Ламіктал 50 мг таблетки №30

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЛАМІКТАЛÔ

LAMICTALÔ

Cклад:

діюча речовина: ламотриджин

1 таблетка містить ламотриджину 25 мг або 50 мг або 100 мг

допоміжні речовини: лактози моногідрат целюлоза мікрокристалічна повідон К30 натрію крохмальгліколят (тип А) заліза оксид жовтий (Е 172) магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: блідо-жовтувато-коричневого кольору багатогранна супереліптична таблетка з гладенькою поверхнею з маркуванням GSEC7 з одного боку та 25 &ndash з іншого (для 25 мг таблетки) з маркуванням GSEE1 з одного боку та 50 &ndash з іншого (для 50 мг таблетки) з маркуванням GSEE5 з одного боку та 100 &ndash з іншого (для 100 мг таблетки).

Фармакотерапевтична група. Протиепілептичні засоби. Ламотриджин.

Код АТХ N03A X09.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ламотриджин &ndash це протисудомний препарат механізм дії якого пов&rsquo язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надлишкового вивільнення глутамату (амінокислоти яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика.

Після перорального прийому препарат швидко та повністю абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через                    2 5 години.

Ламотриджин активно метаболізується головним метаболітом є N-глюкоронід. У середньому період напіввиведення у дорослих становить 29 годин. Ламіктал має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів та частково у незміненому вигляді переважно з сечею. У дітей період напіввиведення менший ніж у дорослих.

Спеціальні групи пацієнтів.

Діти.

Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий ніж у дорослих з найвищими показниками у дітей віком до 5 років. Період напіввиведення ламотрижину у дітей зазвичай коротший ніж у дорослих із середнім значенням приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн та підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом.

Пацієнти літнього віку.

Результати фармакокінетичного аналізу у групах пацієнтів який включав як пацієнтів літнього віку так і молодих пацієнтів з епілепсією які приймали участь в одному дослідженні виявили що кліренс ламотриджину не змінився до клінічно значущого показника. Після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12 % з 35 мл/хв/кг у віці 20 років до 31 мл/хв/кг у віці 70 років. Зниження після 48 тижнів лікування становило       10 % від 41 до 37 мл/хв між молодою та літньою групами. До того ж фармакокінетика ламотриджину була вивчена у 12 здорових пацієнтів літнього віку яким була призначена одноразова доза 150 мг. Середнє значення кліренсу у пацієнтів літнього віку                               (0 39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0 31 до 0 65 мл/хв/кг) отриманого у 9 дослідженнях проведених серед дорослих пацієнтів нелітнього віку після отримання ними одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з порушенням функцій нирок.

12 добровольцям із хронічними порушеннями функцій нирок а також 6 пацієнтам що проходять гемодіаліз була надана єдина доза у 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0 42 мл/хв/кг (хронічні порушення функцій нирок) 0 33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1 57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0 58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив                 42 9 години (хронічні порушення функцій нирок) 57 4 годин (період між гемодіалізом) та 13 0 годин (під час гемодіалізу) порівняно з 26 2 годинами у здорових добровольців. У середньому приблизно 20 % (від 5 6 до 35 1) від присутньої у тілі кількості ламотриджину знижувалось впродовж чотиригодинної сесії гемодіалізу. Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози Ламікталу має базуватись на режимі прийому протиепілептичних препаратів пацієнтом зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушенням функцій печінки.

Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводилось з участю 24 пацієнтів із різним ступенем порушення функцій печінки та 12 здорових пацієнтів у контрольній групі. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0 31 0 24 та                         0 10 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А В та С (за класифікацією Чайлд-П&rsquo ю) порушення функцій печінки відповідно порівняно з 0 34 мл/хв/кг у здорових пацієнтів із контрольної групи. Зазвичай початкова підвищена та підтримуюча дози мають бути зменшені приблизно на 50 % у пацієнтів із помірним ступенем порушення функцій печінки (за класифікацією Чайлд-П&rsquo ю ступінь В) та на 75 % у пацієнтів із тяжким ступенем (за класифікацією Чайлд-П&rsquo ю ступінь С) порушення функцій печінки. Підвищену та підтримуючу дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Клінічні характеристики.

Показання.

Епілепсія.

Дорослі та діти віком від 12 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії зокрема парціальних і генералізованих  нападів включаючи тоніко-клонічні напади а також напади пов&rsquo язані із синдромом Леннокса-Гасто.

Діти віком від 2 до 12 років: додаткова терапія епілепсії зокрема парціальних і генералізованих нападів включаючи тоніко-клонічні напади а також напади пов&rsquo язані із синдромом Леннокса-Гасто.

Після досягнення контролю нападів прийом допоміжних препаратів можна припинити і продовжити монотерапію Ламікталом.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярні розлади (дорослі).

Для запобігання фазам емоційних порушень у хворих на біполярні розлади переважно попереджаючи депресивні епізоди.

Протипоказання.

Ламіктал протипоказаний пацієнтам із відомою гіперчутливістю до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Було встановлено що уридиндифосфоглюкуронілтрансфераза &ndash це фермент який відповідає за метаболізм ламотриджину. Немає доказів того що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів печінки що беруть участь у метаболізмі ліків і малоймовірно що може виникнути взаємодія між ламотриджином і ліками які метаболізуються цитохромними Р450 ферментами. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Таблиця 1.

Вплив інших ліків на глюкуронізацію ламотриджину

* див. розділ « Спосіб застосування та дози» .

** Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчались але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. розділ « Спосіб застосування та дози» та розділ « Особливості застосування» ).

Взаємодія з протиепілептичними препаратами.

Вальпроат який гальмує глюкуронізацію ламотриджину знижує метаболізм ламотриджину і збільшує середній період напіввиведення приблизно в 2 рази.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн карбамазепін фенобарбітал і примідон) що індукують печінкові ферменти індукують метаболізм глюкуронізації ламотриджину та прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи що включали запаморочення атаксію диплопію помутніння зору і нудоту у пацієнтів які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібний ефект було виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну на здорових дорослих добровольцях але зменшення дози вивчено не було.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях які застосовували дозу ламотриджину    200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг було виявлено що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину а ламотриджин у свою чергу не змінював метаболізм окскарбазепіну.

У дослідженні на здорових добровольцях було виявлено що сумісне застосування фелбамату у дозі 1200 мг 2 рази на добу і  ламотриджину у дозі 100 мг 2 рази на добу впродовж 10 днів не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.

Відповідно до даних ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів які застосовували ламотриджин із  або без габапентину було виявлено що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінювання рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень. Відповідно до цих даних речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину у плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15 % збільшує концентрацію топірамату.

За даними дослідження застосування зонісаміду (200-400 мг/добу) разом із ламотриджином (150-500 мг/добу) впродовж 35 днів для лікування епілепсії не мало суттєвого впливу на фармакокінетику ламотриджину.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові контрольні дослідження показали що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі крові супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro засвідчили що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв&rsquo язків з білками.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами.

При одночасному прийомі 100 мг/добу ламотриджину та 2 г глюконату літію що застосовувався 2 рази на добу впродовж 6 днів 20 пацієнтами фармакокінетика літію не змінилась.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на  фармакокінетику ламотриджину в дослідженні на 12 пацієнтах лише призвели до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою « концентрція-час» та C_max ламотриджину в середньому на 24 % та 20 % відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці зустрічається рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг на добу не спричиняли клінічно значущого впливу на фармакокінетику  рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у дослідженнях за участю 14 здорових дорослих добровольців. При сумісному застосуванні        2 мг рисперидону разом із ламотриджином у 12 із 14 добровольців повідомлялося про виникнення сонливості порівняно з 1 на 20 добровольцями при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні тільки ламотриджину.

У клінічному дослідженні з залученням 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом які отримували ламотриджин (&ge 100 мг/день) дози арипіпразолу були збільшені з 10 мг/добу до 30 мг/добу впродовж 7 днів та призначались ще впродовж 7 днів. Загалом спостерігалось приблизно 10 % зменшення C_max та AUC ламотриджину. Не очікується що ефект таких змін буде мати клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали що на формування первинного метаболіту ламотриджину N-глюкуроніду лише мінімальною мірою може мати вплив амітриптилін бупропіон хлоназепам флюоксетин галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу у мікросомах печінки людини можна визначити що ламотриджин не зменшує кліренс препаратів які метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати in vitro експериментів також дають можливість стверджувати що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін фенелзин рисперидон серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину.

У дослідженні з участю 16 жінок-добровольців які застосовували таблетку з комбінацією « етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг» було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно у 2 рази що у свою чергу спричинило зменшення площі під кривою « концентрація-час» та C_max ламотриджину в середньому на 52 % та 39 % відповідно. Концентація ламотриджину у сироватці крові поступово зростала впродовж тижневої перерви досягаючи концентрації ближче до кінця тижневої перерви у середньому приблизно у 2 рази вище ніж при сумісному застосуванні препаратів (див. розділ « Спосіб застосування та дози» та розділ « Особливості застосування» ). 

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів.

За даними досліджень у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику Етинілестрадіолу який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептива. Спостерігалось постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелю що у свою чергу спричиняло зменшення площі під кривою « концентрація-час» та C_max левоноргестрелю у середньому на 19 % та 12 % відповідно. Виміри сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону та естрадіолу впродовж дослідження показало пригнічення яєчникової гормональної активності у деяких жінок хоча виміри рівня прогестерону у сироватці крові виявили що немає ніяких гормональних симптомів овуляції у жодної із 16 жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелю на активність яєчникової овуляції невідомий (див. розділ « Особливості застосування» ). Вплив ламотриджину у добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводились.

Взаємодія з іншими ліками.

У дослідженні з участю 10 чоловіків-добровольців які приймали рифампіцин збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції  печінкових ферментів відповідальних за глюкуронізацію. У пацієнтів які отримують супутню терапію рифампіцином слід застосовувати режим лікування рекомендований для лікування ламотриджином і відповідними індукторами глюкуронізації (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).

За даними досліджень проведених на здорових добровольцях лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів які вже застосовують лопінавір/ритонавір слід дотримуватись режиму терапії рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. розділ « Спосіб  застосування та дози» ). 

За даними досліджень на здорових добровольцях застосування атазанавіру/ритонавіру          (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та C_max ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на      32 % та 6 % відповідно (див. розділ « Спосіб  застосування та дози» ).

За даними з вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери     2 (ОКТ 2) було продемонстровано що ламотриджин але не N(2)-глюкуронід метаболіт є інгібітором ОКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють що ламотриджин є потужнішим інгібітором ОКТ 2 ніж циметидин з ІС₅₀ показниками 53 8 µ М та 186 µ М відповідно (див. розділ « Особливості застосування» ).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів.

Повідомлялось про взаємодію ламотриджину з тестами що застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі результатом чого можуть стати хибно-позитивні показники особливо при визначенні фенциклидину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний більш специфічний хімічний метод.

Особливості застосування.

Спеціальні застереження.

Шкірні висипання.

Впродовж перших 8 тижнів від початку лікування ламотриджином може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипань. У більшості випадків висипання є помірні і минають без лікування однак повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій що потребували госпіталізації та припинення лікування Ламікталом. До них належали випадки висипань що потенційно загрожують життю таких як синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. розділ « Побічні реакції» ).

У дорослих які брали участь у дослідженнях із застосуванням сучасних рекомендацій з дозування Ламікталу частота тяжких шкірних висипань становить приблизно 1 на                500 хворих на епілепсію. Приблизно у половини цих випадків діагностувався синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000).

Частота тяжких шкірних висипань у хворих на біполярні розлади  становить 1 на 1000.

У дітей ризик виникнення серйозних шкірних висипань вищий ніж у дорослих.

За даними досліджень частота випадків висипань що призводили до госпіталізації у дітей варіює від 1 на 300 до 1 на 100 хворих.

У дітей перші ознаки шкірних висипань можуть бути помилково сприйняті за інфекцію тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей у яких виникають висипання і гарячка впродовж перших 8 тижнів терапії.

Загальний ризик виникнення шкірних висипань очевидно тісно пов&rsquo язаний із високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотриджином (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ) а також із супутнім застосуванням вальпроату (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).

З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих які мали алергію або висипання при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі оскільки частота появи помірних висипань після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була у 3 рази вищою ніж у групі без такого анамнезу.   

При появі висипань на шкірі слід негайно оглянути пацієнта (як дорослого так і дитину) та припинити прийом Ламікталу якщо немає доказів що шкірні висипання не пов&rsquo язані з прийомом препарату. Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином коли воно було припинено через появу висипань внаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому випадку при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

Також повідомлялося що шкірні висипання є частиною синдрому гіперчутливості який супроводжується різноманітними системними симптомами що включають гарячку лімфоденопатію набряк обличчя зміни крові та порушення функції печінки та асептичний менінгіт (див. розділ « Побічні реакції). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад гарячка та лімфоденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірних висипань. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та при відсутності інших причин припинити прийом Ламікталу.

У більшості випадків після відміни препарату асептичний менінгіт має зворотній розвиток але у деяких випадках може повертатися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів що часто мають тяжкіший характер. Пацієнтам яким ламотриджин був відмінений у зв&rsquo язку з появою асептичного менінгіту при попередньому його призначенні призначати ламотриджин повторно не можна.

Суїцидальний ризик.

У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу і існують свідоцтва що хворі на епілепсію та біполярний розлад  мають підвищений суїцидальний ризик.

Від 25 % до 50 % пацієнтів із біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу та вони можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність) незалежно від того застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу зокрема Ламіктал чи ні.

При лікуванні хворих із різними показаннями включаючи епілепсію протиепілептичними препаратами повідомлялося про суїцидальні наміри та поведінку. За даними мета-аналізу рандомізованих плацебо контрольованих клінічних досліджень із застосуванням протиепілептичних препаратів включаючи ламотриджин було продемонстровано незначне збільшення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий але наявні дані не виключають можливості збільшення цього ризику через застосування ламотриджину. Тому хворих необхідно ретельно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів та поведінки. У разі появи таких ознак хворі та ті хто доглядають за ними повинні звернутись за медичною допомогою.

Клінічне погіршення при біполярному розладі.

За пацієнтами які лікуються Ламікталом з приводу біполярного розладу необхідно уважно спостерігати при клінічному погіршенні (що включає появу нових симптомів) та при суїцидальності особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування. У деяких пацієнтів тих хто має в анамнезі суїцидальну поведінку або думки у молоді та у пацієнтів які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування може бути більший ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб що вимагатиме уважного нагляду під час лікування.

Пацієнтів (та осіб які доглядають за пацієнтами) слід попереджати про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того щоб негайно звернутися по медичну допомогу при виникненні цих симптомів.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму що включає можливе припинення лікування у пацієнтів із проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появу суїцидальних намірів/поведінки особливо якщо ці симптоми є тяжкими   виникають раптово і не є частиною вже існуючих симптомів.

Гормональні контрацептиви.

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину.

Були отримані дані що комбінація « етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг» збільшує виведення ламотриджину приблизно в 2 рази що у свою чергу зменшує рівень ламотриджину (див. розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).  Для отримання максимального терапевтичного ефекту у більшості випадків треба буде збільшити (шляхом титрації) підтримуючу дозу ламотриджину (в 2 рази). У жінок які ще не застосовують препарати-індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже застосовують гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами) може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим якщо дозу ламотриджину збільшити за день до або впродовж тижневої перерви (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ). Тому жінкам які розпочинають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс застосування пероральних контрацептивів слід постійно перебувати під наглядом лікаря і у більшості випадків їм потрібна буде корекція дози ламотриджину.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не були вивчені але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів.

За результатами клінічного дослідження щодо вивчення взаємодії у якому брали участь          16 здорових добровольців було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелю та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові у випадку коли ламотриджин застосовували разом із гормональними контрацептивами (комбінація « етинілестрадіол 30 мкг /левоноргестрель 150 мкг» ). Вплив цих змін на овуляцію яєчників невідомий. Але не можна відкидати можливості що у деяких пацієнтів які одночасно застосовують ламотриджин і гормональні контрацептиви ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнтам слід своєчасно повідомляти про зміни у менструальному циклі наприклад про появу раптової кровотечі.

Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2.)

Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів. Це може спричиняти збільшення плазмового рівня деяких препаратів що екскретуються головним чином вищенаведеним шляхом.  Тому застосування Ламікталу з субстратами ОКТ 2 що мають вузький  терапевтичний індекс наприклад з дофетилідом не рекомендується.

Дигідрофолатредуктаза.

Ламіктал є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні Ламікталу не відбувалося будь-яких істотних змін кількості гемоглобіну середнього об&rsquo єму еритроцитів концентрації фолатів у сироватці крові та еритроцитах впродовж                1 року та концентрації фолатів в еритроцитах впродовж 5 років.

Порушення фінкцій нирок.

У дослідженнях одноразової дози у пацієнтів із термінальними стадіями порушення функцій нирок концентрації ламотриджину в плазмі крові суттєво не змінювалися. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів із ураженнями нирок необхідно дотримуватися обережності.

Пацієнти які застосовують інші препарати що містять ламотриджин.

Ламіктал не призначають пацієнтам які вже лікуються будь-яким іншим препаратом що містить ламотриджин без консультації лікаря.

Епілепсія.

Раптове припинення прийому Ламікталу як і інших протиепілептичних засобів може спровокувати збільшення частоти нападів. За винятком тих випадків коли стан пацієнта вимагає раптового припинення прийому препарату (як наприклад при появі висипань) дозу Ламікталу слід зменшувати поступово не менше  2 тижнів.

За даними літератури тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові інколи з летальним наслідком. Аналогічні випадки можливі і на тлі лікування Ламікталом.

Може спостерігатися суттєве клінічне погіршення у частоті виникнення нападів замість покращання стану. У хворих які мають більше ніж 1 тип нападів покращення контролю за одним типом нападів слід ретельно зважити у порівнянні із погіршенням контролю за іншим типом нападів.

Лікування ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.

Є дані що відповідь на лікування ламотриджином в комбінації з індукторами ферментів є слабшою ніж на лікування ламотриджином в комбінації з протиепілептичними засобами що неіндукують ферменти. Причина цього невідома.

При лікуванні дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх пацієнтів.

Біполярні розлади.

Діти та підлітки.

Лікування антидепресантами пов&rsquo язано з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей та підлітків із великими депресивними розладами та іншими психічними розладами.

Фертильність.

Застосування Ламікталу у репродуктивних дослідженнях на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив Ламікталу на фертильність у людей немає.

Тератогенність.

Ламіктал є слабким інгібітором дигідрофолат-редуктази. Теоретично існує ризик вроджених вад плода людини якщо жінка у період вагітності лікується інгібіторами фолатів. Однак репродуктивні токсикологічні дослідження Ламікталу на тваринах у дозах що перевищували терапевтичні дози для людей не виявили тератогенного ефекту.

Препарат містить лактозу тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Ризик пов&rsquo язаний із застосуванням протиепілептичних препаратів в цілому.

Жінкам дітородного віку слід звернутися за порадою до лікаря. Під час планування вагітності необхідність лікування протиепілептичними засобами слід переглянути. Жінкам хворим на епілепсію які вже лікуються слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії оскільки це може спричинити загострення нападів та мати тяжкі наслідки як для жінки так і для дитини.

Ризик виникнення вроджених аномалій у дітей матерів які лікувались протиепілептичними лікарськими засобами вищий порівняно з таким у загальній популяції приблизно на 3 %. Найпоширенішими дефектами про які були повідомлення становили розщелина губи (заяча губа) вади розвитку серцево-судинної системи та дефекти нервової трубки. Ризик виникнення вроджених вад вищий при комбінованій протиепілептичній терапії порівняно з монотерапією тому слід де це можливо використовувати монотерапію.

Ризик пов&rsquo язаний із застосуванням ламотриджину.

Вагітність.

Були отримані постмаркетингові дані дослідження у якому брали участь понад                                  8400 жінок які отримували монотерапію ламотриджином у І триместрі вагітності. Загалом за цими даними не було наведено свідчень вагомого збільшення ризику виникнення основних вроджених вад розвитку. З іншого боку є досить обмежені дані щодо помірного підвищення ризику розщелин у роті завершене випадок-контрольоване дослідження не продемонструвало підвищеного ризику розщелин у роті порівняно з іншими основними вродженими вадами розвитку після експозиції ламотриджином.

У разі необхідності терапії Ламікталом у період вагітності слід застосовувати найменші можливі терапевтичні дози.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зменшення рівня фолієвої кислоти (див. розділ « Особливості застосування» ). Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та у ранні строки вагітності.

Зменшення рівня ламотриджину під час вагітності потенційно збільшувало ризик втрати контролю за нападами. Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко збільшитись з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину у сироватці крові слід перевіряти перед у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину у сироватці крові на тому рівні що був до вагітності або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні поб