Екватор 5 мг + 10 мг таблетки №10

Екватор (EKVATOR) інструкція для застосування

Склад

діючі речовини: лізиноприл амлодипін

1 таблетка містить:
20 мг лізиноприлу (у вигляді 21 76 мг лізиноприлу дигідрату)
10 мг амлодипіну (у вигляді 13 88 мг амлодипіну безилату)
допоміжні речовини: магнію стеарат натрію крохмальгліколят (тип А) целюлоза мікрокристалічна.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

білі або майже білі круглі двоопуклі таблетки з гравіруванням « СF3» з одного боку. Діаметр: 11 мм.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів. Лізиноприл та амлодипін. Код АТХ C09B B03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Екватор &ndash це комбінований препарат з фіксованою комбінацією доз діючих речовин лізиноприлу та амлодипіну.

Лізиноприл.

Лізиноприл &minus інгібітор ферменту пептидил діпептідази. Він інгібує ангіотензин-перетворювальний фермент (АПФ) який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II в результаті чого знижується вазопресорна активність і зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові.

Оскільки вважається що в основі механізму завдяки якому лізиноприл знижує артеріальний тиск лежить пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний кініназі II &minus ферменту який руйнує брадикінін. Чи відіграють підвищені концентрації брадикініну потужного вазодилататорного пептиду роль у терапевтичних ефектах лізиноприлу ще не з&rsquo ясовано.

Амлодипін.

Амлодипін &ndash це дигідропіридиновий інгібітор надходження іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) який блокує їх надходження через мембрани у м&rsquo язові клітини міокарда та судин.

Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблювальним впливом на гладкі м&rsquo язи судин.

Застосування амлодипіну 1 раз на добу щодня призводить до клінічно значущого зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією як у вертикальному так і в горизонтальному положенні впродовж 24 годин. Внаслідок повільного початку дії швидкий гіпотензивний ефект не настає.

Амлодипін не проявляє будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин і концентрацію ліпідів плазми крові і може застосовуватися при лікуванні хворих на бронхіальну астму цукровий діабет і подагру.

Фармакокінетика.

Лізиноприл.

Лізиноприл &ndash інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту для перорального застосування який не містить сульфгідрильної групи.

Всмоктування. Після застосування всередину концентрація препарату у плазмі крові досягає максимуму через 7 годин хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда спостерігалася тенденція до невеликої затримки в часі досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. На підставі даних про виведення із сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 % варіабельність у різних пацієнтів становить від 6 % до 60 % у дослідженому діапазоні доз (від 5 до 80 мг). У пацієнтів із серцевою недостатністю абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16 %. Всмоктування лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл і зв&rsquo язування з білками крові.

Лізиноприл не зв&rsquo язується з білками сироватки крові за винятком циркулюючого ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Дослідження на щурах показали що лізиноприл практично не перетинає гематоенцефалічний бар&rsquo єр.

Виведення. Лізиноприл не метаболізується в організмі і виводиться в незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому застосуванні ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 12 6 години. Нирковий кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові має тривалий термінальний період напіввиведення що не сприяє накопиченню препарату в організмі. Імовірно цей термінальний період напіввиведення представляє насичуване зв&rsquo язування з АПФ і не має дозозалежного характеру.

Фармакокінетичні властивості у спеціальних групах пацієнтів.

Печінкова недостатність.

Порушення функцій печінки у пацієнтів із цирозом печінки призвело до зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30 % відповідно до даних щодо виведення із сечею) однак вплив препарату збільшився (приблизно на 50 %) порівняно з таким у здорових добровольців через зниження кліренсу.

Ниркова недостатність.

Порушення функцій нирок знижує виведення лізиноприлу який виводиться ними але це зниження стає клінічно значущим тільки при швидкості клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв. При легкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 30 до 80 мл/хв) середнє значення площі під кривою « концентрація-час» (AUC) збільшується тільки на 13 % тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC в 4 5 раза. Лізиноприл виводиться з організму при гемодіалізі. Після 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові знижується у середньому на 60 % а діалізний кліренс становить від 40 до 55 мл/хв.

Серцева недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю відзначається більша концентрація лізиноприлу у плазмі крові порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому на 125 %) але на підставі даних про виведення із сечею всмоктування лізиноприлу у них знижується приблизно на 16 % порівняно зі здоровими особами.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку спостерігаються більш висока концентрація лізиноприлу в крові та більш високі значення AUC (більше приблизно на 60 %) порівняно з віковими показниками молодших пацієнтів.

Амлодипін. Всмоктування. Після застосування терапевтичних доз амлодипін добре всмоктується досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 6-12 годин після застосування. Абсолютна біодоступність становить за оцінками від 64 до 80 %. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл і зв&rsquo язування з білками крові.

Обсяг розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали що приблизно 97 5 % амлодипіну зв&rsquo язується з білками плазми крові.

Біотрансформація і виведення.

Термінальний період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35-50 годин і відповідає застосуванню препарату 1 раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці до неактивного метаболіту і лише 10 % початкової сполуки і 60 % метаболітів виводяться із сечею.

Фармакокінетичні властивості в особливих груп пацієнтів.

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю.

Клінічні дані про застосування амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю дуже обмежені. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений що призводить до збільшення періоду напіввиведення і AUC приблизно на 40-60 %.

Пацієнти літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі крові у пацієнтів літнього віку і молодших пацієнтів практично однакове. У пацієнтів літнього віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну що призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення.

Збільшення AUC і періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуванням для даної вікової групи.

Показання

Есенціальна артеріальна гіпертензія.

Для заміни терапії у пацієнтів стан яких піддається адекватному контролю за допомогою лізиноприлу та амлодипіну що приймаються одночасно у тих же дозах.

Протипоказання

Пов&rsquo язані з лізиноприлом:

• підвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ)
• наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку після застосування інгібітору АПФ спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк
• первинний гіперальдостеронізм
• стеноз ниркової артерії (однієї або обох)
• застосування пацієнтам які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69)
• рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л
• одночасне застосування Екватора з продуктами які містять аліскірен для пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1 73 м²)
• вагітність або жінки які планують завагітніти період годування груддю (див. розділ « Застосування у період вагітності або годування груддю» ).

Пов&rsquo язані з амлодипіном:

• підвищена чутливість до амлодипіну або інших похідних дигідропіридину
• тяжка артеріальна гіпотензія
• шок (у тому числі кардіогенний шок)
• виражений стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушеннями гемодинаміки
• гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда
• гострий інфаркт міокарда

Підвищена чутливість до будь-яких допоміжних речовин препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Взаємодії пов&rsquo язані з лізиноприлом.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Дані клінічних досліджень показали що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом спільного застосування АПФ БРА II або аліскірену асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії гіперкаліємії та порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією.

Діуретики. При застосування лізиноприлу з діуретиками антигіпертензивний ефект посилюється та спостерігається різке зниження артеріального тиску. Можливість симптоматичної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу можливо зменшити шляхом відміни діуретика до початку лікування лізиноприлом.

Речовини які підвищують рівень калію: калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон амілорид тріамтерен) добавки калію або замінники які містять солі калію що можуть підвищити рівень калію. Застосування таких препаратів може призвести до гіперкаліємії у поєднанні з інгібіторами АПФ особливо у хворих із печінковою недостатністю. Якщо необхідно застосовувати супутні вищезазначені засоби з лізиноприлом рекомендується проводити регулярний контроль рівня калію у сироватці крові і функціональних показників нирок.

Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ відзначали зворотне підвищення концентрації літію у сироватці крові і токсичність. Одночасне застосування препаратів літію та тіазидних діуретиків може збільшувати ризик розвитку літієвої токсичності і посилювати вже підвищену літієву токсичність на тлі застосування інгібіторів АПФ. Одночасне застосування лізиноприлу і препаратів літію не рекомендується але у випадку доказаної необхідності застосування даної комбінації необхідно контролювати вміст літію у сироватці крові (див. розділ « Особливості застосування» ).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗ). При довгостроковому застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у тому числі й ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу) може знижуватись антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Нестероїдні протизапальні засоби і інгібітори АПФ призводять до адитивного ефекту підвищення калію у сироватці крові і це може спричинити погіршання функцій нирок. Цей ефект оборотний. Рідко може виникнути гостра печінкова недостатність особливо у хворих із порушеннями функцій нирок таких як пацієнти літнього віку або при зневодненні.

Лікарські засоби які пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.

Естрогени. При одночасному призначенні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації включаючи гіперемію нудоту запаморочення артеріальну гіпотензію яка може бути тяжкою) можуть виникати частіше при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів ін&rsquo єкційного золота наприклад натрію ауротіомаляту.

Інші антигіпертензивні засоби: одночасне застосування цих препаратів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином або іншими вазодилататорами може ще більше зменшити артеріальний тиск.

Трициклічні антидепресанти антипсихотичні засоби засоби для наркозу анестезії наркотичні засоби при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ посилюють гіпотензивний ефект (див. розділ « Особливості застосування» ).

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні: епідеміологічні дослідження показали що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсуліни пероральні протиглікемічні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей ефект зазвичай виникає впродовж перших тижнів комбінованого лікування а також у хворих із нирковою недостатністю.

Ацетилсаліцилова кислота тромболітики бета-адреноблокатори нітрати. Лізиноприл можно застосувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою у кардіологічних дозах тромболітиками бета-адреноблокаторами та/або нітритами.

Алопуринол прокаїнамід цитостатики або імунодепресанти (системні кортикостероїди) можуть призвести до підвищення ризику появи лейкопенії при застосуванні з інгібіторами АПФ. Антациди знижують біодоступність при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Етанол посилює гіпотензивний ефект.

Взаємодії пов&rsquo язані з амлодипіном.

Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази азольними фунгіцидами макролідами такими як еритроміцин або кларитроміцин верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного посилення впливу амлодипіну що також може призвести до підвищення ризику виникнення гіпотензії. Клінічні прояви цих варіацій фармакокінетики можуть бути більш виражені у пацієнтів літнього віку. Таким чином показаний клінічний контроль з можливою корекцією дози амлодипіну. Застосування амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до збільшення біодоступності амлодипіну в результаті чого підвищується його гіпотензивний ефект.

Індуктори CYP3A4: немає інформації про вплив індукторів CYP3A4 на амлодипін. Одночасне введення з індукторами CYP3A4 (наприклад рифампіцином препаратами що містять звіробій [Hypericum perforatum]) може призвести до зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Одночасне застосування амлодипіну разом з індукторами CYP3A4 слід проводити з обережністю.

Дантролен (інфузія) &ndash у ході досліджень на тваринах після застосування верапамілу і внутрішньовенного введення дантролену спостерігалася фібриляція шлуночків і серцево-судинна недостатність із супутньою гіперкаліємією і подальшим летальним наслідком. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів таких як амлодипін пацієнтам схильним до злоякісної гіпертермії а також для лікування злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивний ефект амлодипіну посилює відповідний ефект інших лікарських засобів які мають антигіпертензивні властивості.

Амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину дігоксину варфарину або циклоспорину.

Симвастатин. Одночасне застосування повторних доз 10 мг амлодипіну і 80 мг симвастатину призводило до збільшення концентрації симвастатину на 77 % порівняно з відповідною концентрацією при монотерапії симвастатином. Дозу симвастатину для пацієнтів які застосовують амлодипін слід обмежити 20 мг на добу.

Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлений. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні амлодипіну потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та у разі необхідності корекція дозування.

Циклоспорин. Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводили за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0-40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою які застосовують амлодипін слід розглянути можливість моніторінгу концентрацій циклоспорину та у разі необхідності зменшити дозу циклоспорину.

Особливості застосування

Усі наведені нижче попередження пов&rsquo язані із застосуванням окремих компонентів також відносяться до комбінованого препарату Екватор таблетки 20 мг/10 мг.

Пов&rsquo язані з лізиноприлом.

Симптоматична артеріальна гіпотензія.

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Істотне зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією які приймають лізиноприл може виникати зі зменшенням об&rsquo єму циркулюючої крові внаслідок застосування діуретиків суворої безсольової дієти діалізу діареї блювання а також у пацієнтів із вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією.

У пацієнтів із серцевою недостатністю що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найвірогідніші у пацієнтів із тяжкішим ступенем серцевої недостатності внаслідок застосування великих доз петльових діуретиків гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У пацієнтів із підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після застосування початкової дози. Ці рекомендації стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюваннями у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками і поповнити втрату рідини (внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину) при необхідності. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до застосування препарату і подальше дозування зазвичай не спричиняє проблем після підвищення артеріального тиску в результаті збільшення об&rsquo єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект і зазвичай він не є причиною для припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною може знадобитися зниження дози або припинення застосування лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування лізиноприлом не слід розпочинати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда схильних до ризику подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататорами. Це пацієнти з систолічним артеріальним тиском 100 мм. рт. ст. або нижче або з кардіогенним шоком. Упродовж перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм. рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2 5 мг якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм. рт. ст. або нижче. У разі збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.

Стеноз аорти гіпертрофічна кардіоміопатія стеноз мітрального клапана.

Як і всі судинорозширювальні засоби лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка і стенозом мітрального клапана такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія легкого та помірного ступеня.

Порушення функцій нирок.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта а потім &ndash залежно від реакції пацієнта на лікування. У таких пацієнтів необхідно вести спостереження за вмістом калію та креатиніну в сироватці крові.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до ще більшого розладу функцій нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток гострої ниркової недостатності як правило оборотної.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки які отримували інгібітори АПФ можливе підвищення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки крові як правило оборотне після відміни препарату тому застосування лізиноприлу протипоказано для таких пацієнтів (див розділ « Протипоказання» ). При наявності у пацієнта також реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування цих пацієнтів необхідно розпочинати з низьких доз при ретельному медичному нагляді і обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку зазначених вище станів їх застосування слід припинити при цьому функції нирок слід контролювати впродовж перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без виражених проявів реноваскулярних захворювань спостерігалося підвищення в крові концентрації сечовини і сироваткового креатиніну у більшості випадків &ndash мінімальне або транзиторне вираженіше при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретика та найхарактерніше для пацієнтів з попереднім ураженням нирок. Подібний стан може вимагати зниження дози та/або припинення застосування діуретика та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда не слід розпочинати лікування лізиноприлом хворих із вираженим порушенням функцій нирок (рівень креатиніну в сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/добу). Якщо на тлі лікування лізиноприлом розвивається порушення функцій нирок (концентрація креатиніну сироватки крові перевищує 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує значення до початку лікування) застосування лізиноприлу необхідно відмінити.

Підвищена чутливість ангіоневротичний набряк.

Виникнення ангіоневротичного набряку обличчя кінцівок губ язика голосових зв&rsquo язок та/або гортані відзначалося у пацієнтів які отримували інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту у тому числі лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути у будь-який момент під час лікування. У таких випадках слід негайно припинити застосування препарату Екватор. Пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря до повного і стійкого зникнення симптомів. Навіть у випадках набряку язика що не супроводжується дихальною недостатністю пацієнтам може знадобитися тривале спостереження оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк що супроводжується набряком гортані чи язика може загрожувати життю і призводити до летального наслідку. У таких випадках слід розпочати заходи невідкладної допомоги. Належні заходи включають застосування адреналіну та/або підтримання вільної прохідності дихальних шляхів одночасно потрібно вести спостереження за життєво важливими функціями організму. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря до повного і стабільного зникнення симптомів.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси ніж в осіб інших рас.

Пацієнти які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк не пов&rsquo язаний із застосуванням інгібіторів АПФ можуть піддаватися підвищеному ризику ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів при проведенні гемодіалізу.

Відзначали виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів при проведенні гемодіалізу з використанням високоміцних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад AN 69) які застосовували інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту. У таких пацієнтів слід застосовувати фільтр іншого типу або призначати антигіпертензивний препарат іншої групи. Застосування лізиноприлу протипоказано для цієї категорії пацієнтів (див розділ « Протипоказання» ).

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів які застосовували інгібітори АПФ під час проходження аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) з декстран сульфатом розвивалися анафілактоїдні реакції які загрожують життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Десенсибілізація отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли отрута оси).

Іноді у пацієнтів які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих розвивалися анафілактоїдні реакції. Виникнення подібних реакцій які загрожують життю можна уникнути якщо тимчасово припинити терапію інгібіторами АПФ.

Печінкова недостатність.

Дуже рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом який розпочинався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і призводив до миттєвого некрозу печінки та іноді &minus летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявили. Пацієнтам які застосовують Екватор у яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення печінкових ферментів необхідно припинити застосування препарату та звернутися по медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. У пацієнтів які отримували інгібітори АПФ відзначалося виникнення нейтропенії агранулоцитозу тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок і без інших ускладнюючих чинників нейтропенія виникає рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні після припинення застосування інгібіторів АПФ.

Препарат Екватор потрібно застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагенозом судин які отримують імуносупресивну терапію лікування алопуринолом або прокаїнамідом чи при наявності комбінації цих ускладнюючих факторів особливо якщо функція нирок початково порушена. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції які в деяких випадках були не чутливі до інтенсивної терапії антибіотиками. Якщо такі пацієнти застосовують таблетки Екватор рекомендується періодичний контроль кількості лейкоцитів а пацієнтів слід проінструктувати про необхідність повідомляти про будь-які ознаки прояву інфекції.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

На основі наявних даних сумісне застосування інгібіторів АПФ блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотонії гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування з АПФ БРА II або аліскірену не рекомендується.

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана необхідне ретельне спостереження фахівця та обов&rsquo язковий моніторинг функції нирок водно-електролітного балансу артеріального тиску.

АПФ і БРА II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Раса.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси ніж в осіб інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ у пацієнтів негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску ніж у пацієнтів іншої расової приналежності що імовірно зумовлено більш високою частотою станів із низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначалося виникнення кашлю. Характерно що кашель непродуктивний стійкий і зникає після припинення лікування інгібіторами АПФ. Спричинений інгібіторами АПФ кашель потрібно розглядати при диференціальній діагностиці кашлю.

Хірургічне втручання анестезія.

При великих операціях або при застосуванні засобів для наркозу що спричиняють гіпотензію лізиноприл гальмує компенсаторне вивільнення ангіотензину-II. Гіпотензію що відзначається у цьому випадку відповідно до описаного механізму можна усунути введенням 0 9 % розчину натрію хлориду.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення вмісту калію у сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищений у пацієнтів із нирковою недостатністю гострою серцевою недостатністю при дегідратації метаболічному ацидозі у пацієнтів які застосовують одночасно калійзберігаючі діуретики препарати калію або замінники солі що містять калій або у паці