Парієт 10 мг таблетки №14

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПАРІЄТ^®

(PARIET^® )

Склад:

діюча речовина: рабепразол натрію

1 таблетка містить 10 або 20 мг рабепразолу натрію що відповідає 9 42 або 18 85 мг рабепразолу

допоміжні речовини: маніт (Е 421) магнію оксид гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена гідроксипропілцелюлоза магнію стеарат етилцелюлоза гіпромелози фталат діацетильований моногліцерид тальк титану діоксид (Е 171) заліза оксид жовтий (Е 172)
(для таблеток 20 мг) заліза оксид червоний (Е 172) (для таблеток 10 мг) віск карнаубський чорнило Edible Ink Gray F6 (для таблеток 10 мг) чорнило Edible Ink Red A1 (для
таблеток 20 мг).

Лікарська форма. Таблетки кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 10 мг: рожеві двоопуклі таблетки вкриті оболонкою з маркуванням « Є» і « 241» чорним кольором на одній зі сторін

таблетки 20 мг: світло-жовті двоопуклі таблетки вкриті оболонкою з маркуванням « Є» і « 243» червоним кольором на одній зі сторін.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Рабепразол натрію належить до класу антисекреторних сполук заміщених бензимідазолів не має антихолінергічних властивостей і не є антагоністом гістамінових Н₂-рецепторів але пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного пригнічення ферменту Н⁺/К⁺-АТФ-ази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка (кислотний або протонний насос). Ефект є дозозалежним та призводить до інгібування як базального так і стимульованого виділення кислоти незалежно від подразника. Дослідження на тваринах показали що після введення в організм рабепразол натрію швидко зникає як із плазми так і зі слизової оболонки шлунка. Рабепразол натрію має слабколужні властивості в усіх дозуваннях швидко абсорбується і концентрується у парієтальних клітинах. Рабепразол натрію перетворюється в активну сульфенамідну форму шляхом протонування і таким чином реагує з доступними залишками цистеїну протонної помпи.

Антисекреторна активність. Після перорального прийому 20 мг рабепразол натрію антисекреторний ефект спостерігається через 1 годину і досягає максимуму через 2-4 години. Ефект пригнічення базальної функції та стимулювання їжею секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становив 69 та 82 % відповідно а тривалість цього ефекту досягала 48 годин. Ефективність рабепразолу натрію щодо пригнічення секреції кислоти дещо посилюється у процесі щоденного прийому 1 таблетки але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому цього препарату. Після завершення прийому рабепразолу натрію секреторна активність нормалізується протягом 2-3 днів.

Зниження кислотності шлунка незалежно від будь-яких чинників включаючи інгібітори протонної помпи такі як рабепразол збільшує кількість бактерій у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій таких як Salmonella Campylobacter та Clostridium difficile.

Вплив на концентрацію гастрину у сироватці крові. У ході клінічних випробувань пацієнти приймали 10 або 20 мг рабепразолу натрію 1 раз на добу протягом 43 місяців. У перші                 2-8 тижнів терапії концентрація гастрину у сироватці крові збільшувалась що відображало пригнічення секреції кислоти. Концентрації гастрину повертались до початкових рівнів як правило протягом 1-2 тижнів після припинення лікування.

Вивчення біоптатів дна та антрального відділу шлунка більш ніж у 500 пацієнтів які отримували рабепразол або препарат порівняння протягом 8 тижнів не виявило ніяких гістологічних змін вираженого гастриту збільшення частоти атрофічного гастриту метаплазії кишечнику та розповсюдження інфекції Н. pylori. При проведенні тривалого лікування більш ніж 250 пацієнтів протягом 36 місяців не було виявлено жодних істотних змін у результатах зазначених аналізів.

Інші ефекти. На даний час немає даних щодо системних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС) серцево-судинної і дихальної системи спричинених прийомом рабепразолу натрію. Пероральний прийом 20 мг рабепразолу натрію на добу протягом 2 тижнів не впливав на функцію щитовидної залози метаболізм вуглеводів а також на концентрації у крові паратиреоїдного гормону кортизону естрогену тестостерону пролактину холецистокініну секретину глюкагону фолікулостимулюючого гормону (FSH) лютеїнізуючого гормону (LH) реніну альдостерону та соматотропного гормону.

Дослідження з участю здорових добровольців показали відсутність клінічно значущих взаємодій між рабепразолом та амоксициліном.

Рабепразол не має негативного впливу на рівні у плазмі крові амоксициліну та кларитроміцину при одночасному застосуванні з метою ерадикації інфекції H. pylori у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Парієт^® &ndash таблетка рабепразолу натрію вкрита кишковорозчинною оболонкою. Абсорбція рабепразолу натрію розпочинається лише після того як таблетка минає шлунок. Рабепразол натрію швидко абсорбується з кишечнику. Пікові концентрації рабепразолу у плазмі досягаються приблизно через 3 5 години після прийому дози у 20 мг. Пікові концентрації у плазмі крові (С_mах) та AUC рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52 % в основному &ndash через метаболізм першого проходження. Крім того біодоступність не збільшується при багаторазовому прийомі рабепразолу натрію. У здорових добровольців період напіввиведення з плазми крові становив приблизно 1 годину (від 0 7 до 1 5 години) а сумарний кліренс становить відповідно до оцінок 283± 98 мл/хв.

Розподіл. У людини ступінь зв&rsquo язування рабепразолу натрію з білками плазми крові становить близько 97 %.

Метаболізм та екскреція. Як і інші представники класу інгібіторів протонної помпи рабепразол метаболізується цитохромом Р450 (CYP450) печінкової системи метаболізму ліків. Дослідження in vitro з людськими печінковими мікросомами показали що рабепразол натрію метаболізується ізоензимами CYP450 (CYP2C19 та CYP3A4). При очікуваному рівні у плазмі крові людини рабепразол не індукує і не пригнічує CYP3A4. Однак дослідження in vitro не можуть завжди бути екстрапольовані відносно ситуацій in vivo ці результати показують що взаємодія між рабепразолом та циклоспорином не очікується. У людини головними метаболітами присутніми у плазмі крові є тіоефір (М1) і карбонова кислота (М6) а другорядні метаболіти присутні у низьких концентраціях представлені сульфоном (М2) диметилтіоефіром (М4) і кон&rsquo югатом меркаптурової кислоти (М5). Незначну антисекреторну активність має тільки диметиловий метаболіт (МЗ) однак він не присутній у плазмі крові.

Після одноразового прийому 20 мг міченого ¹⁴С рабепразолу натрію незміненого рабепразолу у сечі не виявляли. Приблизно 90 % вказаної дози елімінувалося з сечею переважно у вигляді двох метаболітів: кон' югата меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (М6) крім того у токсикологічних дослідженнях у лабораторних тварин було знайдено ще два неідентифіковані метаболіти. Частина дози що залишилась була знайдена у калових масах.

Статеві особливості. Оскільки разова доза 20 мг рабепразолу натрію підібрана за масою тіла та зростом людини статеві особливості не впливають на фармакокінетичні параметри.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з термінальною хронічною нирковою недостатністю які перебувають на підтримуючому гемодіалізі (кліренс креатиніну < 5 мл/хв/1 73 м²) розподіл рабепразолу натрію був дуже подібний до такого у здорових добровольців. AUC рабепразолу натрію та С_mах для таких пацієнтів були майже на 35% підвищені порівняно з такими у здорових добровольців. Середнє значення періоду напіввиведення становить         0 82 години у здорових добровольців 0 95 години у пацієнтів які перебувають на гемодіалізі та 3 6 години у постдіалізних хворих. Кліренс лікарського засобу для пацієнтів з нирковою недостатністю які перебувають на гемодіалізі був приблизно вдвічі більшим ніж у здорових добровольців.

Печінкова недостатність. Після одноразової рабепразолу натрію дози 20 мг рабепразолу натрію у пацієнтів з помірним хронічним ураженням печінки AUC збільшена вдвічі і спостерігалось 2-3 разове
збільшення періоду напіввиведення рабепразолу порівняно з такими у здорових добровольців. Таким чином при щоденному прийомі препарату у дозі 20 мг протягом 7 днів AUC повинно збільшуватися не менш ніж у 1 5 раза а зміни пікових концентрацій у плазмі С_mах &ndash до 1 2. Період напіввиведення  у пацієнтів з ураженням печінки становив 12 3 години порівняно з 2 1 годинами для здорових добровольців. Фармакодинамічна відповідь (рН-метрія шлункового вмісту) для двох груп пацієнтів була подібна за терапевтичними показниками.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку елімінація рабепразолу натрію дещо знижена. Після 7 днів прийому рабепразолу натрію по 20 мг на добу у осіб літнього віку AUC була приблизно двічі більшою С_mах збільшувалася на 60 % а Т_1/2 збільшувався на 30 % порівняно з такими у молодих здорових добровольців. Однак слід відзначити відсутність ознак акумуляції рабепразолу натрію.

Поліморфізм CYP2C19. При призначенні протягом 7 днів дози 20 мг рабепразолу натрію на добу у пацієнтів які мають сповільнений метаболізм CYP2C19 рівні AUC (площі під кривою) та Т_1/2 (час напіввиведення) були вищі приблизно в 1 9 та 1 6 раза відповідно порівняно з такими у пацієнтів зі швидким метаболізмом у той же час С_mах збільшувалася лише на 40 %.

Клінічні характеристики.

Показання.

&ndash               Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки

&ndash               активна доброякісна виразка шлунка

&ndash               ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

&ndash               довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримуюча терапія ГЕРХ)

&ndash               симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби від помірного до дуже тяжкого ступеня (симптоматичне лікування ГЕРХ)

&ndash       синдром Золлінгера-Еллісона

&ndash               у комбінації з відповідними антибактеріальними терапевтичними схемами для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з пептичною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки.

Протипоказання.

Парієт^® протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до рабепразолу натрію заміщених бензимідазолів або будь-якого іншого інгредієнта препарату.

Парієт^® протипоказаний жінкам у період вагітності або годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Система CYP450

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP450 а саме CYP2C19 та CYP3A4.

Дослідження виявили що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значущих взаємодій з варфарином фенітоїном теофіліном чи діазепамом кожен з яких метаболізується CYP450.

Взаємодії спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти

Рабепразол натрію спричиняє сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином рабепразол може взаємодіяти з препаратами абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі крові а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином окремим пацієнтам які застосовують зазначені препарати разом із Парієтом^® слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози.

Антациди

Під час клінічних випробувань пацієнти одночасно з Парієтом^® приймали при необхідності антациди у ході спеціального дослідження не спостерігалося взаємодії Парієту^® з антацидами такими як алюмінію або магнію гідроксид.

Атазанавір

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) у здорових добровольців призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча дослідження не проводилися очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи включаючи рабепразол не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ « Особливості застосування» ).

Метотрексат

Повідомлення про побічні реакції опубліковані дані популяційних фармакокінетичних досліджень та ретроспективні аналізи припускають що одночасне застосування метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно за високих доз) може призвести до збільшення рівнів метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату у сироватці крові. Хоча жодних формальних досліджень не проводилося.

Клопідогрель

Одночасне застосування клопідогрелю та рабепразолу здоровими добровольцями не мало клінічно важливого впливу на концентрації активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна.

Їжа

Дослідження показали що вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин

Дослідження in vitro виявили що рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

Лікарські засоби не рекомендовані для одночасного застосування з Парієтом^®

Лікарські засоби які слід призначати з обережністю

Особливості застосування.

Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Застосування  пацієнтами літнього віку

Парієт^® метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати та дотримуватися рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Симптоматичне поліпшення від лікування рабепразолом не виключає наявності злоякісної пухлини шлунка або стравоходу тому перед призначенням Парієту^® слід виключити наявність злоякісної пухлини.

Пацієнтів які проходять тривалий курс лікування (особливо тих хто лікується більше                   1 року) слід регулярно обстежувати.

Ризик розвитку реакцій перехресної гіперчутливості при застосуванні з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Пацієнтів слід попередити що таблетки Парієт^® не можна розжовувати або дрібнити а треба ковтати цілими.

Парієт^® не рекомендується застосовувати дітям оскільки немає досвіду застосування цій категорії пацієнтів.

Відзначались постмаркетингові повідомлення про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія). У більшості випадків іншої етіології не знаходили зміни крові були  неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

Відхилення печінкових ферментів від норми спостерігались як у ході клінічних досліджень так і під час постмаркетингового періоду. У більшості випадків іншої етіології не знаходили порушення були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

У ході спеціального дослідження у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не спостерігалося значної різниці частоти побічних ефектів при прийомі Парієту^®
порівняно з такою у контрольній групі відповідної статі та віку. Лікарю слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Парієт^® на ранніх стадіях терапії пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки оскільки відсутні клінічні дані щодо застосування препарату пацієнтам цієї групи.

Під час лікування Парієтом^® рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.

Одночасне застосування атазанавіру та Парієту^® не рекомендується (див. розділ « Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Лікування інгібіторами протонної помпи включаючи Парієт^® може підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій таких як Salmonella Campylobacter та Clostridium difficile (див. розділ « Фармакодинаміка» ).

Ризик переломів.

Інгібітори протонної помпи особливо при застосуванні високих доз та протягом тривалого часу (більше 1 року) можуть підвищувати ризик переломів стегна зап&rsquo ястка та хребців переважно у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів з наявними іншими факторами ризику. Обсерваційні дослідження припускають що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Також ризик може бути підвищеним через інші фактори. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити відповідне лікування та приймати вітамін D та кальцій.

Гіпомагніємія.

Про випадки тяжкої гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів які приймали інгібітори протонної помпи протягом щонайменше 3 місяців та у більшості випадків протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії такі як слабкість тетанія делірій судоми запаморочення та вентрикулярна аритмія. У більшості пацієнтів гіпомагніємія зникала після припинення застосування інгібіторів протонної помпи та замісної терапії препаратами магнію.

Пацієнтам при тривалому одночасному лікуванні з дигоксином чи препаратами які призводять до гіпомагніємії (наприклад з діуретиками) потрібно моніторувати рівень магнію у крові до початку та періодично протягом лікування.

Функція щитовидної залози

У ході досліджень на тваринах спостерігалось збільшення маси щитовидної залози та підвищення рівнів тироксину у крові. Рекомендується слідкувати за функцією щитовидної залози під час лікування Парієтом^® .

Особливості проведення дихальних тестів

Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути хибнонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи таких як рабепразол та антибіотиків таких як амоксицилін кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності Helicobacter pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими препаратами.

Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам які мають повторювані рефлюкс симптоми зокрема печію та кислотний рефлюкс (близько двох разів на тиждень). Застосування Парієту^® може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка чи кишечнику) та інші захворювання шлунково-кишкового тракту. Тому слід виключити наявність даних захворювань перед призначенням Парієту^® .

За умови призначення Парієту^® пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід засвідчити ефективність лікування після 2 тижнів застосування препарату. Якщо симптоми не зникли є ймовірність що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. В такому випадку лікар повинен застосувати інший метод лікування.

Якщо Парієт^® призначають з метою ерадикації Helicobacter pylori важливо звернути увагу на протипоказання особливості застосування клінічно значимі побічні реакції та інші застереження вказані в Інструкції для медичного застосування інших лікарських засобів які застосовують з метою ерадикації.

Літературні дані припускають що одночасне застосування інгібіторів протонної помпи та метотрексату (переважно  у високих дозах) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові що може призвести до метотрексат-залежної токсичності. За необхідності застосування високих доз метотрексату слід розглянути питання про припинення лікування інгібіторами протонної помпи. 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Немає даних щодо безпеки застосування рабепразолу у період вагітності.

Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили доказів порушення фертильності чи шкоди плоду пов&rsquo язаних із застосуванням рабепразолу натрію проте у
щурів спостерігалося незначне плацентарне проникнення.

Застосування Парієту^® у період вагітності протипоказано.

Годування груддю

Рабепразол натрію проникає у грудне молоко щурів.

Невідомо чи проникає рабепразол натрію у грудне молоко жінок. Відповідні дослідження не проводились.

Парієт^® не слід призначати жінкам у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

З огляду на фармакодинаміку рабепразолу натрію та властивий йому профіль побічних ефектів можна вважати що Парієт^® не повинен негативно впливати на керування автомобілем та роботу з потенційно небезпечними механізмами. Разом з тим у разі виникнення сонливості рекомендується уникати керування автомобілем та роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі у тому числі пацієнти літнього віку.

Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки та активна доброякісна виразка шлунка: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу вранці.

У більшості пацієнтів з активною пептичною виразкою дванадцятипалої кишки час необхідний для загоєння виразки становить до 4 тижнів. Однак деяким пацієнтам для одужання слід приймати Парієт^® додатково протягом ще 4 тижнів. У більшості пацієнтів з активною доброякісною виразкою шлунка загоєння відбувається за 6 тижнів але деяким пацієнтам нечутливим до лікування для загоєння виразок слід приймати Парієт^® додатково протягом ще 6 тижнів.

Ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу протягом 4-8 тижнів.

Довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримуюча терапія ГЕРХ): для тривалого лікування можна застосовувати підтримуючі дози Парієту^® 10 мг або
20 мг 1 раз на добу (дозозалежно від ефективності лікування).

Симптоматичне лікування ГЕРХ від помірного до дуже тяжкого ступеня: пацієнтам без езофагіту Парієт^® призначати у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування симптоми не зникають слід провести додаткове обстеження пацієнта. Як тільки симптоми зникнуть подальший контроль симптомів можна досягнути використанням режиму « за вимогою» : застосовувати 10 мг 1 раз на добу за потребою.

Синдром Золлінгера-Еллісона: дозу підбирають індивідуально.

Рекомендована початкова доза &ndash 60 мг 1 раз на добу. Дозу можна поступово підвищувати  до 120 мг на добу при клінічній необхідності. Можна застосовувати разову дозу до 100 мг на добу. При необхідності прийому 120 мг на добу дозу ділити на два прийоми по 60 мг. Тривалість лікування залежить від клінічної необхідності.

Деякі хворі на синдром Золлінгера-Еллісона отримували лікування рабепразолом натрію протягом 1 року.

Ерадикація Н. pylori: пацієнтам з Н. pylori слід застосовувати відповідні комбінації Парієту^® з антибіотиками. Рекомендується призначення протягом 7 днів:

&bull   Парієт^® 20 мг 2 рази на добу + кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу та амоксицилін 1 г                2 рази на добу.

За показаннями що потребують прийому лише 1 раз на добу таблетки Парієт^® слід приймати вранці до їди. Хоча ні прийом у першу половину дня ні вживання їжі не продемонстрували впливу на дію рабепразолу натрію цей режим застосування є більш сприятливим для лікування. Таблетки Парієт^® не можна розжовувати або дрібнити їх слід ковтати цілими.

Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують коригування дози Парієту^® . Для інформації щодо застосування Парієту^® для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки див. розділ « Особливості застосування» .

Діти.

Парієт^® не рекомендується призначати дітям оскільки на даний час немає достатнього досвіду його застосування пацієнтам цієї вікової групи.

Передозування.

Досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Жодних клінічних ознак або симптомів пов&rsquo язаних із передозуванням не виявлено. Максимальна досліджена доза не перевищувала 180 мг рабепразолу натрію 1 раз на день під час лікування синдрому Золлінгера-Еллісона. Специфічний антидот для Парієту^® невідомий. Рабепразол натрію добре зв&rsquo язується з білками плазми та не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.

Побічні реакції.

Під час контрольованих клінічних досліджень найчастішими побічними реакціями про які повідомлялося були головний біль діарея абдомінальний біль астенія метеоризм висипання та сухість у роті. Побічні ефекти що спостерігались були здебільшого незначними помірними і швидко минали.

Про побічні реакції наведені нижче повідомлялося під час клінічних досліджень та постмаркетингового періоду.

Інфекції та інвазії:

часто &ndash інфекції.

З боку крові та лімфатичної системи:

рідко &ndash анемія еозинофілія еритроцитопенія лімфопенія нейтропенія лейкопенія тромбоцитопенія лейкоцитоз.

З боку імунної системи:

рідко &ndash гіперчутливість (включаючи кропив&rsquo янку набряк обличчя артеріальну гіпотензію та диспное еритему бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції що зазвичай зникають після припинення лікування).

З боку метаболізму:

рідко &ndash анорексія гіпомагніємія

невідомо &ndash гіпонатріємія.

З боку психіки:

часто &ndash безсоння

нечасто &ndash знервованість

рідко &ndash депресія

невідомо &ndash сплутаність свідомості.

З боку нервової системи:

часто &ndash головний біль запаморочення

нечасто &ndash сонливість слабкість у кінцівках оніміння кінцівок гіпестезія зниження сили стиснення кисті порушення мовлення дезорієнтація

невідомо &ndash делірій кома.

З боку органів зору:

рідко &ndash розлади зору.

невідомо &ndash збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади:

невідомо &ndash периферичні набряки артеріальна гіпертензія пальпітація.

З боку дихальної системи:

часто &ndash кашель фарингіт риніт

нечасто &ndash бронхіт синусит глосит.

З боку травного тракту:

часто &ndash діарея блювання нудота біль у животі запор метеоризм відчуття переповнення та тяжкості у шлунку кандидоз

нечасто &ndash диспепсія сухість у роті відрижка

рідко &ndash гастрит стоматит порушення відчуття смаку

невідомо &ndash ентерит езофагіт хейліт печія геморой. 

З боку гепатобіліарної системи:

рідко &ndash гепатит жовтяниця печінкова енцефалопатія¹.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто &ndash висип еритема (бульозні реакції та реакції гіперчутливості що зазвичай зникають після припинення лікування)

рідко &ndash свербіж пітливість бульозні реакції

дуже рідко &ndash мультиформна еритема токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м&rsquo язової системи:

часто &ndash неспецифічний біль біль у спині

нечасто &ndash міальгія судоми ніг артралгія перелом шийки стегна зап&rsquo ястка або хребта.

З боку нирок та сечовивідної системи:

нечасто &ndash інфекції сечовивідних шляхів

рідко &ndash інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи:

невідомо &ndash гінекомастія посилення ерекції.

Загальні розлади:

часто &ndash астенія грипоподібний синдром нездужання

нечасто &ndash біль у грудях озноб пірексія спрага алопеція.

Лабораторні дослідження:

нечасто &ndash збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ АСТ) ЛДГ гамма-глутамілтрансферази лужної фосфатази загального білірубіну

рідко &ndash збільшення маси тіла протеїнурія

невідомо &ndash збільшення рівня загального холестерину тригліцеридів азоту сечовини підвищення рівня ТСГ КФК сечової кислоти глюкози сечі гіперамоніємія.

¹У поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом. Слід бути обережними при призначенні лікування препаратом Парієт^® пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ « Особливості застосування» ).

Побічні реакції які мають клінічне значення:

-              шок та анафілактичні реакції

-              панцитопенія лейкопенія агранулоцитоз т