Необхідно контролювати функцію нирок після початку загальної терапії та періодично під час лікування.

Слід брати до уваги при одночасному застосуванні

Аміфостін

Може посилюватись антигіпертензивна дія

Інші гіпотензивні засоби

Антигіпертензивний ефект препарату Севікар HCT може посилюватись при його застосуванні одночасно з іншими препаратами, які знижують артеріальний тиск.
Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні анальгетики та антидепресанти.
Можуть посилитись прояви ортостатичної гіпотензії.
Потенційно можливі взаємодії з олмесартаном медоксоміл.

Одночасне застосування не рекомендується

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен.
Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS) за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з більш високою частотою несприятливих наслідків, таких як гіпотензія, гіперкалія і в тому числі , Порівняно з використанням одного RAAS-діючого засобу.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові
Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок, що містять калій замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ), може призвести до збільшення вмісту калію в крові (див. розділ «Особливості застосування»). Рекомендується стежити за рівнем калію у сироватці крові, якщо лікарські засоби, що впливають на рівень калію, призначають у комбінації із препаратом Севікар HCT.

додаткова інформація

Лікарський засіб колесовіла, що зв'язує жовчні кислоти.
Спільне застосування колесового гідрохлориду, що зв'язує жовчні кислоти, зменшує системну експозицію та пікову концентрацію олмесартану в плазмі, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесового гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу щонайменше за 4 години до прийому колесовелу гідрохлориду (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Після лікування антацидом (алюміній гідроксид, гідроксид магній) спостерігалося помірне зниження біодоступності олмесартану.

Олмесартану медоксоміл не впливає на фармакокінетику або фармакодинаміку варфарину або на фармакокінетику дигоксину.

Одночасне застосування олмесартану медоксомілу та правастатину не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику будь-якого з компонентів у здорових добровольців.

У дослідженнях in vitro клінічно значущого пригнічення олмесартаном активності ізоферментів 1 A 1/2, 2 A 6, 2 C 8/9, 2 C 19, 2 D 6, 2 E 1 і 3 A 4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; щодо ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукувальну дію, або не чинив ніякого. Таким чином, клінічно значимих взаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, що метаболізуються за участю зазначених ізоферментів цитохрому P 450, не очікується.

Потенційно можливі взаємодії з амлодипіном

Одночасне застосування препаратів, що потребують обережності.
Вплив інших лікарських засобів на дію амлодипіну.

Інгібітори CYP3A4

При одночасному застосуванні амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, азольними фунгіцидами, макролідами типу еритроміцину або кларитроміцину, верапамілу або дилтіазему) може призвести до значного збільшення експозиції амлодипіну. Клінічне прояв цих фармакокінетичних варіацій може більш виражено у пацієнтів похилого віку. Таким чином, може знадобитися клінічний моніторинг та коригування дози.

Індуктори CYP3A4

Одночасний прийом з індукторами CYP3A4 може знижувати концентрацію амлодипіну у плазмі. Тому під час та після одночасного застосування амлодипіну з індукторами CYP3A4 (такими як рифампіцин, звіробій звичайний) необхідне ретельне спостереження за пацієнтом та корекцію дози.

Прийом амлодипіну разом з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може підвищуватись біодоступність препарату, що проявляється у посиленні його гіпотонічної дії.

Дантролен (інфузія)

У ході досліджень на лабораторних тваринах після прийому верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися фібриляція шлуночків та серцево-судинна недостатність з летальним результатом у зв'язку з розвитком гіперкаліємії. У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії у пацієнтів, схильних до виникнення злоякісної гіпертермії, а також на фоні терапії злоякісної гіпертермії рекомендується уникати одночасного прийому блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби

Гіпотензивний ефект амлодипіну додається до гіпотензивного ефекту інших препаратів, які знижують артеріальний тиск.
У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину чи варфарину.

Симвастатин

Одночасний прийом багаторазових доз амлодипіну (10 мг) та симвастатину (80 мг) призводить до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно з прийомом лише симвастатину. Доза симвастатину для пацієнтів, які приймають амлодипін, не повинна перевищувати 20 мг на добу.

Такролімус

Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та за необхідності – корекція дозування.

Циклоспорин

У проспективному дослідженні у пацієнтів із трансплантованою ниркою спостерігалося в середньому на 40% підвищення рівня циклоспорину при застосуванні одночасно з амлодипіном. Одночасне застосування Севікара HCT та циклоспорину підвищує системну дію останнього. Під час такого лікування необхідно забезпечувати контроль рівня циклоспорину та при необхідності корекцію його дози.

Потенційно можливі взаємодії з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію у крові.
Гіпокаліємічна дія гідрохлортіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що викликають втрату калію та гіпокаліємію (наприклад з калійуретичними діуретиками, проносними засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном та карбеноксолоном). Тому застосовувати гідрохлортіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Солі кальцію

За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію у сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, рівень його концентрації у сироватці слід контролювати, а відповідну дозу кальцію – коригувати.

Холестирамінові та холестистатові смоли

У присутності аніонообмінних смол погіршується всмоктування гідрохлортіазиду із травного тракту.

Серцеві глікозиди

Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, що викликаються тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Препарати, що призводять до зміни рівня калію в сироватці крові
Гіпокаліємія є фактором для розвитку шлуночкової тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії). Періодичний контроль калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендується проводити, коли препарат Севікар HCT застосовують з лікарськими засобами, що викликають порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди та антиаритмічні засоби), та лікарськими засобами, що викликають розвиток шлуночкової тахікардії типу «пірует» (t orsades de pointes) (включаючи деякі антиаритмічні засоби):

• антиаритмічні препарати класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі антипсихотики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамазин, сульпірид, султоприд, амісульпід, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінхамін IV).

Недеполяризуючі релаксанти кістякових м'язів (наприклад, тубокурарин).

Гідрохлортіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м'язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін та біпериден).

Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).
Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Можлива корекція дози цукрознижувальних засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

Метформін

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактоацидозу, спричиненого функціональною нирковою недостатністю, що іноді виникає внаслідок застосування гідрохлортіазиду.

Бета-адреноблокатори та діазоксид

Гіперглікемічна дія бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватись під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін)

Ефективність амінів пресорних може знижуватися.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Оскільки гідрохлортіазид іноді спричинює збільшення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, може знадобитися корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадін

Тіазиди можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів і посилювати їхню пригнічуючу дію на кістковий мозок.

Саліцилати

При прийомі саліцилатів у високих дозах гідрохлортіазид може посилювати їхню токсичну дію на ЦНС.

Метилдопа

У публікаціях описані окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлортіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин

Одночасне застосування тіазидів із циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін

Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, спричинений тетрацикліном. Доксициклін цей ефект, ймовірно, не стосується.

Особливості застосування препарату

Пацієнти з гіповолемією або дефіцитом натрію

У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, зумовленим інтенсивною діуретикою, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування Севікара HCT вказані вище явища слід усунути.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Пацієнти, у яких судинний тонус та ниркова функція значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у разі тяжкої застійної серцевої недостатності або патології нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, появою гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або в окремих випадках гострої ниркової недостатності.

Реноваскулярна гіпертензія

Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, пацієнтам із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов'язане з підвищеним ризиком розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки.

При застосуванні Севікара НСТ пацієнтам із порушенням функції нирок рекомендується періодичний контроль рівня калію та креатиніну у сироватці крові. Застосування препарату Севікар НСТ не рекомендується пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Фармакологічні властивості»).

У пацієнтів з порушеннями функції нирок може розвинутись азотемія, спричинена діуретиком.

Якщо є ознаки загострення порушення функції нирок, необхідно переглянути терапію та розглянути можливість припинення застосування діуретиків.
Досвід застосування Севікару НСТ пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки або з термінальною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 12 мл/хв), відсутній.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі ГНН). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Фармакологічні властивості»).

Якщо терапія з подвійною блокадою абсолютно необхідна, вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і АТ.
Пацієнтам з діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушеннями функції печінки збільшується рівень олмесартану медоксомілу та амлодипіну (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову грудку. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Для хворих з помірним порушенням функції печінки доза олмесартану медоксомілу не повинна перевищувати 20 мг (див. спосіб застосування та дози).

Під час лікування пацієнтів з порушеннями функцій печінки застосування амлодипіну слід починати з найнижчої дози та приділяти особливу увагу як на початку лікування, так і при підвищенні дози.

Застосування препарату Севікар НСТ пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю, холестазом або непрохідністю жовчних проток протипоказано (див. Протипоказання).

Стеноз гирла аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і у разі застосування інших вазодилататорів, медоксоміл олмесартану з обережністю призначають при стенозі гирла аорти або мітральному стенозі, а також при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому лікарський засіб Севікар HCT таким пацієнтам не рекомендовано.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Препарати групи тіазидів можуть спричиняти порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом слід коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету.
На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати побічні реакції, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри.

Електролітні порушення

Як і при застосуванні будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлортіазиду слід з певним інтервалом контролювати концентрації сироваткових електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова стомлюваність, гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема і р. · Розділ «Побічні реакції»). Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, різкому збільшенні діурезу, недостатньому прийомі електролітів всередину, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутні препарати (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). З іншого боку, в результаті блокади рецепторів ангіотензину II (AT 1 ) олмесартану медоксомілом, що входить до складу препарату Севікар HCT, можлива гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та серцевою недостатністю, а також у пацієнтів з цукровим діабетом.

Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці слід контролювати належним чином. Препарат Севікар HCT слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками харчових солей та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію в крові (наприклад, гепарин). Даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати або запобігати гіпонатріємії, що викликається діуретиками, немає. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не потребує спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та викликати легке та швидкоплинне підвищення його концентрації у сироватці крові за відсутності будь-яких порушень метаболізму кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди слід відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може у спеку виникати гіпонатріємія розведення.

Препарати літію

Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат Севікар HCT не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Серцева недостатність

Через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи можлива зміна функції нирок у схильних до цього пацієнтів.

У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких можлива залежність функції нирок від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією та (рідко) гострою нирковою недостатністю.

Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю потребує особливої уваги. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні амлодипіну у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA III та IV) кількість повідомлень про розвиток набряку легень у групі амлодипіну була більшою порівняно з групою плацебо (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід обережно застосовувати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки ці препарати можуть підвищувати ризик виникнення ускладнень з боку серцево-судинної системи в майбутньому та смертність.

Спру-подібна ентеропатія

У дуже поодиноких випадках повідомляли про тяжку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвинулася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, ймовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової оболонки кишечника у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо ці симптоми виникнуть у пацієнта при лікуванні олмесартаном і якщо можна виключити іншу ймовірну етіологію, терапію олмесартаном слід негайно відмінити і не слід відновлювати. Якщо діарея не зникне протягом одного тижня після закінчення прийому лікарського засобу, слід звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога).

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Гідрохлортіазид є сульфонамідом і може викликати реакції ідіосинкразії, що призводять до хоріоїдального випиття з дефектом поля зору, гострої перехідної міопії та гострим нападом глаукоми.

Симптоми включають гострий розвиток короткозорості або поява болю в очах і зазвичай виникають протягом часу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед слід якнайшвидше відмінити гідрохлортіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може виникнути необхідність ухвалення рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін (див. розділ «Побічні реакції»).

Вагітність

Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ протипоказані під час вагітності. Якщо терапію антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно продовжити, а пацієнтка планує вагітність, необхідно застосувати альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають певний профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Якщо вагітність підтверджується при лікуванні антагоністами ангіотензину II, лікування слід негайно припинити і в разі потреби лікарський засіб необхідно замінити іншим лікарським засобом (див. розділи «Протипоказання», «Застосування під час вагітності або годування груддю»).

Діти

Препарат Севікар НСТ не призначають дітям та підліткам (до 18 років).

Пацієнти похилого віку

Підвищувати дозу лікарського засобу хворим похилого віку слід обережно (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Фотосенсибілізація.

Повідомлялося про випадки фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо така реакція проявляється під час терапії Севікар НСТ, його застосування необхідно припинити. При повторному прийомі діуретиків рекомендується уникати прямого сонячного та штучного УФ-випромінювання.

Немеланомний рак шкіри

Результати двох фармакоепідеміологічних досліджень населення Данії показали підвищений ризик раку немеланомного шкіри та раку губи (базальноклітинна карцинома, плоскоклітинна карцинома), пов'язаний з сукупною дозою гідрохлортіазиду (ГХТЗ). Фотосенсибілізація при застосуванні ГХТЗ може спричинити розвиток немеланомного раку шкіри.

Пацієнтам, які приймають ГХТЗ, слід повідомити про ризик немеланомного раку шкіри або раку губи та порекомендувати регулярно перевіряти шкіру щодо появи нових утворень або про будь-які підозрілі ураження шкіри. Пацієнтам слід порекомендувати обмежити вплив сонячних та ультрафіолетових променів, користуватися належним захистом під час перебування під дією сонячних або УФ-променів, щоб мінімізувати ризик раку шкіри. Підозрювальні ураження шкіри слід перевіряти, можливо, за допомогою гістологічного дослідження біопсійного матеріалу. Крім того, слід обережно призначати застосування препаратів, що містять ГХТЗ, пацієнтам з немеланомним раком шкіри в анамнезі (див. Побічні реакції).

Інші запобіжні заходи

Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим атеросклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ризик алергічних реакцій на гідрохлортіазид вищий у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без таких захворювань в анамнезі.

За даними наукової літератури, діуретики тіазидового ряду можуть викликати загострення або активацію системного червоного вовчака.

Як і у разі застосування інших антагоністів ангіотензину II, антигіпертензивна дія препарату Севікар НСТ у хворих на негроїдну расу може бути дещо меншою, ніж у інших хворих, проте цей ефект не спостерігався в ході трьох досліджень, серед учасників яких були пацієнти негроїдної раси (30%) (Див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Цей препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, покриту плівковою оболонкою, тобто безнатрієвою.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Застосування Севікара HCT протипоказане протягом II та III триместрів вагітності (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»). З огляду на вплив діючих речовин у комбінованому препараті Севікар HCT на вагітність застосування Севікара HCT не рекомендується протягом першого триместру вагітності (див. розділ «Особливості застосування»).

Олмесартану медоксоміл

Застосування антагоністів рецептора ангіотензину II не рекомендується у І триместрі вагітності. Застосування антагоністів ангіотензину ІІ протипоказане у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.

Епідеміологічні дані про ризик тератогенності, спричиненої експозицією інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності, не були вирішальними; проте невелике збільшення ризику може бути виключено. Хоча немає епідеміологічної інформації щодо ризику застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики не можна виключити. Якщо необхідно продовжувати терапію антагоністами рецепторів ангіотензину пацієнтам, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. Коли вже діагностовано вагітність, лікування антагоністами ангіотензину ІІ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію.

У ІІ та ІІІ триместрах антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ мають токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо вплив антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ розпочався з 2-го триместру вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження функції нирок та черепа.

Слід уважно обстежити гіпотонію немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II (див. розділ "Протипоказання", "Особливості застосування").

Гідрохлортіазид

Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може спричинити порушення фетоплацентарного кровотоку та шкідливо діяти на плід та новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення та тромбоцитопенію.

Гідрохлортіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричинити зменшення обсягу плазми та гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання.

Гідрохлортіазид також не рекомендується застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, крім окремих випадків, коли не можна призначати інші препарати.

Амлодипін

Дані, отримані під час спостережень за обмеженою кількістю вагітних жінок, не показали, що амлодипін або інші антагоністи кальцієвих рецепторів шкідливо впливають на здоров'я плода. Однак при цьому існує ризик подовження тривалості пологів.

Період годування груддю

Оскільки відсутня інформація про застосування препарату Севікар HCT У період годування груддю препарат Севікар HCT не рекомендується призначати жінкам, які годують груддю. Рекомендується застосовувати інші альтернативні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки під час годування груддю, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей.

Олмесартан проникає в молоко щурів. Однак невідомо, чи олмесартан проникає в грудне молоко людини. Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. Аналогічні блокатори кальцієвих каналів типу дигідропіридину секретуються у грудне молоко. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко у невеликих кількостях. Застосування тіазидів у високих дозах, що викликають сильний діурез, може перешкоджати виробленню грудного молока. Якщо препарат Севікар HCT застосовується при лактації, його доза повинна бути максимально низькою.

Фертильність

Повідомлялося про випадки, коли у деяких пацієнтів, які приймають блокатори кальцієвих каналів, виникали оборотні біохімічні зміни в сперматозоїдній головці. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. У дослідженні на щурах виявили небажану дію на фертильність самців (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Не проводилося жодних досліджень впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами.
Однак слід мати на увазі, що пацієнти, які проходять антигіпертензивну терапію, можуть іноді мати запаморочення, біль голови, нудоту або втому, що може погіршити їхню реакцію. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування.

Спосіб застосування та дози Севікар НСТ

Дорослі

Пігулки препарату Евікар HCT приймають 1 раз на добу незалежно від їди.

Таблетку слід запивати достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Таблетку не слід розжовувати. Препарат слід приймати щодня в один і той самий час.

Додаткова терапія

Препарат Севікар НСТ 20 мг/5 мг/12,5 мг можна застосовувати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при застосуванні медоксомілу олмесартану 20 мг та амлодипіну 5 мг як двокомпонентна комбінація.

Препарат Севікар НСТ 40 мг/5 мг/12,5 мг можна застосовувати пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні олмесартану медоксомілу 40 мг та амлодипіну 5 мг як двокомпонентна комбінація, або пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при застосуванні препарату. HCT 20мг/5мг/12,5мг.

Евікар HCT 40 мг/5 мг/25 мг можна застосовувати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється за допомогою препарату С евікар HCT 40 мг/5 мг/12,5 мг.

Севікар НСТ 40 мг/10 мг/12,5 мг можна застосовувати пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні олмесартану медоксомілу 40 мг та амлодипіну 10 мг як двокомпонентної комбінації або при застосуванні препарату Севікар HCT 40 мг/5 мг/12,5 мг.

Севікар НСТ 40 мг/10 мг/25 мг можна застосовувати пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні препарату Севікар HCT 40 мг/10 мг/12,5 мг або Севікар НСТ 40 мг/5 мг/25 мг.

Перед тим, як перейти на трикомпонентну комбінацію, рекомендується поступове титрування дозування окремих компонентів. Якщо клінічно доречно, можна розглянути пряму заміну двокомпонентної комбінації на три компонетної комбінації.

Замісна терапія

Пацієнти, які застосовують одночасно стабільні дози олмесартану медоксомілу, амлодипіну та гідрохлортіазиду як двокомпонентних та лікарських засобів (олмесартану медоксоміл та амлодипін або олмесартану медоксоміл та гідрохлортіазид) та однокомпонентного лікарського засобу. вікар HCT, що містить самі дози компонентів.

Максимальна доза лікарського засобу Евікара HCT становить 40 мг/10 мг/25 мг на добу.

Пацієнти похилого віку (віком від 65 років)

Пацієнтам похилого віку рекомендується застосовувати препарат із обережністю, частіше контролюючи артеріальний тиск, особливо при прийомі максимальної дози Севікара HCT 40 мг/10 мг/25 мг/добу.

Слід обережно підвищувати дозу пацієнтам похилого віку (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).
Інформація про застосування Севікара HCT пацієнтам віком від 75 років дуже обмежена. Необхідна надзвичайна обережність, включаючи частіший моніторинг АТ.

Порушення функції нирок

Максимальна доза для пацієнтів з легким та середнім порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв) становить 20 мг/5 мг/12,5 мг/добу через обмежений досвід прийому 40 мг олмесартану медоксомілу пацієнтам цієї групи.

Пацієнтам з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль концентрації калію та креатиніну у сироватці крові.

Евікар HCT пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) протипоказаний (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Порушення функції печінки

Севікар HCT слід застосовувати з обережністю пацієнтам з легким порушенням функції печінки (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Для пацієнтів із помірними порушеннями функції печінки максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг/5 мг/12,5 мг один раз на добу. Рекомендується ретельно контролювати АТ та функцію нирок у пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Як і щодо всіх антагоністів кальцію, у пацієнтів з дисфункцією печінки подовжується час напіввиведення амлодипіну; рекомендації з дозування не встановлено. Тому таким пацієнтам препарат Севікар HCT слід призначати з обережністю. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня не вивчена. Прийом амлодипіну у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня слід починати з найнижчої дози та повільно її підвищувати.

Застосування препарату Евікар HCT протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, холестазом або біліарною обструкцією (див. розділ "Протипоказання").

Діти

Севікар HCT не рекомендується застосовувати дітям та підліткам (віком до 18 років) через недостатність даних про безпеку застосування та ефективність.

Передозування

Симптоми

Максимальна доза препарату Евікара HCT становить 40 мг/10 мг/25 мг один раз на добу. Немає інформації про передозування Евікар HCT у людей. Найімовірнішим ефектом передозування є гіпотензія.

Найбільш ймовірним ефектом передозування медоксомілу олмесартану є гіпотензія та тахікардія; брадикардія може бути виявлена, якщо відбувається парасимпатична стимуляція.

Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з вираженою гіпотензією та, можливо, рефлекторною тахікардією.

Повідомлялося про виражену та потенційно тривалу системну гіпотензію, що включає шок зі смертельним наслідком.

Передозування гідрохлортіазидом пов'язане з порушенням електролітного балансу (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу.

Найбільш поширеними симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму м'язів та/або вираженої серцевої аритмії, пов'язаної з одночасним прийомом глікозидів або деяких антиаритмічних лікарських засобів.

Лікування

У разі передозування С евікара HCT лікування симптоматичне та підтримуюче і залежить від часу, що пройшов після прийому, та тяжкості симптомів.

Якщо прийом відбувався нещодавно, можна розглянути промивання шлунка. У здорових добровольців введення активованого вугілля відразу або до 2 годин після прийому амлодипіну суттєво зменшує всмоктування амлодипіну.

Клінічно значуща гіпотензія, спричинена передозуванням С евікара HCT, вимагає активної підтримки серцево-судинної системи, зокрема, ретельно контролювати функції серця та легень, надання пацієнту горизонтального положення з піднятими нижніми кінцівками та контролювати обсяг циркулюючої рідини та діурезу . Вазоконстриктор може бути корисним для відновлення судинного тонусу та артеріального тиску за умови, що немає протипоказань до його застосування. Внутрішньовенний глюконат кальцію може бути корисним при поверненні ефекту блокади кальцієвих каналів.

Сироваткові електроліти та креатинін слід часто контролювати. Якщо виникає гіпотензія, пацієнт повинен перебувати у лежачому положенні та отримувати замісну терапію сольовими розчинами.

Оскільки амлодипін сильно зв'язується з білками, діаліз може бути корисним.

Ступінь виведення олмесартану та гідрохлортіазиду за допомогою гемодіалізу не встановлено.

Побічні реакції Севікару НСТ

Безпека препарату Евікар HCT була досліджена у клінічних випробуваннях за участю 7826 пацієнтів, які застосовували олмесартану медоксоміл у комбінації з амлодипіном та гідрохлортіазидом.

Побічні явища, що спостерігалися під час клінічних досліджень та післяреєстраційних досліджень з безпеки, а також побічні реакції, про які були спонтанні повідомлення, представлені в наведеній нижче таблиці 1 для Севікара HCT, а також для його окремих компонентів олмесартану медоксомілу, амлодипіну і гідрохлортіазиду на основі відомої характеристики безпеки окремих компонентів

Під час лікування препаратом С евікар HCT найчастіше повідомляється про такі побічні реакції, як: периферичний набряк, головний біль та запаморочення.
Для позначення частоти побічних реакцій використовувалася така класифікація: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000), <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити виходячи з наявних даних).

Таблиця 1.

Опис побічних реакцій для препарату Евікар HCT та його окремих компонентів

MedDRA Органи та системи	Побічна дія	Частота
		Севікар НСТ	Олмесартан	Амлодипін	Гідрохлоротіазид
Інфекції та інвазії	Інфекції верхніх дихальних шляхів	Часто
	Назофарингіт	Часто
	Інфекції сечових шляхів	Часто	Часто
	Сіалоаденіт				Рідко
Новоутворен-ня злоякісні, доброякісні та неуточнені (а також кісти та поліпи)	Немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома)				Частота невідома
Порушення з боку крові та лімфатичної системи	Лейкопенія			Дуже рідко	Рідко
	Тромбоцитопенія		Нечасто	Дуже рідко	Рідко
	Супресія кісткового мозку				Рідко
	Нейтропенія/ агранулоцитоз				Рідко
	Гемолітична анемія				Рідко
	Апластична анемія				Рідко
Порушення з боку імунної системи	Анафілактична реакція		Нечасто
	Гіперчутливість до препарату			Дуже рідко
Порушення харчування та обміну речовин	Гіперкаліємія	Нечасто	Рідко
	Гіпокаліємія	Нечасто			Часто
	Анорексія				Нечасто
	Глюкозурія				Часто
	Гіперкальціємія				Часто
	Гіперглікемія			Дуже рідко	Часто
	Гіпомагніємія				Часто
	Гіпонатріємія				Часто
	Гіпохлоремія				Часто
	Гіпертригліцеридемія		Часто		Дуже часто
	Гіперхолестеринемія				Дуже часто
	Гіперурикемія		Часто		Дуже часто
	Гіпохлоремічний алкалоз				Дуже рідко
	Гіперамілаземія				Часто
Порушення з боку психіки	Сплутання свідомості			Рідко	Часто
	Депресія			Нечасто	Рідко
	Апатія				Рідко
	Дратівливість			Нечасто
	Збуджений стан				Рідко
	Зміна настрою (у тому числі тривога)			Нечасто
	Порушення сну (у тому числі безсоння)			Нечасто	Рідко
Неврологічні розлади	Запаморочення	Часто	Часто	Часто	Часто
	Головний біль	Часто	Часто	Часто	Рідко
	Постуральне запаморочення	Нечасто
	Втрата свідомості	Нечасто
	Дисгевзія			Нечасто
	Гіпертонус			Дуже рідко
	Гіпоестезія			Нечасто
	Парестезія			Нечасто	Рідко
	Периферична нейропатія			Дуже рідко
	Сонливість			Часто
	Втрата свідомості			Нечасто
	Судоми				Рідко
	Втрата апетиту				Нечасто
	Тремор			Нечасто
	Екстрапірамідальні розлади			Частота невідома
Порушення з боку органів зору	Порушення зору (у тому числі диплопія, розмитість зору)			Часто	Рідко
	Зниження сльозовиділення				Рідко
	Загострення міопії				Нечасто
	Ксантопсія				Рідко
	Гостра міопія, гостра закритокутова глаукома (див. розділ «Особливості застосування»)				Частота невідома
	Хоріоїдальний випіт				Частота невідома
Порушення з боку органів слуху і рівноваги	Запаморочення	Нечасто	Нечасто		Рідко
	Шум у вухах			Нечасто
Порушення з боку серцево-судинної системи	Часте серцебиття	Часто		Часто
	Тахікардія	Нечасто
	Інфаркт міокарда			Дуже рідко
	Аритмії (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія, миготлива аритмія)			Нечасто	Рідко
	Стенокардія		Нечасто	Нечасто   У тому числі загострення стенокардії
Порушення з боку судин	Артеріальна гіпотензія	Часто	Рідко	Нечасто
	Припливи	Нечасто		Часто
	Ортостатична артеріальна гіпотензія				Нечасто
	Васкуліти (у тому числі некротизуючий васкуліт)			Дуже рідко	Рідко
	Тромбоз				Рідко
	Емболія				Рідко
Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння	Кашель	Нечасто	Часто	Нечасто
	Бронхіт		Часто
	Диспное			Часто	Рідко
	Фарингіт		Часто
	Риніт		Часто	Нечасто
	Гостра інтерстиціальна пневмонія				Рідко
	Респіраторний дистрес				Нечасто
	Набряк легень				Рідко
Порушення з боку травної системи	Діарея	Часто	Часто		Часто
	Нудота	Часто	Часто	Часто	Часто
	Запор	Часто			Часто
	Сухість у роті	Нечасто		Нечасто
	Біль у животі		Часто	Част	Част
	Порушення функції кишечнику (у тому числі запор та діарея)			Часто
	Метеоризм				Часто
	Розлади травлення		Часто	Часто
	Гастрит			Дуже рідко
	Подразнення шлунка				Часто
	Гастроентерит		Часто
	Гіперплазія ясен			Дуже рідко
	Паралітична непрохідність кишечнику				Дуже рідко
	Панкреатит			Дуже рідко	Рідко
	Блювання		Нечасто	Нечасто	Часто
	Спру-подібна ентеропатія (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
Порушення з боку печінки та жовчо-вивідних шляхів	Гепатит			Дуже рідко
	Жовтяниця (холестатична жовтяниця)			Дуже рідко	Рідко
	Гострий холецистит				Рідко
	Аутоімунний гепатит*		Невідомо
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини	Алопеція			Нечасто
	Ангіоневротичний набряк		Рідко	Дуже рідко
	Алергічний дерматит		Нечасто
	Мультиформна еритема			Дуже рідко
	Еритема				Нечасто
	Реакції типу шкірних проявів системного червоного вовчака				Рідко
	Екзантема		Нечасто	Нечасто
	Ексфоліативний дерматит			Дуже рідко
	Підвищене потовиділення			Нечасто
	Фоточутливість			Дуже рідко	Нечасто
	Свербіж		Нечасто	Нечасто	Нечасто
	Пурпура			Нечасто	Нечасто
	Набряк Квінке			Дуже рідко
	Висип		Нечасто	Нечасто	Нечасто
	Загострення шкірної форми системного червоного вовчака				Рідко
	Токсичний епідермальний некроліз			Частота невідома	Рідко
	Зміна кольору шкіри			Нечасто
	Синдром Стівенса−Джонсона			Дуже рідко
	Кропив’янка		Нечасто	Нечасто	Нечасто
Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини	Спазм м’язів	Часто	Рідко	Часто
	Набряк суглобів	Часто
	Слабкість у м’язах	Нечасто			Рідко
	Набряк гомілок			Часто
	Артралгія			Нечасто
	Артрит		Часто
	Біль у спині		Часто	Нечасто
	Парез				Рідко
	Міалгія		Нечасто	Нечасто
	Біль у кістках		Часто
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів	Полакіурія	Часто
	Підвищена частота сечовипускання			Нечасто
	Гостра ниркова недостатність		Рідко
	Гематурія		Часто
	Порушення сечовиділення			Нечасто
	Ноктурія			Нечасто
	Інтерстиціальний нефрит				Рідко
	Ниркова недостатність		Рідко		Рідко
Розлади з боку репродуктив-ної системи та грудних залоз	Порушення ерекції	Нечасто		Нечасто	Нечасто
	Гінекомастія			Нечасто
Загальні порушення	Астенія	Часто	Нечасто	Часто
	Периферичний набряк	Часто	Часто
	Втома	Часто	Часто	Часто
	Біль у грудях		Часто	Нечасто
	Гарячка				Рідко
	Грипоподібні симптоми		Часто
	Сонливість		Рідко
	Тривожність		Нечасто	Нечасто
	Набряк			Дуже часто
	Біль		Часто	Нечасто
	Набряк обличчя		Нечасто
Лабораторні та інструмен-тальні дані	Підвищення рівня креатиніну у крові	Часто	Рідко		Часто
	Підвищення рівня сечовини у крові	Часто	Часто		Часто
	Підвищення рівня сечової кислоти у крові	Часто
	Зниження рівня калію у крові	Нечасто
	Підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази у крові	Нечаст
	Підвищення активності аланінамінотрасферази	Нечасто
	Підвищення активності аспартатамінотрасферази	Нечасто
	Підвищення рівня печінкових ферментів		Часто	Дуже рідко (у більшості на тлі холестазу)
	Підвищення рівня креатинінфосфокінази у крові		Часто
	Зменшення маси тіла			Нечасто
	Збільшенням маси тіла			Нечасто

* У післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки виникнення аутоімунного гепатиту з латентним періодом від кількох місяців до років, які були оборотні після відміни застосування олмесартану.

Повідомлялося про декілька випадків рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом блокаторів рецепторів ангіотензину II. У пацієнтів, які приймали амлодипін, повідомлялося про декілька випадків розвитку екстрапірамідального синдрому.

Немеланомний рак шкіри

Результати фармакоепідеміологічних досліджень показали підвищений ризик раку шкіри, пов'язаний із сукупною дозою гідрохлортіазиду (ГХТЗ) (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Побічні реакції, про які повідомляли в клінічних дослідженнях або про які відомо з постмаркетингового досвіду застосування фіксованої комбінації олмесартану медоксомілу та амлодипіну, але про які не повідомляли при застосуванні Севікара HCT, монотерапії олмесартану медоксомілом або монотерапії амлодипіном або повідомляли частіше при поданні 2.

Таблиця 2.

Комбінація олмесартану медоксомілу та амлодипіну

Органи та системи	Частота	Побічні реакції
З боку імунної системи	Рідко	Гіперчутливість до лікарського засобу
З боку травної системи	Нечасто	Біль у верхній ділянці живота
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Нечасто	Зниження лібідо
Загальні порушення	Часто	Набряк м’яких тканин
	Нечасто	Сонливість
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини	Нечасто	Біль у кінцівках

Наступні побічні реакції стосуються клінічних досліджень та постмаркетингового застосування фіксованих доз олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду та не стосуються застосування Севікара НСТ, монотерапії олмесартаном медоксомілом або гідрохлортіазидом або свідчать про більш високу частоту побічних реакцій при застосуванні комбінації.

Таблиця 3.

Комбінація олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду

Органи та системи	Частота	Побічні реакції
Неврологічні розлади	Рідко	Порушення свідомості (втрата свідомості)
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини	Нечасто	Екзема
Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини	Нечасто	Біль у кінцівках
Лабораторні та інструментальні дані	Рідко	Незначне зниження середніх показників гемоглобіну та гематокриту

Повідомлення про можливі небажані реакції

Повідомлення про можливі побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дозволяє продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик щодо даного лікарського засобу.

У разі виникнення небажаних проявів, побічних реакцій або за відсутності терапевтичної дії необхідно повідомити на адресу ТОВ «ЗЕНТИВА УКРАЇНА», 02 002, м. Київ, Броварський проспект, 5 «І», тел./факс +38 044 517-75-00 , e-mail адреса [email protected] та через національну систему повідомлень.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

14 таблеток, покритих плівковою оболонкою, у блістері; по 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.