Омез 20 мг капсули №30

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ОМЕЗ^®

(OMEZ)

Склад:

діюча речовина: omeprazole

1 капсула містить омепразолу 20 мг

допоміжні речовини: маніт (Е 421) лактоза моногідрат натрію лаурилсульфат динатрію гідрофосфат цукроза гіпромелоза метакрилатний сополімер (тип С) натрію гідроксид макрогол тальк титану діоксид (Е 171)

склад капсули: желатин метилпарагідроксибензоат (Е 218) пропілпарагідроксибензоат    (Е 216) кармоїзин (Е 122).

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові прозорі капсули розміром 2 з маркуванням OMEZ із безколірним корпусом і рожевим ковпачком. Вміст капсул &ndash білі або майже білі пелети.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.

Код АТХ А02В С01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Омепразол рацемічна суміш двох енантіомерів знижує секрецію кислоти шлункового соку завдяки цільовому механізму дії. Це специфічний інгібітор шлункового протонного насоса у парієтальних клітинах. Він швидко діє та викликає контроль над пригніченням секреції кислоти шлункового соку при дозуванні 1 раз на добу.

Омепразол &ndash це слабка основа яка концентрується та перетворюється в активну форму у кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців у парієтальних клітинах де вона пригнічує фермент Н⁺К⁺-АТФ-азу &ndash кислотний насос. Такий вплив на кінцеву стадію процесу утворення кислоти шлункового соку є залежним від дози та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної так і стимульованої секреції кислоти незалежно від природи стимулу.

Фармакодинамічні ефекти. Усі фармакодинамічні ефекти що спостерігаються можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти шлункового соку.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу 1 раз на день спричиняє швидке та ефективне пригнічення денної та нічної секреції кислоти шлункового соку максимальний ефект досягається протягом 4 днів лікування. У пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки середнє зниження кислотності шлунка приблизно на 80 % відбувається протягом 24 годин після прийому 20 мг омепразолу середнє зниження пікового викиду кислоти після стимуляції пентагастрину становить близько 70 % через 24 години після прийому омепразолу.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу підтримує у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки внутрішньошлунковий рН &ge 3 протягом середнього часу 17 годин з 24-годинного періоду. Унаслідок зниженої секреції кислоти та внутрішньошлункової кислотності залежно від дози омепразол знижує/нормалізує кислотну експозицію стравоходу у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Пригнічення секреції кислоти асоціюється з площею кривої « концентрація у плазмі &ndash час» (AUC) омепразолу а не з дійсною концентрацією у плазмі в даний час.

Під час лікування омепразолом не спостерігалося жодної тахіфілаксії.

Вплив на Helicobacter pylori (H. рylori).

Пептична виразка асоціюється з H. рylori включаючи виразку дванадцятипалої кишки та виразку шлунка. H. рylori розглядається як головний вирішальний фактор у розвитку гастриту. H. рylori разом з кислотою шлункового соку є головними факторами у розвитку пептичної виразкової хвороби. H. рylori є основним фактором у розвитку атрофічного гастриту який асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Зниження рН при застосуванні омепразолу та протимікробних засобів пов&rsquo язане зі швидким послабленням симптомів з високим відсотком загоєння будь-яких уражень слизової оболонки та з довготривалою ремісією пептичної виразкової хвороби.

Інші ефекти пов&rsquo язані з пригніченням кислоти.

Протягом довготривалого лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту появи у шлунку грандулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком наявного пригнічення секреції кислоти кісти є доброякісними та як виявляється зворотними.

Зниження кислотності у шлунку за допомогою будь-яких засобів включаючи інгібітори протонового насоса збільшує кількість бактерій у шлунку які в нормі присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами що знижують кислотність може призвести до дещо підвищеного ризику шлунково-кишкових інфекцій наприклад спричинених Salmonella та Campylobacter.

Застосування у педіатрії.

У неконтрольованому дослідженні з участю дітей (віком від 1 до 16 років) з тяжким ерозивним езофагітом омепразол у дозах 0 7&ndash 1 4 мг/кг покращив рівень езофагіту у 90 % випадків та значно зменшив симптоми рефлюксу. У сліпому дослідженні без порівняльного препарату дітей віком від 0 до 24 місяців зі встановленим діагнозом гастроезофагеальна рефлюксна хвороба лікували дозами 0 5 мг/кг 1 0 мг/кг та 1 5 мг/кг омепразолу. Частота появи епізодів блювання/зригування зменшилась на 50 % після                  8 тижнів лікування незалежно від дози.

Ерадикація бактерії H. рylori у дітей.

У рандомізованому подвійному сліпому клінічному дослідженні (дослідження Hé liot) був зроблений висновок що омепразол у комбінації з двома антибіотиками (амоксициліном та кларитроміцином) був безпечним та ефективним у лікуванні інфекції спричиненої                    H. рylori у дітей віком від 4 років та з гастритом: швидкість знищення H. рylori: 74 2 % (23/31 пацієнт) у групі прийому омепразолу+амоксицилін+кларитроміцин порівняно з        9 4 % (3/32 пацієнти) у групі прийому амоксициліну+кларитроміцин. Однак не було жодного доказу клінічної користі що була продемонстрована щодо диспепсичних симптомів. Це дослідження не охоплює інформації про дітей віком до 4 років.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Абсорбція омепразолу є швидкою з піковими рівнями у плазмі крові приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсорбція омепразолу відбувається у тонкій кишці та зазвичай завершується за 3-6 годин. Супутній прийом їжі не має жодного впливу на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) омепразолу з однократної пероральної дози омепразолу становить приблизно 40 %. Після повторного введення 1 раз на добу біодоступність збільшується приблизно до 60 %.

Розподіл. Уявний об&rsquo єм розподілу у здорових людей становить приблизно 0 3 л/кг ваги тіла. Зв&rsquo язування омепразолу з білками плазми крові становить 97 %.

Метаболізм. Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450. Більша частина метаболізму омепразолу залежіть від CYP2C19 що експресується відповідального за утворення гідроксіомепразолу основного метаболіту у плазмі крові. Частина що залишилась залежить від іншої специфічної ізоформи CYP3A4 відповідальної за утворення сульфону омепразолу. У результаті високої спорідненості омепразолу і CYP2C19 існує потенціал для конкурентного пригнічення та метаболічних взаємозв&rsquo язків між лікарськими засобами з іншими субстратами для CYP2C19. Однак через низьку спорідненість із CYP3A4 омепразол не має жодного потенціалу для пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того омепразол не має пригнічувального впливу на основні ферменти CYP.

Приблизно 3 % білошкірої популяції та 15-20 % азіатських популяцій немає функціонального ферменту CYP2C19. У таких осіб метаболізм омепразолу імовірно головним чином каталізується CYP3A4. Після повторного введення 1 раз на добу 20 мг омепразолу середня AUC була у 5-10 разів більша у повільних метаболізаторів ніж у осіб які мають функціональний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середні пікові концентрації у плазмі крові були також вищі у 3-5 разів. Ці спостереження не мають жодного застосування до дозування омепразолу.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення омепразолу з плазми крові становить зазвичай менше 1 години як після однократного так і після багатократного перорального дозування 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між дозами без тенденції до накопичення під час введення 1 раз на добу. Приблизно 80 % пероральної дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею а решта &ndash з фекаліями головним чином виходячи з секреції жовчі.

При повторному дозуванні збільшується AUC омепразолу. Це збільшення залежить від дози та призводить до нелінійного взаємозв&rsquo язку між дозою і AUC після повторного дозування. Така залежність від часу та дози пов&rsquo язана зі зниженням передсистемного метаболізму та системного кліренсу можливо спричиненого пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад сульфон).

Не було виявлено що метаболіт має будь-який вплив на секрецію кислоти шлункового соку.

Особливі популяції. Порушення функції печінки. У пацієнтів із порушенням функції печінки змінюється метаболізм омепразолу призводячи до збільшення AUC. Омепразол не продемонстрував жодної тенденції до акумуляції при дозуванні один раз на день.

Порушення функції нирок. Фармакокінетика омепразолу включаючи системну біодоступність та швидкість виведення не змінюється у пацієнтів зі зниженою функцією нирок.

Пацієнти літнього віку. Швидкість метаболізму омепразолу дещо знижена у пацієнтів літнього віку (75-79 років).

Діти. Під час лікування рекомендованими дозами у дітей віком від 1 року були отримані концентрації у плазмі крові подібні до концентрацій у дорослих. У дітей віком до                          6 місяців кліренс омепразолу є низьким через низьку здатність перетворювати омепразол.

Клінічні характеристики.

Показання.

У дорослих:

- лікування та профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки та доброякісної виразки шлунка у тому числі пов&rsquo язаних із прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ)

- ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) при пептичній виразці у комбінації з відповідними антибіотиками

- лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у т.ч. рефлюкс-езофагіту

- лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

У дітей:

діти віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг:

- лікування рефлюкс-езофагіту

- симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Діти  віком від 4 років:

- у комбінації з антибіотиками лікування виразки дванадцятипалої кишки спричиненої H. pylori.

Протипоказання. Підвищена чутливість до омепразолу заміщених бензімідазолів або до будь-якої допоміжної речовини. Омепразол як і інші інгібітори протонного насоса (ІПН) не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової секреції під час лікування омепразолом та іншими препаратами з групи ІПН може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими препаратами що зменшують внутрішньошлункову кислотність абсорбція таких препаратів як кетоконазол ітраконазол а також ерлотиніб може зменшуватися тоді як всмоктування таких препаратів як дигоксин може підвищуватися під час лікування омепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти досліджуваних осіб &ndash до 30 %).

Нелфінавір атазанавір.

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане. Одночасне призначення омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 % а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90 %. Взаємодія також може бути зумовлена пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75 % експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг один раз на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіром у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30 % експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі                                                  300 мг/ритонавіром у дозі 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин.

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових добровольців збільшувало біодоступність дигоксину на 10 %. Рідко реєструвалися випадки токсичності спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрел.

У ході проведення перехресного клінічного дослідження клопідогрел (навантажувальна доза 300 мг з наступною дозою 75 мг/добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелу знижувалася на 46 % (день 1) і на 42 % (день 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося на 47 % (через 24 години) і на 30 % (день 5) коли клопідогрел та омепразол застосовували разом. У ході проведення іншого дослідження було показано що прийом клопідогрелу та омепразолу у різний час не перешкоджав їх взаємодії що імовірно спричинено інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані у ході проведення обсерваційних і клінічних досліджень.

Інші лікарські засоби.

Всмоктування посаконазолу ерлотинібу кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується і отже клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби що метаболізуються з участю CYP2C19.

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 основного ферменту що метаболізує омепразол. Таким чином метаболізм супутніх лікарських засобів що також метаболізуються з участю CYP2C19 може зменшуватися а системна експозиція цих засобів &ndash збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К цилостазол діазепам і фенітоїн.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально тобто доза яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу) що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46 % та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ &ndash індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16 %. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу.

Цилостазол.

У здорових добровольців введення омепразолу у дозі 40 мг підвищувало Сmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно а одного з його активних метаболітів &ndash на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн.

Моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі крові рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом та у випадку якщо була проведена корекція дози фенітоїну моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм.

Саквінавір.

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівнів саквінавіру у плазмі крові приблизно до 70 % що асоціювалося з належною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус.

При одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу а також функції нирок (кліренс креатиніну) і при необхідності &ndash відкоригувати дозування такролімусу.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4 препарати що як відомо пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол) можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові у результаті уповільнення швидкості його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносилися добре корекція дози омепразолу як правило не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадку якщо показане тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4 але не пригнічує цей фермент. Таким чином омепразол не впливає на метаболізм препаратів що метаболізуються CYP3A4 таких як циклоспорин лідокаїн хінідин естрадіол еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Препарати що як відомо індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій) можуть призводити до зниження рівнів омепразолу в сироватці крові у результаті прискорення швидкості його метаболізму.

Особливості застосування. При наявності будь-якого небезпечного симптому (наприклад значна втрата маси тіла не зумовлена дієтою часте блювання дисфагія блювання з домішками крові або мелена) і коли є діагностована виразка шлунка або підозра на її наявність слід виключити злоякісне захворювання оскільки прийом препарату може маскувати його симптоми та затримувати визначення правильного діагнозу.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса не можна уникнути рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол як і всі лікарські засоби що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку може зменшити всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В₁₂ при довготривалій терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або при завершенні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами що метаболізуються з участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу.

У хворих які приймають інгібітори протонного насоса включаючи омепразол упродовж щонайменше трьох місяців може виникнути суттєва гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами як втомлюваність судоми делірій запаморочення шлуночкова аритмія. Однак слід мати на увазі що у ряді випадків прояви можуть бути замасковані що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають та стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонного насоса.

Тривале зменшення кислотності шлункового соку може призвести до збільшення кількості бактерій присутніх у шлунково-кишковому тракті.

Лікування інгібіторами протонного насоса може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту спричинених Salmonella та Campylobacter.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза &ndash 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально тобто доза яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу) що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46 % та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16 %.

Деякі дані показують що терапія інгібітором протонного насоса може бути пов&rsquo язана з невеликим збільшенням ризику переломів асоційованих з остеопорозом. Незважаючи на те що причинно-наслідковий зв&rsquo язок між омепразолом/езомепразолом та остеопоротичним переломом не був доведений пацієнтам з ризиком прогресуючого остеопорозу або остеопоротичного перелому слід рекомендувати відповідний клінічний нагляд відповідно до діючих клінічних рекомендацій для цього стану.

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень хромогранину А (CgA). Збільшення концентрації CgA може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання такого впливу необхідно припинити прийом інгібітора протонного насоса за 5 днів до проведення визначення рівня CgA.

Для лікування хронічних захворювань дітям не слід застосовувати препарат довше ніж рекомендовано.

Як і при всіх довготривалих лікуваннях особливо коли період лікування триває протягом більше 1 року пацієнт повинен знаходитись під регулярним медичним наглядом.

Препарат містить лактозу та цукрозу тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат. Якщо у Вас встановлена непереносимість деяких цукрів проконсультуйтеся з лікарем перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Лікарський засіб містить метилпарагідроксибензоат (Е 218) та пропілпарагідроксибензоат    (Е 216). Можуть спричинити алергічні реакції (можливо уповільнені).

Лікарський засіб містить кармоїзин (Е 122). Може спричиняти алергічні реакції.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Результати отримані у ході трьох проспективних епідеміологічних досліджень (більше 1000 отриманих результатів) вказують на відсутність небажаного впливу омепразолу на вагітність або здоров&rsquo я плода/новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати у період вагітності.

Омепразол проникає у грудне молоко проте з малою імовірністю може впливати на дитину якщо його застосовувати у терапевтичних дозах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Малоймовірно що препарат впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дозування для дорослих.

Лікування та профілактика виразки дванадцятипалої кишки та доброякісної виразки шлунка у тому числі пов&rsquo язаних з прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Рекомендована доза для пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки загоюється протягом 2 тижнів. Для пацієнтів у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу рекомендується подальше лікування протягом 2 тижнів. У тяжких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу і загоєння зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатнім добова доза 10 мг. У випадку недостатньої терапії дозу можна підвищити до 40 мг.

При лікуванні виразки шлунка рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка загоюється протягом 4 тижнів. Пацієнтам у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів. У тяжких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу і загоєння зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для профілактики рецидиву у пацієнтів з виразкою шлунка та недостатньою реакцією у відповідь на лікування рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки пов&rsquo язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів.

Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки пов&rsquo язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів для пацієнтів які мають підвищений ризик (вік > 60 наявність у минулому виразок шлунка та дванадцятипалої кишки кровотечі у верхньому відділі ШКТ) рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці.

Для ерадикації H. рylori при виборі антибактеріальних лікарських засобів слід враховувати індивідуальну переносимість препарату та дотримуватися відповідностей національним регіональним і місцевим особливостям та настановам щодо лікування.

- Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня або

- Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) +метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня або

- Омепразолу 40 мг 1 раз на добу + амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у т.ч. рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам у яких не відбувається повного одужання після початкового курсу рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів із тяжким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу при цьому одужання зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для довготривалого лікування пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою рекомендована доза становить 10 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20-40 мг омепразолу 1 раз на добу.

При лікуванні симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатньою доза 10 мг дозу слід коригувати в індивідуальному порядку. Якщо не досягається бажаний результат після 4 тижнів лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Для пацієнтів з синдромом Золлінгера-Еллісона підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією на інші види лікування виявило ефективність підтримуючої терапії у дозах 20-120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати за 2 прийоми.

Дозування для дітей.

Діти віком від 1 року та масою тіла &ge 10 кг.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Рекомендації з дозування:

Лікування рефлюкс-езофагіту: тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі: тривалість лікування &ndash 2-4 тижні. Якщо не досягається бажаний результат після 2-4 тижнів пацієнта слід додатково обстежити.

Діти та підлітки віком від 4 років.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки спричиненої H. рylori.

Вибір відповідної комбінаційної терапії повинен проходити відповідно до офіційних національних регіональних та місцевих особливостей бактеріальної резистентності. Також слід враховувати тривалість лікування (від 7 до 14 днів) та відповідне застосування антибактеріальних препаратів. Лікування повинно проводитись під наглядом лікаря.

Рекомендації з дозування:

* - У разі необхідності застосування дози 10 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функцій нирок. Для пацієнтів із порушеннями функцій нирок не потрібно коригування дози (див. розділ « Фармакокінетика» ).

Порушення функцій печінки. Для пацієнтів із порушеннями функцій печінки достатньою є добова доза 10&ndash 20 мг (див. розділ « Фармакокінетика» ).

Пацієнти літнього віку (> 65 років). Для пацієнтів літнього віку не потрібно коригування дози (див. розділ « Фармакокінетика» ).

Рекомендується приймати капсули вранці бажано до їди не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати чи розламувати) і запиваючи невеликою кількістю води.

Для пацієнтів з труднощами ковтання та для дітей які можуть пити або ковтати напівтверду їжу. Капсули можливо відкрити та безпосередньо ковтнути вміст запиваючи половиною склянки води або розмішати у слабокислій рідині наприклад у будь-якому фруктовому соку або яблучному пюре чи в несоленій воді. Таку суміш необхідно випити негайно після приготування або протягом 30 хвилин. Перед прийомом суміш слід збовтати та запити половиною склянки води. Не використовувати молоко або газовану воду.

Діти. Препарат застосовувати дітям віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря за показаннями рефлюкс-езофагіт і симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та дітям віком від          4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки зумовленої наявністю H. рylori під контролем лікаря.

Передозування. Відомі дуже обмежені дані щодо ефектів передозування омепразолу у людини. У літературі були описані дозування до 560 мг омепразолу та одержані поодинокі повідомлення про досягнення разової пероральної дози у 2400 мг омепразолу (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Повідомлялося про нудоту блювання запаморочення абдомінальний біль діарею та головний біль. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію депресію і сплутаність свідомості.

Описані симптоми мають скороминучий характер. Швидкість виведення не змінюється (кінетика першого порядку) зі збільшенням дози. Лікування при необхідності симптоматичне.

Побічні реакції. Найчастішими побічними ефектами є головний біль абдомінальний біль запор діарея здуття живота та нудота/блювання. Були виявлені або існувала підозра про наступні випадки побічних реакцій на препаратат під час проведення клінічних випробувань омепразолу або постмаркетингового застосування. Нижче наведені побічні реакції класифіковані у наступні групи відповідно до їх впливу на органи або системи органів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія тромбоцитопенія агранулоцитоз панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості наприклад лихоманка ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

З боку метаболізму та травлення: гіпонатріємія гіпомагніємія тяжка гіпомагніємія може при