Ко-амлесса 4 мг/1,25 мг/10 мг таблетки №30

Ко-амлесса (CO-AMLESSA) інструкція по застосуванню

Склад

діючі речовини: периндоприлу терт-бутиламін індапамід амлодипін

1 таблетка містить:

2 мг периндоприлу терт-бутиламіну 0 625 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну (у вигляді амлодипіну бесилату) або
4 мг периндоприлу терт-бутиламіну 1 25 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну (у вигляді амлодипіну бесилату) або
4 мг периндоприлу терт-бутиламіну 1 25 мг індапаміду та 10 мг амлодипіну (у вигляді амлодипіну бесилату) або
8 мг периндоприлу терт-бутиламіну 2 5 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну (у вигляді амлодипіну бесилату) або
8 мг периндоприлу терт-бутиламіну 2 5 мг індапаміду та 10 мг амлодипіну (у вигляді амлодипіну бесилату)

допоміжні речовини:целюлоза мікрокристалічна кальцію хлорид гексагідрат крохмаль прежелатинізований натрію крохмальгліколят (тип A) натрію гідрокарбонат кремнію діоксид колоїдний безводний магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

2 мг/0 625 мг/5 мг: від білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки з насічкою з одного боку
4 мг/1 25 мг/5 мг: від білого до майже білого кольору круглі злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями
4 мг/1 25 мг/10 мг: від білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки з рискою з одного боку. Таблетку можна розділити на рівні дози
8 мг/2 5 мг/5 мг: від білого до майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки зі скошеними краями
8 мг/2 5 мг/10 мг: від білого до майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки зі скошеними краями з рискою з одного боку. Таблетку можна розділити на рівні дози.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) інші комбінації. Периндоприл індапамід та амлодипін. Код АТХ С09В Х01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ко-Амлесса &ndash це комбінація трьох антигіпертензивних компонентів механізм дії яких доповнює один одного для контролю артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Периндоприлу терт-бутиламін &ndash інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту індапамід &ndash сульфонамідний діуретик амлодипін &ndash інгібітор потоку іонів кальцію що належить до групи дигідропіридинів.

Фармакологічна дія препарату Ко-Амлесса зумовлена властивостями кожного з компонентів окремо. Крім того комбінація периндоприл/індапамід має адитивний синергічний ефект двох антигіпертензивних компонентів.

Механізм дії.

Периндоприл.

Периндоприл &ndash інгібітор АПФ який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (судинозвужувальну субстанцію) додатково стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз та розпад брадикініну (вазодилататорної субстанції) до неактивних гептапептидів. Внаслідок інгібування АПФ відбувається: зниження секреції альдостерону підвищення активності реніну у плазмі крові тоді як альдостерон не чинить негативного впливу зменшення загального периферичного опору судин завдяки переважному впливу на судини м&rsquo язів та нирок при цьому не спостерігається затримки води та солей або рефлекторної тахікардії навіть у разі тривалого лікування.

Периндоприл знижує артеріальний тиск також у пацієнтів з нормальним та низьким рівнем реніну у плазмі крові.

Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти неактивні.

Периндоприл зменшує роботу серця через: вазодилататорну дію на вени (можливо через зміни у метаболізмі простагландинів) &ndash зменшення перенавантаження на серце зниження загального опору периферичних судин &ndash зменшення постнавантаження на серце.

Дослідження проведені за участю пацієнтів із серцевою недостатністю довели що застосування периндоприлу призводить до: зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків зниження загального опору периферичних судин збільшення серцевого викиду та покращення серцевого індексу збільшення регіонального кровообігу у м&rsquo язах.

Окрім того значно покращуються показники тестів з фізичним навантаженням.

Індапамід. Індапамід є сульфонамідним похідним з індоловим кільцем споріднений фармакологічно з тіазидними діуретиками. Індапамід інгібує реабсорбцію натрію у кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу та меншою мірою &ndash екскрецію калію та магнію підвищуючи таким чином діурез. Цей механізм забезпечує антигіпертензивну дію.

Амлодипін. Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м&rsquo язів міокарда й судин.

Фармакодинамічні ефекти. Периндоприл/індапамід. Комбінація периндоприлу/індапаміду знижує систолічний та діастолічний тиск у пацієнтів будь-якого віку з артеріальною гіпертензією що знаходяться як у положенні лежачи так і стоячи. Антигіпертензивна дія препарату є дозозалежною. У ході клінічних досліджень доведено що одночасне призначення периндоприлу та індапаміду спричиняє антигіпертензивну дію синергічного походження яка є результатом окремих ефектів складових препарату.

Периндоприл. Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня: легкій помірній та тяжкій. Зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи так і стоячи. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому одноразової дози та зберігається більше доби. Периндоприл має високий рівень остаточного блокування інгібітору АПФ (приблизно 80 %) через 24 години після застосування.

У пацієнтів які відповіли на лікування нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.

Припинення терапії не супроводжується ефектом відміни.

Периндоприл має судинорозширювальні властивості відновлює еластичність великих артерій коригує гістоморфометричні зміни у резистентності артерій та зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Внаслідок додавання у разі необхідності тіазидного діуретика розвивається додатковий синергізм.

Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик виникнення гіпокаліємії що може виникнути при призначенні діуретика як монотерапії.

Індапамід. Антигіпертензивна дія індапаміду як монотерапії триває 24 години. Цей ефект проявляється у дозах в яких діуретичні властивості є мінімальними.

Антигіпертензивна дія індапаміду пов&rsquo язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не збільшується тоді як кількість небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним підвищувати дозу не рекомендується.

Більше того як показано у ході досліджень різної тривалості (короткої середньої та довгої) за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією індапамід: не впливає на метаболізм ліпідів (тригліцеридів ліпопротеїдів низької та високої щільності) не впливає на метаболізм вуглеводів навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.

Амлодипін. Механізм антигіпертензивного ефекту амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії повністю не визначений але відомо що препарат сприяє зниженню загальної ішемії навантаження завдяки таким діям:

амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження) оскільки частота серцевих скорочень не змінюється зменшення навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні
амлодипін частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та артеріол як у незмінених так і в ішемізованих зонах міокарда така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії.

З призначенням амлодипіну не пов&rsquo язані негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою цукровим діабетом та подагрою.

Клінічна ефективність та безпека. Периндоприл/індапамід.

ADVANCE &ndash міжнародне мультицентрове рандомізоване дослідження з бі-факторіальним (2× 2) дизайном спрямоване на визначення переваг зниження артеріального тиску фіксованою комбінацією периндоприл/індапамід порівняно з плацебо на фоні поточної стандартної терапії (подвійне сліпе порівняння (проспективне рандомізоване відкрите дослідження із визначенням сліпим методом)) щодо впливу на основні макро- та мікросудинні події у пацієнтів з діабетом ІІ типу. Первинна кінцева точка складалась із основних макроваскулярних (кардіоваскулярна смерть нелетальний інфаркт міокарда нелетальний інсульт) і мікроваскулярних подій (нові випадки або посилення нефропатії ретинопатії). У дослідження було включено 11 140 пацієнтів з діабетом ІІ типу. Серед них 83 % пацієнтів мали артеріальну гіпертензію 32 % та 10 % пацієнтів мали в анамнезі мікро- та макроваскулярні захворювання відповідно 27 % мали мікроальбумінурію. Супутня терапія включала препарати для зниження АТ (75 %) для зниження ліпідів (35 % головним чином статини &ndash 28 %) аспірин або інші антитромбоцитарні препарати (47 %).

Лікування протягом 4 3 року комбінацією периндоприл/індапамід призвело до достовірного зниження на 9 % відносного ризику показників первинної кінцевої точки (95 % СІ [0 828 0 996] р = 0 041). Переваги лікування периндоприлом/індапамідом порівняно з групою плацебо були обумовлені: достовірним зниженням відносного ризику загальної смертності на 14 % (95 % СІ [0 75 0 98] р = 0 025) достовірним зниженням відносного ризику кардіоваскулярної смертності на 18 % (95 % СІ [0 68 0 98] р = 0 027) достовірним зниженням відносного ризику всіх ниркових подій на 21 % (95 % СІ [0 74 0 86] р < 0 001).

У підгрупі пацієнтів з артеріальною гіпертензією які лікувалися периндоприлом/індапамідом відмічалося достовірне зниження відносного ризику основних макро- та мікросудинних подій на 9 % (95 % СІ [0 82 1 00] р = 0 052) порівняно з групою плацебо. У підгрупі серед пацієнтів що приймали периндоприл/індапамід порівняно з групою плацебо також відмічалося: достовірне зниження відносного ризику загальної смертності на 16 % (95 % СІ [0 73 0 97] р = 0 019) достовірне зниження відносного ризику кардіоваскулярної смертності на 20 % (95 % СІ [0 66 0 97] р = 0 023) достовірне зниження відносного ризику всіх ниркових подій на 20 % (95 % СІ [0 73 0 87] р < 0 001).

Фармакокінетика.

Призначення периндоприлу/індапаміду та амлодипіну у фіксованій комбінації не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно із застосуванням монопрепаратів.

Периндоприл. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується максимальна концентрація досягається через 1 годину. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину. Периндоприл належить до проліків. До кровообігу потрапляє 27 % прийнятої дози периндоприлу у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім активного периндоприлату периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години.

Оскільки прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат а отже зменшується і його біодоступність периндоприлу терт-бутиламін рекомендується приймати перорально у одноразовій добовій дозі вранці перед їдою. Існує лінійний взаємозв&rsquo язок між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.

Об&rsquo єм розподілу незв&rsquo язаного периндоприлату становить приблизно 0 2 л/кг. Зв&rsquo язування периндоприлату з білками плазми складає 20 % в основному з ангіотензин-перетворювальним ферментом і є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею період остаточного напіввиведення незв&rsquo язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стан рівноваги досягається через 4 доби.

Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Для пацієнтів з нирковою недостатністю слід адаптувати дозу залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.

Фармакокінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс основної молекули знижується вдвічі. Однак кількість периндоприлату що утворюється не зменшується. Отже таким хворим не потрібно підбирати дозу (див. розділи « Спосіб застосування та дози» та « Особливості застосування» ).

Індапамід. Індапамід швидко та повністю всмоктується у травному тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після перорального прийому. Зв&rsquo язування з протеїнами плазми крові &ndash 79 %. Період напіввиведення становить від 14 до 24 годин (у середньому &ndash 18 годин). Повторний прийом не спричиняє кумуляції.

Індапамід виводиться головним чином із сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів. У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Амлодипін. При застосуванні терапевтичних доз перорально амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80 %. Об&rsquo єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідженнях in vitro продемонстрували що близько 97 5 % циркулюючого в крові амлодипіну зв&rsquo язується з білками плазми. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Період напіввиведення амлодипіну із плазми крові становить приблизно 35-50 годин що дозволяє призначати препарат один раз на добу. Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів 60 % метаболітів виводиться із сечею а 10 % &ndash у незміненому вигляді.

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у пацієнтів літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну що призводить до збільшення показника AUC і періоду напіввиведення. Підвищення показника AUC та часу напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.

Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40-60 %.

Показання

Ко-Амлесса показана для лікування артеріальної гіпертензії пацієнтам яким необхідне лікування периндоприлом індапамідом та амлодипіном у дозах наявних у фіксованій комбінації.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ до індапаміду або будь-яких інших сульфаніламідів до амлодипіну або дигідропіридину і до будь-якої з допоміжних речовин
• ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі пов&rsquo язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ
• уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк
• печінкова енцефалопатія
• тяжке порушення функції печінки
• гіпокаліємія
• тяжка артеріальна гіпотензія
• шок включаючи кардіогенний шок
• обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня)
• серцева недостатність з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда
• нелікована декомпенсована серцева недостатність
• одночасне призначення з препаратами що містять діючу речовину аліскірен пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1 73 м2) (див. розділи « Особливості застосування» та « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» )
• застосування пацієнтам які знаходяться на гемодіалізі
• ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв)
• ниркова недостатність помірного ступеня (кліренс креатиніну нижче 60 мл/хв) при прийомі препарату Ко-Амлесса що містить комбінацію діючих речовин у дозах 8 мг/2 5 мг/5 мг або 8 мг/2 5 мг/10 мг
• вагітність або період планування вагітності
• період годування груддю
• дитячий вік.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарські засоби що викликають гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричиняти гіперкаліємію а саме: аліскірен солі калію калійзберігаючі діуретики інгібітори АПФ антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) гепарини імуносупресори такі як циклоспорин або такролімус триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказано (див. розділ « Протипоказання» ).

Аліскірен: у пацієнтів хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і смертності підвищується.

Одночасне застосування не рекомендоване.

Периндоприл/індапамід

Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та зростання його токсичності при одночасному прийомі літію та інгібіторів АПФ. Одночасний прийом периндоприлу разом із індапамідом та препаратами літію не рекомендується. Однак якщо доведено необхідність такої комбінації слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові (див. розділ « Особливості застосування» ).

Периндоприл

Аліскірен: у будь-яких інших пацієнтів як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і смертності підвищується (див розділ « Особливості застосування» ).

За опублікованими даними відомо що у пацієнтів із встановленим атеросклерозом серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії непритомності гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійну блокаду (тобто комбінацію інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) можна застосовувати в окремих випадках за умови ретельного контролю функції нирок рівня калію та артеріального тиску (див. розділ « Особливості застосування» ).

Естрамустин: підвищення ризику виникнення побічних реакцій таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Калійзберігаючі препарати (наприклад тріамтерен амілорид тощо) солі калію: виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ « Особливості застосування» ). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль рівня калію у плазмі крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. « Одночасне застосування що потребує особливої уваги» .

Амлодипін

Дантролен (інфузія): в експериментальних дослідженнях спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальними наслідками та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією після внутрішньовенного застосування верапамілу та дантролену. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію таких як амлодипін пацієнтам із встановленою або підозрюваною злоякісною гіпертермією.

Грейпфрути або грейпфрутовий сік: у деяких пацієнтів можливе підвищення біодоступності амлодипіну внаслідок чого відбувається посилення гіпотензивного ефекту.

Одночасне застосування що потребує особливої уваги.

Периндоприл/індапамід/амлодипін

Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок за необхідності провести корекцію дози.

Периндоприл/індапамід

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) у тому числі великі дози саліцилатів. Коли інгібітори АПФ призначають одночасно з НПЗП такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах інгібітори циклооксигенази ЦОГ-2 та неселективні НПЗП можливе послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП посилює ризик погіршення функції нирок включаючи гостру ниркову недостатність та підвищення рівня калію у крові особливо у пацієнтів з уже встановленим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю особливо пацієнтам літнього віку. В останніх необхідно відновити водний баланс та розглянути доцільність контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Периндоприл

Епідеміологічні дослідження припускають що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі з ниркової недостатності.

У пацієнтів які приймають діуретики та особливо у тих у кого порушений водно-електролітний обмін можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика підвищенню об&rsquo єму циркулюючої крові споживанню солі перед початком терапії периндоприлом яку слід розпочинати з низьких доз з поступовим підвищенням. При артеріальній гіпертензії коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози можливо після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон спіронолактон). Одночасне застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12 5 мг до 50 мг на день з низькими дозами інгібітору АПФ: у разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 % які раніше лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності. Рекомендований ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Індапамід

Через ризик виникнення гіпокаліємії індапамід слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу « пірует» (torsades de pointes) такими як:

• антиаритмічні препарати класу ІА (квінідин гідроквінідин дизопірамід)
• антиаритмічні препарати класу III (аміодарон соталол дофетилід ібутилід бретиліум)
• деякі нейролептики (хлорпромазин ціамемазин левомепромазин тіоридазин трифлуоперазин) бензаміди (амісульпірид сульпірид сультоприд тіаприд) бутирофенони (дроперидол галоперидол) інші нейролептики (пімозид)
• інші препарати такі як бепридил цизаприд дифеманіл еритроміцин внутрішньовенно галофантрин мізоластин пентамідин моксифлоксацин спарфлоксацин вінкамін внутрішньовенно метадон астемізол терфенадин.

Слід запобігати зниженню рівня калію у плазмі крові та у разі необхідності його коригувати контролювати QT-інтервал.

Амфотерицин В внутрішньовенно глюко- та мінералокортикоїди (системної дії) тетракозактид проносні препарати (стимулюють перистальтику) підвищують ризик зниження калію у сироватці (адитивний ефект). Необхідно контролювати вміст калію у плазмі крові та коригувати його за потреби зокрема при одночасному прийомі з серцевими глікозидами. Рекомендується застосовувати проносні препарати які не стимулюють перистальтику.

При виникненні гіпокаліємії посилюються токсичні ефекти серцевих глікозидів. Тому необхідно проводити моніторинг калію плазми та ЕКГ-контроль а також у разі необхідності переглянути терапію.

Амлодипін

Дані щодо впливу індукторів CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 таких як рифампіцин гіперикум перфоратум може спричинити зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Призначати амлодипін у комбінації з індукторами CYP3A4 слід з обережністю.

Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз протигрибковими похідними імідазолу та триазолу макролідами такими як еритроміцин або кларитроміцин верапамілом або дилтіаземом) може викликати значне підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та корекцію дози.

Одночасне застосування яке потребує уваги.

Периндоприл/індапамід/амлодипін

Іміпраміноподібні (трициклічні) антидепресанти нейролептики підвищують антигіпертензивну дію та ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Застосування інших антигіпертензивних препаратів може спричинити додаткове зниження артеріального тиску.

Кортикостероїди тетракозактид. Послаблення антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).

Периндоприл

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Алопуринол цитостатики імуносупресивні засоби системні кортикостероїди або прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ збільшує ризик виникнення лейкопенії.

Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію деяких препаратів для анестезії.

Діуретики (тіазидні та петльові): попереднє лікування високими дозами діуретиків може спричинити зневоднення що збільшує ризик гіпотензії на початку терапії периндоприлом.

Гліптини (лінагліптин саксагліптин ситагліптин вільдагліптин): у пацієнтів яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ включаючи периндоприл та ін&rsquo єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) зрідка може спричинити реакції подібні до тих що виникають при застосуванні нітратів (симптоми: почервоніння обличчя (припливи) нудота блювання та гіпотензія).

Індапамід

Метформін може спричинити молочнокислий ацидоз внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності пов&rsquo язаної з прийомом діуретиків особливо петльових. Не слід призначати метформін якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

У разі дегідратації пов&rsquo язаної із застосуванням діуретиків ризик розвитку гострої ниркової недостатності зростає особливо при застосуванні великих доз йодоконтрастних засобів. До прийому останніх необхідно відновити водний баланс.

Солі кальцію: існує ризик виникнення гіперкальціємії у зв&rsquo язку зі зниженням елімінації кальцію в сечу.

Циклоспорин: існує ризик підвищення концентрації креатиніну без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину навіть якщо немає дефіциту води та натрію.

Амлодипін

У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину дигоксину варфарину або циклоспорину.

Застосування амлодипіну в дозі кратній 10 мг у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до 77 %-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом як монотерапії. Пацієнтам які приймають амлодипін слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

Особливості застосування

Усі вказані нижче застереження для кожного компонента препарату стосуються також препарату Ко-Амлесса.

Літій. Одночас