Лізоретик 10 мг таблетки №28

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЛІЗОРЕТИК&trade &ndash 10 ЛІЗОРЕТИК&trade &ndash 20

(LISORETIC&trade &ndash 10 LISORETIC&trade &ndash 20)

Склад:

діючі речовини: lisinopril hydrochlorothiazide

1 таблетка (Лізоретик&trade &ndash 10) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 10 мг та гідрохлортіазиду 12 5 мг

1 таблетка (Лізоретик&trade &ndash 20) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 20 мг та гідрохлортіазиду 12 5 мг

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат маніт (Е 421) крохмаль кукурудзяний крохмаль прежелатинізований магнію стеарат заліза оксид червоний (Е 172) та жовтий                                            (Е 172) (Лізоретик&trade &ndash 10).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з рискою з одного боку. Допускаються вкраплення темного кольору (Лізоретик&trade &ndash 10) білого або майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки (Лізоретик&trade &ndash 20).

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

ЛізоретикÔ є комбінованим препаратом з фіксованою дозою лізиноприлу інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і гідрохлоротіазиду тіазидного діуретика. Обидва компоненти проявляють взаємодоповнюючий та адитивний антигіпертензивний ефект.

Лізиноприл є інгібітором пептидил-дипептидази. Він пригнічує АПФ який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид &ndash ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону у корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ спричиняє зменшення концентрації ангіотензину II що призводить до зниження вазопресорної активності і зменшення секреції альдостерону. Подальше зниження може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові.

Незважаючи на те що механізмом за допомогою якого лізиноприл знижує артеріальний тиск вважається первинна супресія ренін-ангіотензин-альдостеронової системи лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кініназі II ферменту який руйнує брадикінін. Ще належить з' ясувати чи відіграють підвищені рівні брадикініну потужного вазодилататорного пептиду якусь роль у терапевтичній дії лізиноприлу.

Гідрохлоротіазид є діуретиком та антигіпертензивною речовиною. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів у дистальному тубулярному відділі нирок і збільшує екскрецію натрію та хлориду приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидів невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

Фармакокінетика.

Одночасний прийом лізиноприлу і гідрохлоротіазиду проявляє слабкий або не проявляє ніякого впливу на біодоступність обох компонентів. Не було жодних клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між двома компонентами при їх прийомі в одній таблетці.

Лізиноприл.

Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприлу пік концентрації у плазмі досягається протягом приблизно 7 годин. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізиноприлу у діапазоні вивчених доз (5-80 мг) становить приблизно 25 % з між індивідуальною варіацією в 6-60 %. Абсолютна біодоступність знижується приблизно на 16 % у пацієнтів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл. Імовірно лізиноприл не зв' язується з білками сироватки крові окрім циркулюючого ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Відомо що лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар' єр.

Елімінація. Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться нирками повністю у незміненому вигляді. При багаторазовому застосуванні лізиноприл має ефективний напівперіод акумуляції 12 6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зменшення концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза можливо свідчить про насичення зв' язування з АПФ і не пропорційна до дози.

Серцева недостатність. Пацієнти із серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою « концентрація-час» (AUC) у середньому на 125 %) але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з' ясувалося що має місце знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку. Пацієнти літнього віку мають більш високі значення площі під кривою « концентрація-час» (AUC) у плазмі (збільшені приблизно на 60 %) порівняно з молодшими добровольцями.

Ниркова недостатність. Порушення функції нирок знижує елімінацію лізиноприлу який виводиться нирками але це зниження стає клінічно значущим тільки в тому випадку якщо швидкість гломерулярної фільтрації нижча за 30 мл/хв. При легкій та середнього ступеня тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв) середня AUC була збільшена тільки на 13 % у той час як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв) середня AUC була збільшена в 4 5 раза.

Лізиноприл можна вивести з організму шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі зменшилися в середньому на 60 % кліренс на діалізі був між 40 і 55 мл/хв.

Порушення функції печінки. Порушення функції печінки у пацієнтів з цирозом призводило до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 % при визначенні за виведенням із сечею) але посиленню його ефекту (приблизно 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями внаслідок зменшення кліренсу.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. У людини близько 70 % перорально прийнятої терапевтичної дози всмоктується в основному у дванадцятипалій кишці і верхніх відділах тонкої кишки. Прийом їжі не впливає на всмоктування і пікова концентрація досягається протягом 2-4 годин після прийому. Повідомляється що об' єм розподілу становить від 0 8 до 3 л/кг. Гідрохлоротіазид не метаболізується але швидко виводиться нирками. Принаймні  61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Період напіввиведення становить від                                         8 до 12 годин і 95 % абсорбованого гідрохлоротіазиду виводиться нирками. Після перорального прийому гідрохлоротіазиду діурез починається через 2 години пік настає приблизно через 4 години і триває 6-12 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту але не проникає через гематоенцефалічний бар' єр.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією легкого або середнього ступеня тяжкості що має стабільний перебіг на тлі терапії окремими препаратами у тих же дозуваннях.

Протипоказання.

&bull Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших інгібіторів АПФ до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.

&bull Ангіоневротичний набряк в анамнезі пов' язаний із застосуванням інгібіторів АПФ.

&bull Спадковий або ідіоматичний ангіоневротичний набряк.

&bull Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія.

&bull Тяжка ниркова недостатність або термінальна стадія захворювання.

&bull Тяжке захворювання печінки.

&bull Вагітні або жінки які планують завагітніти (див. « Застосування у період вагітності або годування груддю» ).

&bull Загострення подагри.

&bull Анурія.

&bull Гіперурикемія.

&bull Гіперальдостеронізм.

&bull Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

&bull Кардіогенний шок.

&bull Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

&bull Застосування пацієнтам які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).

&bull Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. Якщо на піку терапії лізиноприлом додати діуретик буде отриманий додатковий антигіпертензивний ефект.

Після першої дози препарату ЛізоретикÔ може розвинутися симптоматична гіпотензія розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів з виснаженням рідини та/або солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Терапія діуретиками повинна бути припинена до початку терапії препаратом ЛізоретикÔ (див. розділ « Особливості застосування» ).

Харчові добавки що містять калій калійзберігаючі діуретики або замінники солі що містять калій. Виведення калію на тлі прийому тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Використання харчових добавок що містять калій калійзберігаючих речовин або замінників солі що містять калій особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо одночасне застосування препарату ЛізоретикÔ і будь-якої з цих речовин є необхідним вони повинні використовуватися з обережністю на тлі частого контролю вмісту калію в сироватці крові (див. розділ « Особливості застосування» ).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики. Одночасне застосування деяких анестетиків трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ « Особливості застосування» ).

Наркотичні препарати/антипсихотичні препарати. На тлі прийому інгібіторів АПФ може розвинутись ортостатична гіпотензія.

Барбітурати або наркотики. Може статися посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати/протиревматичні препарати (НПЗП). Тривале призначення НПЗП (селективні інгібітори ЦОГ-2 ацетилсаліцилова кислота > 3 г/добу і неселективні НПЗП) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібітора АПФ так і тіазиду. Одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай минучий. У рідкісних випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність у першу чергу у пацієнтів з порушеною функцією нирок як це буває у людей літнього віку та у пацієнтів у стані дегідратації.

У деяких пацієнтів призначення нестероїдних протизапальних засобів може зменшити діуретичний натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.

Повідомляється про підвищення рівня калію в сироватці крові спричинене НПЗП та інгібіторами АПФ що може спричинити порушення функції нирок.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект препарату ЛізоретикÔ може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів що імовірно може спричинити ортостатичну гіпотензію. Одночасне застосування гліцерил тринітрату та інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота тромболітики бета-блокатори нітрати. Препарат ЛізоретикÔ можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах) тромболітиками бета-блокаторами та/або нітратами.

Протидіабетичні препарати. Відомо що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських препаратів (інсулін пероральні гіпоглікемічні препарати) може призвести до посилення цукрознижувальної дії з ризиком розвитку гіпоглікемії. Можливість розвитку цього феномена більш імовірна протягом перших двох тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

Можливе зниження глюкозотолерантності тому може виникнути потреба у зміні дозування протидіабетичного лікарського засобу.

Антиподагричні засоби (пробенецид сульфінпіразон та алопурилол). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та алопуринолу підвищує ризик ушкодження нирок і може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо виникне необхідність у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та циклоспорину збільшує ризик ушкодження нирок і гіперкаліємії.

Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину збільшує ризик гіперкаліємії.

Цитостатики імуносупресанти прокаїнамід. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації включаючи гіперемію нудоту запаморочення та артеріальну гіпотензію які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін' єкцій золота (наприклад натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів які одночасно приймають лізиноприл.

Амфотерицин B (парентерально) карбеноксолон кортикостероїди кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу особливо гіпокаліємію.

Серцеві глікозиди. Існує підвищений ризик передозування серцевими глікозидами у зв' язку з гіпокаліємією спричиненою тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Можуть знижувати або погіршувати абсорбцію гідрохлоротіазиду тому препарат ЛізоретикÔ слід приймати принаймі за 1 годину або через 4-6 годин після прийому цих лікарських препаратів.

Недеполяризуючі м' язові релаксанти (наприклад тубокурарин). Гідрохлоротіазид може посилювати дію даних лікарських препаратів.

Лікарські препарати що спричиняють шлуночкову тахікардію типу « пірует» . Унаслідок ризику розвитку гіперкаліємії одночасне застосування гідрохлоротіазиду і лікарських препаратів на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу « пірует» слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та наступних препаратів які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) у тому числі деякі антиаритмічні засоби:

&bull антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин гідрохінідин дизопірамід)

&bull антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон соталол дофетилід ібутилід)

&bull деякі нейролептики (наприклад тіоридазин хлорпромазин левомепромазин трифторперазин ціамемазин сульпірид сультоприд амісульпірид тіаприд пімозид галоперидол дроперидол)

&bull інші лікарські засоби (наприклад бепридил цизаприд дифеманіл еритроміцин для внутрішньовенного введення галофантрин мізоластин пентамідин терфенадин вінкамін для внутрішньовенного введення).

Соталол. Викликана тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Препарати літію. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність призначення даної комбінації препаратів рівень літію слід ретельно відстежувати (див. розділ « Особливості застосування» ).

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Кортикостероїди АКТГ. Посилена втрата електролітів особливо гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад епінефрин (адреналін). Можливе зменшення відповіді на вплив пресорних амінів але не настільки щоб припинити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь може посилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних препаратів.

Антациди. Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Метформін.  Застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Антихолінергічні засоби (атропін біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретинів тіазидного типу збільшується.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їхмієлосупресорний ефект.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування ті азидних діуретиків у тому числі гідрохлоротіазиду з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики включаючи гідрохлоротіазид можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди у тому числі гідрохлоротіазид можуть збільшувати ризик побічних ефектів спричинених амантадином.

Особливості застосування.

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу.

Як і на тлі будь-якої іншої антигіпертензивної терапії у деяких пацієнтів може розвинутися артеріальна гіпотензія.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією гіпотензивний стан більш імовірно розвивається якщо має місце зниження об&rsquo єму циркулюючої рідини наприклад на тлі терапії діуретиками дієти з обмеженням солі діалізу діареї або блювання або якщо у пацієнта є тяжка ренін-залежна гіпертензія (див. розділи « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і « Побічні реакції» ). Симптоматична гіпотензія також спостерігається у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності.

Цей стан більш імовірно розвивається у пацієнтів з тяжкими ступенями серцевої недостатності як наслідок застосування високих доз петльових діуретиків гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності.

Пацієнти які мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії на початку терапії та у період корекції дози повинні перебувати під ретельним наглядом.

У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід проводити визначення рівня електролітів в сироватці крові.

Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або церебоваскулярними захворюваннями оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і якщо необхідно почати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об' єму крові та артеріального тиску можливе відновлення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окремо.

Пацієнти повинні перебувати під відповідним медичним наглядом щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію гіпонатріємію гіпохлоремічний алкалоз гіпомагніємію чи гіпокаліємію) що можуть розвиватися у випадку одночасної діареї чи блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення обсягу міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку.

Стеноз аортального та мітрального клапана/ гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою то прийом препарату ЛізоретикÔ протипоказаний (див. розділ « Протипоказання» ).

Порушення функції нирок.

Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю вони неефективні при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто тяжка ниркова недостатність).

Препарат ЛізоретикÔ не можна призначати пацієнтам з легкою або помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв) поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено що пацієнту необхідні саме такі дози як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ) та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність яка в таких випадках як правило оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки які отримували терапію інгібіторами АПФ спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід починати з низьких доз під ретельним медичним контролем потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій протягом перших кількох тижнів терапії препаратом ЛізоретикÔ слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією які не мають в анамнезі захворювань нирок при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося як правило слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом ЛізоретикÔ слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або одним із компонентів препарату окремо.

Стан після пересадки нирки.

Оскільки даних про застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає застосування препарату ЛізоретикÔ даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти які перебувають на гемодіалізі.

Застосування препарату ЛізоретикÔ не показано пацієнтам які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів які перебувають на гемодіалізі.

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки печінкова недостатність.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти у яких на тлі прийому препарату ЛізоретикÔ розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів повинні припинити прийом препарату ЛізоретикÔ та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Tіазиди в тому числі гідрохлоротіазид слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки оскільки препарат може спричинити внутрішньо печінковий холестаз а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ « Протипоказання» ).

Хірургічні втручання/анестезія.

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами що спричиняють артеріальну гіпотензію лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Відомо що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові що знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних препаратів включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом ті азидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов' язано з терапією ті азидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикеміїта/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку обличчя кінцівок губ язика голосових зв' язок та/або гортані у пацієнтів які отримували лікування інгібіторами АПФ включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть у тих випадках коли має місце тільки набряк язика без розвитку порушення дихання може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або набряку язика. У випадках коли розвивається набряк язика голосової щілини або гортані що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів слід негайно розпочинати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі нудотою блюванням і діареєю.

Пацієнти у яких в анамнезі мав місце ангіоневротичний набряк не пов' язаний з прийомом інгібіторів АПФ можуть знаходитися у групі підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ « Протипоказання» ).

У пацієнтів які отримують терапію тіазидами реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Раса.

Частота розвитку ангіневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас що можливо є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв' язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У рідкісних випадках у пацієнтів які отримують терапію інгібіторами АПФ розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад отрутою перетинчастокрилих комах) розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути тимчасово відмовившись від інгібіторів АПФ але вона з' являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів які отримували лікування інгібіторами АПФ включаючи лізиноприл спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику по розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів які страждають нирковою недостатністю цукровим діабетом і тих хто використовує одночасно калійзберігаючі діуретики харчові добавки з калієм чи замінники солі які містять калій та тих пацієнтів які приймають інші лікарські засоби здатні спричинити підвищення калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів важається необхідним рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агаранулоцітоз/тромбоцитопенія/анемія.

Повідомлялося про розвиток нейтропенії агранулоцитозу тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз вирішуються при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин які отримують терапію імунодепресантами лікування алопуринолом або прокаїнамідом або мають поєднання цих ускладнюючих факторів особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок лізиноприл