Рамізес Ком 5 мг/12,5 мг таблетки №30

Рамізес Ком (Ramizes Com) інструкція по застосуванню

Склад

Діючі речовини: раміприл, гідрохлортіазид;

• 1 таблетка містить раміприл у перерахуванні на 100% суху речовину 5 мг і гідрохлортіазиду в перерахуванні на 100% суху речовину 12,5 мг або раміприл у перерахунку на 100% суху речовину 10 мг і гідрохлортіазид у перерахуванні на 100% на 100% суху речовину 10 мг та гідрохлортіазиду у перерахуванні на 100% суху речовину 25 мг;

Інші складові:

• 5 мг/12,5 мг та 10 мг/25 мг: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна силікатизована; заліза оксид червоний (Е 172); кросповідон; гіпромелозу; магнію стеарат;
• 10 мг/12,5 мг: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна силікатизована; заліза оксид червоний (Е 172); заліза оксид жовтий (Е 172); кросповідон; гіпромелозу; магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості

• 5 мг/12,5 мг: таблетки круглої форми, з плоскою поверхнею з фаскою та штрихом з одного боку, світло-рожевого кольору. На поверхні допускаються вкраплення.
• 10 мг/12,5 мг: таблетки круглої форми, з двоопуклою поверхнею з ризиком з одного боку, світло-жовтогарячого кольору зі слабким рожевим відтінком. На поверхні допускаються вкраплення.
• 10 мг/25 мг: таблетки круглої форми з плоскою поверхнею з фаскою та штрихом з одного боку, світло-рожевого кольору. На поверхні допускаються вкраплення.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Код ATX C09B A05.

Фармакологічні властивості

Механізм дії

Раміпріл

Раміприлат, активний метаболіт проліків-раміприлу, є інгібітором ферменту дипептидилкарбоксипептидази I (також відомий як АПФ або кіназу II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, активну судинозвужувальну речовину та розщеплення брадикініну, який є активним вазодилататором. Зменшення утворення ангіотензину II та пригнічення розщеплення брадикініну призводить до розширення судин.

Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат призводить до зменшення секреції альдостерону. У пацієнтів негроїдної раси (афро-карибського походження) з артеріальною гіпертензією (популяція, для якої зазвичай характерний низький рівень активності реніну), реакція на монотерапію інгібіторами АПФ у середньому була менш вираженою, ніж у пацієнтів, які є представниками інших рас.

Гідрохлортіазид

Гідрохлортіазид – це тіазидний діуретик. Що стосується тіазидних діуретиків, то механізм їхньої антигіпертензивної дії поки що не з'ясований. Вони пригнічують реабсорбцію іонів натрію і хлору в дистальних канальцях. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується збільшенням сечоутворення (внаслідок осмотичного зв'язування води). Виведення калію та магнію також збільшується, у той час як виведення сечової кислоти зменшується. Можливі механізми гіпотензивної дії гідрохлортіазиду полягають у зміні натрієвого балансу, зменшенні обсягу позаклітинної рідини та плазми крові, зміні опору ниркових судин або зниженні реакцій на норадреналін та ангіотензин II.

Фармакодинаміка

Раміпріл

Застосування раміприлу призводить до значного зниження периферичного артеріального опору. Зазвичай, значних змін ниркового плазмотоку або швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) не відбувається. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування раміприлу призводить до зниження артеріального тиску як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні, що не супроводжується компенсаторним підвищенням частоти серцевих скорочень.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект настає приблизно через 1-2 години після перорального прийому одноразової дози препарату. Максимальний ефект після перорального прийому одноразової дози зазвичай настає через 3-6 годин. Антигіпертензивний ефект після одноразової дози зазвичай зберігається протягом 24 годин.

При тривалому лікуванні із застосуванням раміприлу максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-4 тижні. Доведено, що за тривалої терапії антигіпертензивний ефект зберігається протягом 2 років.
Раптове припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого та надмірного підвищення артеріального тиску (феномен рикошету).

Гідрохлортіазид

Що стосується гідрохлортіазиду, то початок діуретичного ефекту настає приблизно через 2 години та триває протягом 6–12 годин, а максимальний ефект досягається через 4 години. Антигіпертензивний ефект настає через 3-4 дні лікування та може тривати протягом 1 тижня після завершення лікування.
Антигіпертензивний ефект супроводжується незначним збільшенням ШКФ, судинним опором ниркового русла та активністю реніну у плазмі крові.

Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду

У процесі клінічних досліджень було встановлено, що застосування цієї комбінації призводить до значного зниження артеріального тиску, ніж застосування кожної з діючих речовин окремо. Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду зменшує втрату калію, що супроводжує діуретичний ефект, імовірно внаслідок пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Комбінування інгібітору АПФ з тіазидним Діуретик має синергічний ефект, а також зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, викликаної застосуванням самого діуретика.

Клінічна ефективність та безпека

Артеріальна гіпертензія легкого чи середнього ступеня тяжкості. Ефективність раміприлу та гідрохлортіазиду була продемонстрована у двох дослідженнях, у яких брали участь пацієнти з есенціальною гіпертензією легкого або середнього ступеня тяжкості. Метою першого дослідження (534 пацієнти) був пошук оптимальної дози шляхом порівняння раміприлу (у дозах від 2,5 до 10 мг) та гідрохлортіазиду (у дозах 12,5 мг або 25 мг), які застосовувалися окремо та у комбінації. Тестовані препарати застосовували протягом 6 тижнів після 2-4-тижневої початкової фази, під час якої пацієнти приймали плацебо.

Ефективність оцінювали за показником зниження АТ у положенні пацієнта лежачи на спині та в положенні стоячи за період від закінчення початкової фази з прийомом плацебо до кінцевої точки дослідження (останній вимір для кожного пацієнта). Було підтверджено, що ефективна антигіпертензивна доза раміприлу становить 10 мг. Комбінована терапія раміприлом та гідрохлортіазидом забезпечувала статистично значуще більше зниження АТ порівняно з раміприлом або гідрохлортіазидом як монотерапія (p < 0,05 для більшості порівнянь); раміприл у дозі 10 мг був більш ефективним при застосуванні в комбінації з гідрохлортіазидом у дозі 12,5 мг або 25 мг, ніж як монотерапія. Найбільше середнє зниження систолічного артеріального тиску (САД) та діастолічного артеріального тиску (ДАД) досягалося при застосуванні раміприлу в дозі 5 мг або 10 мг у комбінації з гідрохлортіазидом у дозі 12,5 мг або 25 мг.

Друге дослідження (192 пацієнти) було подвійно сліпим, рандомізованим дослідженням у паралельних групах з 4-тижневим початковим періодом, під час якого пацієнти приймали плацебо, та наступними 12 тижнями активного лікування. Під час перших 6 тижнів фази активного лікування пацієнти отримували як монотерапію або раміприл у дозі 10 мг, або гідрохлортіазид у дозі 50 мг. Ефективність визначали шляхом вимірювання САД та ДАТ у положенні пацієнта, лежачи на спині та в положенні стоячи. Ефективність лікування визначали за рівнем ДАТ у положенні лежачи на спині та стоячи у положенні ≤ 90 мм рт. ст. наприкінці першої фази монотерапії. Під час другої фази активного лікування пацієнти, у яких не спостерігався ефект після застосування лікарського засобу до кінця 6-тижневої фази монотерапії, отримували нефіксовану комбінацію раміприлу у дозі 10 мг та гідрохлортіазиду у дозі 50 мг. До кінця першої 6-тижневої фази монотерапії середнє зниження САД у положенні лежачи на спині становило 15,5 мм рт. ст. у групі застосування гідрохлортіазиду у дозі 50 мг та 11,1 мм рт. ст. у групі застосування раміприлу у дозі 10 мг; відповідні значення САД у положенні пацієнта стоячи становили 14,5 та 8,4 мм рт. ст. Середнє зниження ДАТ у положенні лежачи на спині становило 10,7 мм рт. ст. у групі застосування гідрохлортіазиду у дозі 50 мг та 9,0 мм рт. ст. у групі застосування раміприлу у дозі 10 мг; відповідні значення ДАТ у положенні стоячи становили 11,3 та 7,9 мм рт. ст. Рівень відповіді через 6 тижнів лікування становив 52,1% у групі застосування гідрохлортіазиду у дозі 50 мг та 37,7% у групі застосування раміприлу у дозі 10 мг (точний критерій Фішера, p=0,061). З 49 пацієнтів, у яких не спостерігався ефект лікування на кінець 6-тижневої фази монотерапії раміприлом у дозі 10 мг, у 21 пацієнта (42,9%) ефект лікування спостерігався після додавання до цієї дози раміприлу 50 мг гідрохлортіазиду. Подібним чином, із 35 пацієнтів, які не відповіли на лікування на кінець 6-тижневої фази монотерапії гідрохлортіазидом у дозі 50 мг, 13 (37,1%) відповіли на лікування після додавання до цієї дози гідрохлортіазиду 10 мг раміприлу.

Дослідження HOPE

Крім антигіпертензивного ефекту, раміприл у дозі 10 мг має сприятливий захисний ефект для серцево-судинної системи та нирок, що не залежить від зниження артеріального тиску.

Було проведено плацебо-контрольоване дослідження профілактичних властивостей препарату (дослідження НОРЕ), в якому раміприл додавався до стандартної терапії більш ніж у 9200 пацієнтів. До цього дослідження були включені пацієнти з підвищеним ризиком виникнення серцево-судинних захворювань внаслідок або атеротромботичного серцево-судинного захворювання (наявності в анамнезі ішемічної хвороби серця, інсульту або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, що мають принаймні один додатковий фактор ризику (документально). підтверджений).

мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений рівень загального холестерину, низький рівень холестерину (ліпопротеїни високої щільності або паління).

Дослідження показало, що раміприл статистично значимо знижує частоту інфаркту міокарда та летальних наслідків внаслідок серцево-судинних захворювань та інсульту (події комбінованої первинної кінцевої точки), як при монотерапії, так і в комбінаціях.

Таблиця 1

Показники	Раміприл, % (N=4645)	Плацебо, % (N=4652)	Відносний ризик (95 % довірчий інтервал (ДІ))	значення p
Події комбінованої первинної кінцевої точки	14,0	17,8	0,78 (0,70-0,86)	< 0,001
Інфаркт міокарда	9,9	12,3	0,80 (0,70-0,90)	< 0,001
Смерть внаслідок серцево-судинних причин	6,1	8,1	0,74 (0,64-0,87)	< 0,001
Інсульт	3,4	4,9	0,68 (0,56-0,84)	< 0,001
Вторинні кінцеві точки
Смерть внаслідок будь-якої причини	10,4	12,2	0,84 (0,75-0,95)	0,005
Потреба у реваскуляризації	16,0	18,3	0,85 (0,77-0,94)	0,002
Госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії	12,1	12,3	0,98 (0,87-1,10)	Статистично незначуще
Госпіталізація з приводу серцевої недостатності	3,2	3,5	0,88 (0,70-1,10)	0,25
Ускладнення цукрового діабету	6,4	7,6	0,84 (0,72-0,98)	0,03

Подвійна блокада РААС

У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях ONTARGET (дослідження впливу телмісартану як монотерапії та у комбінації з раміприлом на загальну кінцеву точку) та VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії у донорів)] вивчалося застосування комбінації інгібітору АПФ.

Дослідження ONTARGET проводилося у пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом 2-го типу із супутніми ознаками ураження органів-мішеней. У дослідженні VA NEPHRON-D взяли участь пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропатією.

У процесі цих досліджень не зафіксовано значних переваг комбінованої терапії щодо ниркових та/або серцево-судинних захворювань та летальних наслідків, у той час як при цьому спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. З огляду на подібні фармакодинамічні характеристики цих препаратів ці результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II.

У зв'язку з цим інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

У дослідженні ALTITUDE (вивчення впливу аліскірену на стан пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу з використанням серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) оцінювали переваги додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II типу у пацієнтів -судинним захворюванням або обома патологіями. Це дослідження було завершено достроково через підвищення ризику небажаних клінічних наслідків. У групі прийому аліскірену в порівнянні з групою прийому плацебо була зафіксована кількісно велика частота летальних випадків через серцево-судинні причини і інсульту, а також підвищення частоти серйозних побічних реакцій (гіперкаліємії, гіпотензії та дисфункції нирок).

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

На підставі даних епідеміологічних досліджень було виявлено взаємозв'язок між сукупною дозою гідрохлортіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71533 пацієнта з базальноклітинною карциномою (ПКК) та 8629 пацієнтів з плоскоклітинною карциномою (ПКК), яким відповідали 1430833 та 172462 пацієнти у контрольній групі відповідно. При високому рівні застосування гідрохлортіазиду (сукупна доза ≥ 50000 мг) виявлено скориговане відношення шансів (ВШ) 1,29 (95% ДІ: 1,23 -1,35) для БКК та 3,98 (95% ДІ: 3,68 - 4, 31) для ПКК. Як для БКК, так і для ПКК спостерігався чіткий взаємозв'язок між сукупною дозою та ефектом. Інше дослідження продемонструвало наявність можливого взаємозв'язку між раком губи (ПКК) та застосуванням гідрохлортіазиду: було виявлено 633 пацієнти з раком губи на 63067 пацієнтів у контрольній групі (використовувалась стратегія вибірки з урахуванням ризику). Залежність ефекту від сукупної дози була продемонстрована за допомогою скоригованої ВШ, що становила 2,1 (95% ДІ: 1,7 -2,6). ВШ збільшувалося до 3,9 (3,0 -4,9 ) при застосуванні високої сукупної дози гідрохлортіазиду (~25000 мг) та до 7,7 (5,7 -10,5 ) при застосуванні сукупної високої дози препарату (~100000 мг ) (див. також розділ «Особливості застосування»).

Фармакокінетика

Раміпріл

Всмоктування

Після перорального прийому раміприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація раміприлу в плазмі досягається 1 год. Враховуючи кількість речовини, виявленої в сечі, всмоктування становить щонайменше 56%, і на неї суттєво не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту раміприлату після прийому препарату у дозі 2,5 мг та 5 мг становить 45%.

Максимальна концентрація в плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягається через 2-4 години після прийому раміприлу. Після застосування звичайних доз раміприлу 1 раз на добу рівноважна концентрація раміприлату в плазмі досягається через 4 дні лікування.

Поділ

Зв'язування з білками плазми становить приблизно 73% для раміприлу і 56% для раміприлату.

Метаболізм

Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату та дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти та глюкуронідів. раміприлу та раміприлату.

Висновок

Виведення метаболітів відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. Зниження концентрації раміприлату в плазмі багатофазне. Через потужне насичувальне зв'язування з АПФ та повільну дисоціацію через фермент раміприлат має пролонговану термінальну фазу виведення при дуже низьких концентраціях у плазмі крові. Ефективний період напіввиведення раміприлу після прийому повторних доз 5–10 мг раміприлу 1 раз на добу становить 13–17 годин та довше при застосуванні нижчих доз ( 1,25–2,5 мг). Різниця обумовлена тим, що здатність ферменту до зв'язування з раміприлатом є насичувальною. Після перорального прийому одноразової дози раміприлу ні раміприл, ні його метаболіт не виявляли у грудному молоці.

Однак невідомо, який ефект має прийом повторних доз.

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркова екскреція раміприлату знижена, а нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі, яка знижується повільніше, ніж у осіб з нормальною нирковою функцією.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів з порушеннями функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається повільніше через зниження активності печінкових естераз. У таких пацієнтів спостерігається підвищення рівня раміприлу у плазмі крові. Однак максимальна концентрація раміприлату в плазмі у цих пацієнтів не відрізнялася від такої у осіб з нормальною функцією печінки.

Гідрохлортіазид

Всмоктування

Після перорального прийому із шлунково-кишкового тракту всмоктується 70% гідрохлортіазиду. Максимальна концентрація гідрохлортіазиду в плазмі досягається протягом 1,5-5 годин.

Поділ

Для гідрохлортіазиду зв'язування з білками плазми становить близько 40%.
Метаболізм. Гідрохлортіазид метаболізується у печінці у дуже незначних кількостях.

Висновок

Гідрохлортіазид виводиться нирками практично повністю (>95%) у незміненому вигляді; 50-70% одноразової дози виводиться протягом 24 годин. Період напіввиведення становить 5-6 годин.

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркова екскреція гідрохлортіазиду знижена, а нирковий кліренс гідрохлортіазиду пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації гідрохлортіазиду в плазмі, що знижується повільніше, ніж у осіб зі здоровими нирками.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів з цирозом печінки фармакокінетика гідрохлортіазиду не зазнає істотних змін.

Не проводилося жодних досліджень фармакокінетики гідрохлортіазиду у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Раміприл та гідрохлортіазид

Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду не впливало на їх біодоступність. Комбінований препарат може вважатися біоеквівалентним препаратам, що містять окремі речовини, що діють.

Доклінічні дані з безпеки

У щурів та мишей застосування комбінації раміприлу та гідрохлортіазиду в дозах до 10000 мг/кг маси тіла не призводило до виникнення гострих токсичних явищ. Дослідження із запровадженням повторних доз щурам та мавпам продемонстрували лише виникнення порушень електролітного балансу. Дослідження мутагенних та канцерогенних комбінацій не проводилися, оскільки дослідження окремих компонентів не виявили жодних ризиків. Дослідження репродуктивної токсичності продемонстрували, що комбінація дещо токсичніша, ніж будь-яка з діючих речовин, взята окремо, проте жодне з досліджень не продемонструвало тератогенних ефектів цієї комбінації.

Клінічні властивості

Показання

Лікування артеріальної гіпертензії

Застосування цієї фіксованої комбінації показано пацієнтам, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином при монотерапії раміприлом або гідрохлортіазидом.

Протипоказання Рамізесу Ком

• Підвищена чутливість до діючої речовини раміприлу або інших інгібіторів АПФ, гідрохлортіазиду, інших тіазидних діуретиків, сульфонамідів або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).
• Артеріальна гіпотензія чи гемодинамічно нестабільні стани.
• Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).
• Одночасне застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки це може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферезом ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
• Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або односторонній стеноз ниркової артерії за наявності єдиної нирки, що функціонує.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) у пацієнтів, яким не проводиться гемодіаліз.
• Клінічно значущі порушення електролітного балансу, перебіг яких може погіршуватися під час лікування препаратом (див. розділ «Особливості застосування»).
• Резистентна до лікування гіпокаліємії або гіперкальціємії.
• Рефрактерна гіпонатріємія.
• Симптомна гіперурикемія (подагра).
• Анурія.
• Тяжке порушення функції печінки, печінкова енцефалопатія.
• Вагітність та планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Період годування груддю (див. розділ Застосування у період вагітності або годування груддю).
• Препарати, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою дисфункцією (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м 2 ) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Одночасне застосування з препаратами антагоністів рецепторів ангіотензину II пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій

Клінічні дослідження продемонстрували, що подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (у тому числі розвиток гострих), що впливає на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Протипоказані комбінації

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки це підвищує ризик ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікування раміприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Застосування сакубітрилу/валсартану слід розпочинати не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози препарату. Рамізес Ком.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті чого відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату – враховуючи підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання щодо використання іншого типу діалізної мембрани або застосування антигіпертензивних засобів іншого класу.

Комбінації, що потребують особливої обережності

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію в плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину II, триметоприм та комбінацію фіксованих доз із сульфаметоксазолом, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому необхідно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші діючі речовини, які можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь у високих дозах, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамзолозин). Можливе збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. «Спосіб застосування та дози» щодо діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші діючі речовини (наприклад, епінефрін), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект раміприлу. Рекомендується регулярно контролювати артеріальний тиск. Крім того, гідрохлортіазид може послаблювати ефект симпатоміметиків-вазопресорів.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, які можуть змінити картину крові. Підвищена ймовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі літію

Скільки інгібітори АПФ здатні зменшити екскрецію літію, це може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків може підвищуватися ризик токсичності літію та збільшуватися вже підвищений ризик, спричинений інгібіторами АПФ. Тому не рекомендується одночасно застосовувати комбінацію раміприл/гідрохлортіазид та літій.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін

Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Гідрохлортіазид здатний послаблювати дію протидіабетичних препаратів. Тому на початку одночасного використання цих препаратів необхідно особливо ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Рамізес Ком. Також одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися підвищеним ризиком порушення функції нирок та підвищенням рівня калію в крові.

Пероральні антикоагулянти

При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом Антикоагулянтний ефект може послаблюватись.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин В, карбеноксолон, вживання великої кількості локриці, проносні засоби (при тривалому застосуванні) та інші калійуретичні препарати або речовини, що зменшують кількість калію в плазмі крові.

Підвищений ризик виникнення гіпокаліємії

Препарати наперстянки, речовини, що діють, здатні збільшувати тривалість QT інтервалу, антиаритмічні засоби. За наявності порушень електролітного балансу (наприклад гіпокаліємії, гіпомагніємії) проаритмічні ефекти можуть посилюватися, а антиаритмічні ефекти – послаблюватися.

Лікарські засоби, ефект яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові. Рекомендується періодичний контроль рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид застосовують одночасно з препаратами, на ефект яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), і з нижченаведеними препаратами, що викликають поліморфну тахікардію піру типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що викликає розвиток піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Метилдопа

Можливий гемоліз

Холестирамін або інші іонообмінні смоли, які застосовують внутрішньо. Порушення абсорбції гідрохлортіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати не менше ніж за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Курареподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.

Солі кальцію та препарати, що збільшують рівень кальцію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом можливе збільшення концентрації кальцію у плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію у плазмі крові.

Карбамазепін

Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлортіазиду.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі дегідратації, викликаної застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо у разі введення значних доз контрастної речовини, що містить йод.

Пеніцилін

Екскреція гідрохлортіазиду відбувається у дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.

Хінін

Гідрохлортіазид зменшує екскрецію хініну.

Інгібітори mTOR (мішені рапаміцину у ссавців) або вілдагліптин

Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймали інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, еверолімус, сиролімус) або віллдагліптин. Слід бути обережними на початку такої терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Гепарин

Можливе підвищення сироваткових концентрацій калію.

Інгібітори неприлізину

Повідомлялося про збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібітора неприлізину, наприклад, рацекадотрилу (див. розділ «Особливості застосування»).

Саліцилати

При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.

Циклоспорин

При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень типу подагри.

Алкоголь

Раміприл може призводити до підвищеної вазодилатації та, таким чином, потенціювати ефект алкоголю.

Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.
сіль. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту зі збільшенням споживання солі.

Бета-блокатори та діаксозид

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з бета-блокаторами підвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадін

Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, збільшують ризик побічних реакцій, спричинених амантадином.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін)

Можливе послаблення ефекту пресорних амінів, але не такою мірою, яка виключила б їх застосування.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Можлива корекція дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути потреба у збільшених дозах пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів

Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися щодо інших алергенів.

Особливості застосування препарату

Особливі групи пацієнтів

Вагітність

Лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II не слід розпочинати у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження лікування інгібітором АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого в період вагітності визнано безпечним. Як тільки буде діагностована вагітність, лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити і, у разі потреби, розпочати лікування іншим препаратом (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Подвійна блокада РААС

Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі розвиток гострої ниркової недостатності). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, вона повинна застосовуватися тільки під наглядом фахівця та при частому та ретельному контролі функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Пацієнти, що мають високий ризик виникнення артеріальної гіпотензії

Пацієнти із підвищеною активністю РААС. У пацієнтів з підвищеною активністю РААС існує ризик раптового зниження артеріального тиску та порушення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. Особливо це стосується випадків, коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Підвищення активності РААС, що потребує медичного нагляду, зокрема постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

• з тяжкою артеріальною гіпертензією;
• з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
• з гемодинамічно значущою обструкцією шляхів притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);
• з одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності другої функціонуючої нирки;
• з наявним або можливим браком рідини або електролітів (включаючи пацієнтів, які отримують діуретики);
• з цирозом печінки та/або асцитом;
• яким виконують великі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, які можуть спричинити артеріальну гіпотензію.

Перед початком лікування зазвичай рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії чи нестачі електролітів (проте у пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно зважити з погляду ризику перевантаження обсягом).

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Рамізес Ком може бути посиленою або зменшеною. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки, що супроводжуються набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути суттєво підвищена, тому при лікуванні цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Хірургічне втручання

Якщо це можливо, лікування інгібіторами АПФ, як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Пацієнти, які мають ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії при гострій гіпотензії. У початковій фазі лікування пацієнт потребує ретельного медичного нагляду.

Первинний гіперальдостеронізм

Комбінація раміприл + гідрохлортіазид не є препаратом вибору при лікуванні первинного гіперальдостеронізму. Однак, якщо раміприл + гідрохлортіазид застосовувати пацієнту з первинним гіперальдостеронізмом, необхідно ретельно контролювати рівень калію в плазмі крові.

Пацієнти похилого віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози»

Пацієнти із захворюваннями печінки

У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок лікування діуретиками, такими як гідрохлортіазид, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії.

При печінкових розладах і прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а також мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми.

Гідрохлортіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. «Протипоказання»).

Контроль функції нирок

Функцію нирок слід контролювати до та під час проведення лікування та відповідним чином коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Пацієнти з порушеннями функції нирок (див. «Спосіб застосування та дози») потребують особливо ретельного контролю. Існує ризик порушення функції нирок, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю або після пересадки нирки, із ураженням ниркових судин, у тому числі у пацієнтів із гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії.

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть спровокувати появу уремії. У пацієнтів із порушенням функції нирок можуть виникати кумулятивні ефекти діючих речовин. Якщо прогресування ниркової дисфункції стає очевидним, потім вказує на збільшення кількості залишкового азоту, слід ретельно зважити питання продовження лікування. Слід врахувати можливість припинення лікування діуретиком (див. розділи «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози»).

Порушення електролітного балансу

Як і у всіх пацієнтів, які отримують лікування діуретиками, необхідно регулярно через відповідні проміжки часу вимірювати рівень електролітів у плазмі. Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз).

Хоча при застосуванні тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиком. Ризик виникнення гіпокаліємії найвищий у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів зі збільшеним діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування кортикостероїдами та АКТГ (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Протягом першого тижня лікування слід визначити початковий рівень калію у плазмі крові. При виявленні зниженого рівня калію необхідно зробити корекцію.

Може виникнути дилюційна гіпонатріємія

У пацієнтів з низьким рівнем натрію спочатку можуть бути відсутні симптоми, тому дуже важливе регулярне визначення кількості натрію. У пацієнтів похилого віку та пацієнтів із цирозом печінки такі аналізи слід проводити значно частіше.

Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагнезіємії.

Контроль вмісту електролітів: гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як Рамізес Ком, виникала гіперкаліємія. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, особи похилого віку (віком від 70 років), пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом або приймаючі солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію в плазмі крові, пацієнти з такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація чи метаболічний ацидоз. Якщо показано одночасне застосування зазначених вище препаратів, рекомендується регулярно контролювати рівень калію в плазмі (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Контроль вмісту електролітів: гіпонатріємія

В окремих пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ) з подальшим виникненням гіпонатріємії. Рекомендується регулярно перевіряти рівень натрію у сироватці крові у хворих похилого віку та інших пацієнтів з ризиком розвитку гіпонатріємії.

Печінкова енцефалопатія

У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникає внаслідок лікування діуретиками, у тому числі гідрохлортіазидом, може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. При виникненні печінкової енцефалопатії лікування слід негайно відмінити.

Гіперкальціємія

Гідрохлортіазид стимулює реабсорбцію кальцію у нирках, що може призвести до виникнення гіперкальціємії. Це може спотворювати результати тестів, які проводяться з метою дослідження функції паращитовидних залоз.

Ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). Цей ризик може бути вищим у пацієнтів, які одночасно приймають лікарські засоби, здатні викликати ангіоневротичний набряк, такі як інгібітори mTOR (мішені рапаміцину у ссавців) (наприклад, темсіролімус, еверолімус, сиролімус), інгібітори ДПП-4 (дипептидилпеп), віллдагліп саксагліптин або лінагліптин) або інгібітори неприлізину, такі як рацекадотрил.

Комбіноване лікування раміприлом та сакубітрилом/валсартаном протипоказане через ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У разі виникнення ангіоневротичного набряку лікування препаратом Рамізес Ком слід негайно припинити та розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен перебувати під контролем протягом щонайменше 12-24 годин і може бути виписаний лише після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як Рамізес Ком, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою чи блюванням або без них).

Після припинення прийому інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку кишківника зникали.

Анафілактичні реакції при гіпосенсибілізації

При застосуванні інгібіторів АПФ ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням гіпосенсибілізації слід припинити прийом препарату Рамізес Ком.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Випадки нейтропенії/агранулоцитозу спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. Для виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та у разі порушення функції нирок, а також у пацієнтів із супутнім колагенозом (наприклад, із системним червоним вовчаком або склеродермією) та у тих, хто одночасно приймає інші лікарські засоби, які можуть призвести до зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома.

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що викликає хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гострою глаукомою. Симптоматика характеризується гострим початком зниження гостроти зору або болю в очах та у типових випадках розвивається протягом періоду від кількох годин до кількох тижнів після початку застосування препарату. Нелікована гостра глаукома може призводити до незворотної втрати зору. Первинні лікувальні заходи передбачають скасування гідрохлортіазиду якнайшвидше. Якщо після цього внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, необхідно негайне медикаментозне або хірургічне втручання. До факторів ризику розвитку гострої глаукоми закритокутової відносяться застосування сульфаніламідів в анамнезі або алергія на пеніцилін.

Етнічні відмінності

Інгібітори АПФ значно частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Це може бути обумовлено тим, що у чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією найчастіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Спортсмени

Гідрохлортіазид може дати позитивний результат при допінг-тесті.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Лікування тіазидами може призвести до порушення толерантності до глюкози. У деяких випадках пацієнтам з цукровим діабетом може знадобитися корекція дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. При лікуванні тіазидами латентна форма цукрового діабету може перерости на маніфестну.

Терапія тіазидними діуретиками може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину та тригліцеридів. У деяких хворих застосування тіазидних діуретиків може спровокувати розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про виникнення кашлю. Зазвичай, цей кашель є непродуктивним, тривалим і зникає після припинення лікування. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати за можливості виникнення кашлю, викликаного інгібіторами АПФ.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

У двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних Національного реєстру онкологічних захворювань Данії, було виявлено підвищений ризик розвитку НМРШ (БКК та ПКК) зі збільшенням сукупної дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРШ може бути фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду.

Пацієнтам, які приймають гідрохлортіазид, слід повідомити про ризик розвитку НМРШ та порадити регулярно перевіряти стан шкірних покривів на наявність новоутворень, а також негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких підозрілих утворень на шкірі. З метою зменшення ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід проінформувати про можливі заходи, такі як обмеження впливу сонячних та ультрафіолетових променів та забезпечення належного захисту шкіри у разі такого впливу. Необхідно якнайшвидше провести дослідження підозрілих утворень на шкірі, у тому числі виконати біопсію з гістологічним дослідженням матеріалу. Пацієнтам з НМРШ в анамнезі також може знадобитися переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду (див. також розділ «Побічні реакції»).

Інші

У пацієнтів незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми можуть виникати реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення або активізації системного червоного вовчака.
Цей лікарський засіб містить лактозу, тому при встановленні непереносимості деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Період годування груддю

Препарат Рамізес Ком протипоказано застосовувати під час годування груддю. Кількість раміприлу і гідрохлортіазиду, що проникає в грудне молоко, така, що при застосуванні терапевтичних доз раміприлу і гідрохлортіазиду немовля, що знаходиться на грудному годуванні, може зазнати їхнього впливу.

Оскільки немає належних даних про застосування раміприлу під час годування груддю, бажано віддавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких у період годування груддю безпечніше, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко. Застосування тіазиду жінкам, що годують груддю, супроводжувалося зменшенням або навіть повним припиненням продукування молока. Може виникати підвищена чутливість до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та ядерної жовтяниці. Оскільки застосування обох діючих речовин може призводити до тяжких побічних реакцій у немовлят, слід ухвалити рішення про припинення або грудного годування, або лікування, залежно від важливості цієї терапії для жінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилося. Деякі побічні реакції (наприклад, симптоми зниження АТ, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги та швидкість його реакції, що ризиковано в тих ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад, при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами).

Особливо це стосується початку лікування або переходу до застосування інших препаратів. Після прийому першої дози або підвищення дози небажано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом декількох годин.

Спосіб застосування та дози Рамізес Ком

Для перорального застосування

Для досягнення рекомендованого дозування використовують таблетки з відповідним вмістом речовин, що діють.

Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в той же час, бажано вранці.

Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки вживання їжі не впливає на біодоступність препарату (див. розділ Фармакокінетика).

Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати чи подрібнювати.

Дорослі

Дозу слід коригувати індивідуально залежно від особливостей пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та рівня артеріального тиску. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлортіазиду зазвичай рекомендується лише після титрування доз кожного з окремих компонентів.

Починають лікування з найнижчої можливої дози

За потреби дозу можна поступово збільшувати до досягнення цільового показника АТ. Максимальна добова доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти, які отримують діуретики

Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати гіпотензія. Перед тим, як розпочати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.

Якщо відмінити діуретик неможливо, рекомендується розпочинати лікування з найнижчої можливої дози раміприлу (1,25 мг на добу) у вигляді нефіксованої комбінації. Надалі рекомендується перейти на початкову добову дозу, що не перевищує 2,5 мг раміприлу/12,5 мг гідрохлортіазиду*.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Через наявність гідрохлортіазидного компонента препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати тільки із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлортіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду, тому лікарський засіб Рамізес ÒКом 10 мг/12,5 мг заборонено застосовувати пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Пацієнтам з легкими та помірними порушеннями функції печінки лікування препаратом слід починати виключно під ретельним контролем. Максимальна добова доза* у таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду. Тому вищі дози, у тому числі лікарський засіб Рамізес Ком 10 мг/12,5 мг, заборонено застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Препарат протипоказаний при тяжкому порушенні функції печінки (див. Протипоказання).

Пацієнти похилого віку

Початкова доза повинна бути нижчою, особливо для дуже старих та немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати поступово, враховуючи більш високу ймовірність побічних реакцій.

* Для досягнення необхідного дозування слід застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні.

Діти

Препарат не рекомендується застосовувати дітям, оскільки недостатньо даних щодо його ефективності та безпеки для таких пацієнтів.

Передозування

Симптомами передозування є стійкий діурез, надмірна периферична вазодилатація (з вираженою гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, порушення серцевого ритму, порушення свідомості, у тому числі кома, епілептичні напади, мозкові.

Передозування гідрохлортіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, схильних до цього (наприклад, гіперплазії передміхурової залози), тахікардії, слабкості, запаморочення, спазмів м'язів, поліурії, олігурії, анурії, гіпокаліємії, гіполотріємії, гіпонатріємії азоту сечовини недостатність).

Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта.

Лікування симптоматичне та підтримуюче. Лікувальними заходами є первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, у тому числі відновлення об'єму втраченої рідини та солей, введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензину) . Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції Рамізесу Ком

Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлортіазид містить дані про побічні реакції, що виникають внаслідок гіпотензії та/або зменшення об'єму циркулюючої крові внаслідок збільшення діурезу.

Діюча речовина раміприл може викликати постійний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлортіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають незворотну дію на рівень калію в плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/гранулоцитоз.

Частота побічних реакцій класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути розрахована за наявними даними). У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня їх серйозності.

	Часто	Нечасто	Дуже рідко	Частота невідома
Серцеві розлади		Ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки		Інфаркт міокарда, ортостатична артеріальна гіпотензія
З боку крові та лімфатичної системи		Зменшення кількості лейкоцитів, зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, зниження кількості тромбоцитів	Апластична анемія	Пригнічення функції кісткового мозку; нейтропенія, в тому числі агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія гемоконцентрація у разі затримки рідини
З боку нервової системи	Головний біль, запаморочення	Вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дисгевзія, агевзія		Церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія
З боку органів зору		Порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон’юнктивіт		Ксантопсія, зменшення сльозовиділення внаслідок дії гідрохлоротіазиду, вторинна гостра закритокутова глаукома та/або гостра міопія внаслідок дії гідрохлоротіазиду, хоріоїдний випіт
З боку органів слуху та лабіринту		Дзвін у вухах		Порушення слуху
Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади	Непродуктивний подразливий кашель, бронхіт	Синусит, задишка, закладеність носа		Бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт та некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлоротіазиду
З боку шлунково-кишкового тракту		Запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, неприємні відчуття у животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду	Блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті.	Панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду
З боку нирок і сечовивідних шляхів		Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення; підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну		Погіршення перебігу фонової протеїнурії, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлоротіазиду
З боку шкіри та підшкірних тканин		Ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; псоріатичний дерматит; гіпергідроз; висипання, зокрема макулопапульозне; свербіж; алопеція		Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, кропив’янка, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини		Міалгія		Артралгія, м’язові спазми, м’язова слабкість, м’язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду
З боку ендокринної системи				Синдром порушення секреції антидіуретичного гормону
Метаболічні та аліментарні розлади	Незадовільний контроль цукрового діабету, зменшення толерантності до глюкози, підвищення рівня глюкози у крові, підвищення рівня сечової кислоти, загострення подагри, збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлоротіа-зиду	Анорексія, зниження апетиту, зменшення рівня калію у плазмі крові, відчуття спраги внаслідок дії гідрохлоротіазиду	Підвищення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії раміприлу	Зниження рівня натрію у плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому внаслідок дії гідрохлоротіазиду
Судинні розлади		Артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи		Тромбоз внаслідок значного зменшення об’єму циркулюючої крові, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт, некротичний ангіїт
Порушення загального стану	Підвищена втомлюваність, астенія	Біль у грудях, пірексія		Виснаження
З боку імунної системи				Анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл чи анафілактичні реакції на гідрохлоротіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл
Гепатобіліарні розлади		Холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках – з летальним наслідком), підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон’югатів білірубіну, калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду		Гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин
З боку репродуктивної системи та молочних залоз		Транзиторна еректильна імпотенція		Зниження лібідо, гінекомастія
З боку психіки		Пригнічення настрою, апатія, тривожність, нервовість, порушення сну, включаючи сонливість		Сплутаність свідомості, неспокій, порушення уваги
Пухлини доброякісні, злоякісні та невизначені (в тому числі кісти та поліпи)				НМРШ (БКК і ПКК): на підставі даних епідеміологічних досліджень було виявлено взаємозв’язок між сукупною дозою гідрохлоротіазиду і розвитком НМРШ (див. також розділи «Фармакологічні властивості» і «Особливості застосування»).

Термін придатності

2 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері.

По 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.