Авелокс 0,4 г таблетки №5

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АВЕЛОКС^®

(AVELOX^® )

Склад:

діюча речовина: moxifloxacin

1 таблетка містить 436 8 мг моксифлоксацину гідрохлориду що відповідає 400 мг моксифлоксацину

допоміжні речовини: натрію кроскармелоза лактози моногідрат магнію стеарат целюлоза мікрокристалічна гіпромелоза макрогол 4000 титану діоксид (Е 171) заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: червоні матові таблетки видовженої форми вкриті оболонкою розміром 17х7 мм з написом « BAYER» з одного боку та « М400» &ndash з іншого.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Код АТХ J01M A14.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Моксифлоксацин &ndash 8-метоксифторхінолоновий засіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів.

Встановлено що моксифлоксацин ефективний відносно бактерій стійких до &beta -лактамних та макролідних препаратів.

Бактерицидна дія моксифлоксацину спричинена інгібуванням обох типів ІІ топоізомерази (ДНК-гіраза та топоізомераза IV) необхідних для реплікації транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК.

Вважають що С8-метокси залишок сприяє у покращенню активності та послаблює селекцію резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно з С8-Н залишком. Наявність великого дициклоамінового залишку в С-7 положенні запобігає активному відтоку пов&rsquo язаному з генами norA або pmrA які виявлено у деяких грампозитивних бактерій.

Моксифлоксацин володіє залежною від концентрації бактерицидною активністю. Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК) як правило відповідають мінімальним інгібуючим концентраціям (МІК).

Вплив на кишкову флору у людини

У двох дослідженнях за участю добровольців після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися нижченаведені зміни у кишковій флорі. Знижувалась кількість E.coli Bacillus spp. Enterococcus та Klebsiella spp. а також анаеробів Bacteroides vulgatus Bifidobacterium spp. Eubacterium та Peptostreptococcus. Спостерігалося підвищення кількості Bacteroides fragilis. Кількість вказаних вище мікроорганізмів поверталася у межі норми упродовж двох тижнів.

Резистентність

Механізми резистентності за рахунок яких інактивуються пеніциліни цефалоспорини аміноглікозиди макроліди і тетрацикліни не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Інші механізми резистентності такі як бар&rsquo єри проникнення (поширені у Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку можуть впливати на чутливість до моксифлоксацину.

Формування резистентності до моксифлоксацину in vitro спостерігали як поступовий процес який полягає в точкових мутаціях обох типів ІІ топоізомерази ДНК-гірази та топоізомерази IV. Моксифлоксацин є слабким субстратом для механізмів активного відтоку у грам-позитивних мікроорганізмів.

Спостерігається перехресна резистентність з іншими фторхінолонами. Однак оскільки моксифлоксацин інгібує обидві топоізомерази ІІ та IV зі схожою активністю деяких грампозитивних бактерій ці бактерії можуть бути резистентними до інших хінолонів але чутливими до моксифлоксацину.

Контрольні точки

Таблиця 1.

Клінічні МІК та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01.01.2012) за даними EUCAST (Європейський комітет з тестування антимікробної чутливості)

* Контрольні точки не пов&rsquo язані з видом були визначені головним чином на підставі даних фармакокінетики/фармакодинаміки та не залежать від поширення МІК специфічних видів. Ці дані використовують тільки щодо видів яким не надавали контрольних точок за окремими видами та не використовують щодо видів в яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню.

Мікробіологічна чутливість

Частота набутої резистентності може змінюватися залежно від географічного розташування регіону та протягом часу визначеного для певних видів мікроорганізмів. Бажано мати доступ до локальної інформації щодо резистентності мікроорганізмів особливо при лікуванні тяжких інфекцій.

У разі необхідності слід звертатися за консультацією до експерта з питань антибіотикорезистентності коли місцеве домінування резистентності виявляється настільки сильним що вплив певного лікарського засобу щонайменше на деякі види інфекційних збудників залишається під сумнівом.

Чутливі види

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Gardnerella vaginalis

Staphylococcus aureus* (чутливий до метициліну)

Streptococcus agalactiae (група B)

Streptococcus milleri group* (S. anginosus S. constellatus та S. intermedius)

Streptococcus pneumoniae*

Streptococcus pyogenes* (група A)

Streptococcus viridans група (S.  viridans S.  mutans S.  mitis S.  sanguinis S.  salivarius S.  thermophilus)

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Acinetobacter baumanii

Haemophilus influenzae*

Haemophilus parainfluenzae*

Legionella pneumophila

Moraxella (Branhamella) catarrhalis*

Анаеробні мікроорганізми

Fusobacterium spp.

Prevotella spp.

Інші мікроорганізми

Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*

Chlamydia trachomatis*

Coxiella burnetii

Mycoplasma genitalium

Mycoplasma hominis

Mycoplasma pneumoniae*

Види з можливою набутою резистентністю

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Enterococcus faecalis*

Enterococcus faecium*

Staphylococcus aureus (метицилінрезистентний)⁺

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Enterobacter cloacae*

Escherichia coli*#

Klebsiella pneumoniae*#

Klebsiella oxytoca

Neisseria gonorrhoeae*+

Proteus mirabilis*

Анаеробні мікроорганізми

Bacteroides fragilis*

Peptostreptococcus spp.*

Резистентні види

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Pseudomonas aeruginosa

* Продемонстровано задовільну активність щодо впливу на чутливі штами під час клінічних досліджень у рамках затверджених клінічних показань.

^#Штами які виробляють ESBL є зазвичай резистентними до фторхінолонів.

⁺Показник резистентності > 50% в одній чи більше країн.

Доклінічні дані з безпеки

Вплив на кровотворну систему (незначне зниження кількості еритроцитів та тромбоцитів) спостерігався у щурів та мавп. Як і при застосуванні інших хінолонів гепатотоксичність (підвищення рівня ферментів печінки та вакуольна деградація) відзначалася у щурів мавп та собак. У мавп фіксували випадки нейротоксичності (ураження ЦНС - судоми). Вказані ефекти спостерігалися тільки після прийому високих доз моксифлоксацину або після довготривалого застосування препарату.

Моксифлоксацин як і інші хінолони показав генотоксичність під час тестів in vitro з бактеріями або клітинами ссавців. Оскільки вказаний ефект пояснюється взаємодією з бактеріальною гіразою та в разі вищої концентрації &ndash взаємодією з топоізомеразою ІІ у клітинах ссавців можна припустити наявність порогової концентрації для генотоксичності. Під час тестів in vivo не було виявлено ознак генотоксичності незважаючи на застосування високих доз моксифлоксацину. Таким чином препарат показав достатній потенціал безпеки при застосуванні терапевтичної дози для людини. Моксифлоксацин не показав канцерогенного ефекту під час дослідження яке проводили на щурах.

Багато хінолонів є фотореактивними і можуть провокувати реакції фототоксичності виявляти фотомутагенний та фотоканцерогенний ефекти. При цьому є дані щодо відсутності фототоксичних та фотогенотоксичних властивостей у моксифлоксацину при його тестуванні в рамках комплексної програми під час досліджень in vitro та in vivo. В таких самих умовах хінолони демонстрували вказані ефекти.

У високих концентраціях моксифлоксацин діє як інгібітор швидкого компонента кардіального повільного компонента розправляючого калієвого току та отже може призвести до подовження інтервалу QT. Токсикологічні дослідження які проводили на собаках та під час яких препарат застосовували перорально в дозах &ge 90 мг/кг що забезпечувало концентрацію &ge 16 мг/л виявили подовження інтервалу QT без аритмій. Оборотну нелетальну шлуночкову аритмію спостерігали тільки після внутрішньовенного введення високої кумулятивної дози яка більше ніж у 50 разів перевищувала дозу передбачену для людини (> 300 мг/кг) що забезпечувало концентрацію в плазмі крові &ge 200 мг/л (що більше ніж у 40 разів перевищувало терапевтичний рівень).

Відомо що хінолони спричиняють ураження хрящів великих діартродіальних суглобів у молодих тварин. Найнижча пероральна доза моксифлоксацину яка призводить до артротоксичного ефекту у молодих собак у чотири рази перевищувала максимальну рекомендовану терапевтичну дозу 400 мг (передбачену для 50 кг маси тіла) розраховану на підставі співвідношення доза/маса тіла (мг/кг) із концентрацією в плазмі крові у два чи три рази вищою за концентрацію передбачену в разі застосування максимальної терапевтичної дози.

Тести на токсичність які проводилися на щурах та мавпах (повторне введення протягом періоду до шести місяців) не виявили ознак ризику для органів зору. Під час досліджень на собаках застосування тільки високих доз перорально (&ge 60 мг/кг) призводило до концентрації в плазмі крові &ge 20 мг/л що спричиняло зміни електроретинограми та в окремих випадках призводило до атрофії сітківки.

При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію тварин доведено що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину перорально і внутрішньовенно) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину перорально) не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При внутрішньовенному застосуванні моксифлоксацину у дозі 20 мг/кг у кролів відзначалась мальформація скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кролів при застосуванні моксифлоксацину у терапевтичній дозі. У щурів відзначалося зменшення маси плода почастішання випадків викиднів невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності потомства при застосуванні моксифлоксацину дозування якого у 63 рази перевищувало рекомендоване.

Фармакокінетика.

Всмоктування та біодоступність

При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність досягає майже 91 %.

У діапазоні доз 50&ndash 800 мг при одноразовому прийомі та у дозі 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Рівноважний стан досягається протягом трьох днів. Після прийому пероральної дози 400 мг пікова концентрація в крові досягається протягом 0 5&ndash 4 годин і становить 3 1 мг/л. Максимальна та мінімальна плазмові концентрації в рівноважному стані (400 мг 1 раз на добу) становлять 3 2 та 0 6 мг/л відповідно.

Розподіл

Моксифлоксацин швидко розподіляється в екстраваскулярному просторі після застосування дози 400 мг AUC становить 35 мкг/л. Об&rsquo єм розподілу в рівноважному стані дорівнює 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo зв&rsquo язування з білками крові становить приблизно 40-42 % та не залежить від концентрації препарату.

Таблиця 2.

Пікова концентрація (середнє геометричне) після перорального прийому одноразової дози моксифлоксацину 400 мг.

* Внутрішньовенне застосування одноразової дози 400 мг.

¹ 10 годин після введення.

² Вільна концентрація.

³ Від 3 годин до 36 годин після введення дози.

⁴ В кінці інфузії.

Метаболізм

Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками а також із фекаліями/жовчю як у незміненому стані так і у вигляді неактивних сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). М1 та М2 є тільки метаболітами релевантними для людини обидва вони є мікробіологічно неактивними. Під час досліджень in vitro та клінічних досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами задіяними у біотрансформацію фази І за участю ферментів системи цитохрому Р450. Ознак окислювального метаболізму немає.

Виведення з організму

Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Нирковий кліренс становить приблизно 24&ndash 53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Після прийому дози 400 мг виведення із сечею (близько 19 % - лікарський засіб у незміненому вигляді близько 2 5 % - М1 та близько 14 % - М2) та калом (близько 25 % - лікарський засіб в незміненому вигляді близько 36 % - М1 та відсутність виведення у вигляді М2) загалом становило близько 96 %. Супутнє введення ранітидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс препарату.

Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з низькою масою тіла

У здорових добровольців із низькою масою тіла (зокрема у жінок) та у здорових добровольців літнього віку спостерігали вищу концентрацію препарату в плазмі крові.

Ниркова недостатність.

Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з кліренсом креатиніну ˃ 20 мл/хв/1 73 м²). Оскільки функція нирок знижується концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) збільшується до показника 2 5 (у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/1 73 м²).

Порушення функції печінки.

На підставі даних досліджень фармакокінетики які проводили за участю пацієнтів із печінковою недостатністю (класи А-С за класифікацією Чайлда-П&rsquo ю) неможливо визначити чи є різниця порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов&rsquo язане з більшою дією М1 у плазмі крові тоді як дія вихідної лікарської речовини була порівнянною з дією у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами (див. розділи « Особливості застосування» « Побічні реакції» « Фармакологічні властивості» ) у пацієнтів віком від 18 років. Моксифлоксацин слід призначати тільки тоді коли застосування антибактеріальних засобів які зазвичай рекомендують для початкового лікування нижченаведених інфекцій є недоцільним або коли вказане лікування було неефективним.

·                 Гострий бактеріальний синусит (діагностований з високим ступенем вірогідності).

·                 Загострення хронічного бронхіту (діагностоване з високим ступенем вірогідності).

·                 Негоспітальна пневмонія за винятком негоспітальної пневмонії з тяжким перебігом.

·                 Запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня (включаючи інфекційне ураження верхнього відділу статевої системи у жінок у тому числі сальпінгіт та ендометрит) не асоційованих з тубооваріальним абсцесом чи абсцесами органів малого таза. Таблетована форма препарату Авелокс^® не рекомендується для застосування як монотерапія при запальних захворюваннях органів малого таза помірного та середнього ступеня але може застосовуватися в комбінації з іншими відповідними антибактеріальними засобами (наприклад цефалоспоринами) через зростаючу резистентність моксифлоксацину до Neisseria gonorrhoeae (за винятком моксифлоксацинрезистентних штамів N. gonorrhoeae) (див. розділи « Особливості застосування» « Фармакологічні властивості» ).

Таблетовану форму препарату Авелокс^® можна застосовувати для закінчення курсу лікування в якому стартова терапія парентеральною формою препарату Авелокс^® була ефективною і призначена за такими показаннями:

-            негоспітальна пневмонія

-            ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур.

Таблетована форма препарату Авелокс^® не рекомендується для стартового лікування будь-яких інфекцій шкіри та підшкірних структур чи у разі тяжкого перебігу негоспітальних пневмоній.

Слід звернути увагу на офіційні інструкції з належного застосування антибактеріальних засобів.

Протипоказання.

-        Відома гіперчутливість до моксифлоксацину або до інших хінолонів чи будь-якої з допоміжних речовин препарату.

-        Вік до 18 років.

-        Вагітність або період годування груддю (див. розділ « Застосування у період вагітності або годування груддю» ).

-        Пацієнти з захворюваннями сухожиль пов&rsquo язаними з лікуванням хінолонами в анамнезі.

У ході доклінічних досліджень і клінічних досліджень після застосування моксифлоксацину спостерігалися зміни в електрофізіології серця у вигляді подовження інтервалу QT. Тому з міркувань безпеки препарат протипоказано пацієнтам з:

-        вродженим або діагностованим набутим подовженням інтервалу QT

-        порушеннями електролітного балансу зокрема при нескоригованій гіпокаліємії

-        клінічно значущою брадикардією

-        клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка

-        симптоматичними аритміями в анамнезі.

Препарат не слід застосовувати одночасно з іншими препаратами які подовжують інтервал QT (див. розділ « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

У зв&rsquo язку з обмеженими клінічними даними застосування препарату також протипоказано пацієнтам з порушенням функції печінки (клас C за класифікацією Чайлда-П&rsquo ю) та пацієнтам з підвищеним рівнем трансаміназ (у 5 разів вище верхньої межі норми).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів які можуть спричинити подовження інтервалу QT. Вказана взаємодія може призвести до збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій включаючи « піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes). Із цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане (див. також розділ « Протипоказання» ):

-      антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад хінідин гідрохінідин дизопірамід)

-      антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад аміодарон соталол дофетилід ібутилід)

-      антипсихотичні препарати (наприклад фенотіазини пімозид сертиндол галоперидол сультоприд)

-      трициклічні антидепресанти

-      деякі протимікробні засоби (саквінавір спарфлоксацин еритроміцин для внутрішньовенного введення пентамідин протималярійні препарати зокрема галофантрин)

-      деякі антигістаміни (терфенадин астемізол мізоластин)

-      інші (цизаприд вінкамін IV бепридил дифеманіл).

Моксифлоксацин слід з обережністю призначати пацієнтам які приймають препарати що можуть знижувати рівень калію (наприклад петльові та тіазидні діуретики клізми та проносні засоби (у високих дозах) кортикостероїди амфотерицин В) або препарати дія яких пов&rsquo язана з клінічно значущою брадикардією.

Між прийомом препаратів які містять біваленті або тривалентні катіони (таких як антациди що містять магній чи алюміній диданозин у таблетках сукралфат та засоби що містять залізо чи цинк) та моксифлоксацином необхідний інтервал близько 6 годин.

При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину перорально у дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більш ніж на 80 % внаслідок пригнічення його абсорбції. У зв&rsquo язку з цим одночасне застосування цих двох препаратів не рекомендоване (за винятком випадків передозування див. також розділ « Передозування» ).

Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення С_мax дигоксину на приблизно 30 % у рівноважному стані без впливу на AUC (площа під кривою співвідношення « концентрація&ndash час» ) або на нижчі рівні. Отже потреби у застережних заходах при супутньому прийомі дигоксину немає.

Під час досліджень за участю добровольців хворих на діабет одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламіду призводило до зниження концентрації глібенкламіду на піковому рівні приблизно на 21%. Комбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може призвести до незначної короткотривалої гіперглікемії. Однак зміни у фармакокінетиці які спостерігалися не призводили до змін фармакодинамічних параметрів (рівень глюкози в крові рівень інсуліну). Таким чином клінічно релевантної взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом не виявлено.

У пацієнтів які отримували пероральні антикоагулянти у поєднанні з антибактеріальними препаратами в тому числі з фторхінолонами макролідами тетрациклінами котримоксазолом та деякими цефалоспоринами відзначалися численні випадки підвищення антикоагулянтної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес) вік та загальний стан пацієнта. У зв&rsquo язку з цими обставинами важко оцінити чи спричиняє інфікування або лікування відхилення показника МНВ. Як застережний захід можливий частіший моніторинг МНВ. У разі необхідності слід провести належне коригування дози перорального коагулянта.

Речовини для яких була доведена відсутність клінічно вагомої взаємодії з моксифлоксацином: ранітидин кальцієві добавки теофілін пероральні контрацептиви циклоспорин ітраконазол морфін при парентеральному введенні пробенецид. Дослідження in vitro ферментів цитохрому Р450 у людини підтвердили вищезазначене. З огляду на зазначені результати метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є маловірогідною.

Абсорбція моксифлоксацину не залежить від вживання їжі (включаючи молочні продукти). Зважаючи на це моксифлоксацин може застосовуватись незалежно від прийому їжі.

Особливості застосування.

Повідомлялось про гіперчутливість і алергічні реакції на фторхінолони включаючи моксифлоксацин після першого застосування. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування. В цих випадках слід припинити прийом препарату та розпочати відповідну терапію (наприклад протишокову).

При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів можливе збільшення інтервалу QT на електрокардіограмі. Аналіз результатів ЕКГ отриманих у рамках програми клінічних досліджень показав що подовження інтервалу QTc при застосуванні моксифлоксацину становило 6 мс ± 26 мс - 1 4 % порівняно з вихідним рівнем.

Оскільки у жінок відзначається довший інтервал QT порівняно з чоловіками вони можуть виявитися більш чутливими до препаратів які подовжують інтервал QT. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованих з препаратом ефектів на інтервал QT.

Пацієнтам які приймають моксифлоксацин слід з обережністю застосовувати препарати що можуть призвести до зниження рівня калію (див. розділи « Протипоказання» « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацiєнтам з триваючими проаритмогенними станами (особливо жінкам та пацієнтам літнього віку) такими як гостра міокардіальна ішемія або подовження інтервалу QT оскільки це може призводити до підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій включаючи « піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes) і зупинки серця (див. розділ « Протипоказання» ). Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Необхідно зважити користь від лікування моксифлоксацином особливо у випадках інфекцій легкого ступеня тяжкості згідно з інформацією що викладена у розділі « Особливості застосування» .

Якщо під час лікування препаратом виникають симптоми аритмії слід припинити лікування та зробити ЕКГ.

При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту що потенційно призводить до печінкової недостатності (у т.ч. з летальним наслідком) (див. розділ « Побічні реакції» ). Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря перед тим як продовжувати лікування якщо розвиваються такі ознаки та симптоми фульмінантного гепатиту як пов&rsquo язана з жовтяницею астенія що швидко розвивається темна сеча схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія.

У разі виникнення симптомів дисфункції печінки необхідно провести аналізи функції печiнки/обстеження.

Повідомлялося про бульозні реакції шкіри при застосуванні моксифлоксацину такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (див. розділ « Побічні реакції» ). Якщо виникають реакції з боку шкіри та/або слизової оболонки пацієнтам слід рекомендувати негайно звернутися до лікаря перш ніж продовжувати лікування.

Відомо що хінолони можуть спровокувати розвиток судомних нападів. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами ЦНС або з іншими факторами ризику що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх. У разі виникнення судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

У пацієнтів які приймали хінолони включаючи моксифлоксацин повідомлялось про випадки сенсорної або сенсорно-рухової полінейропатії що призводить до парестезій гіпоестезій дизестезій або слабкості. Якщо розвиваються такі симптоми невропатії як біль печіння поколювання оніміння або слабкість пацієнтам які отримують лікування моксифлоксацином слід повідомити про це лікаря перш ніж продовжувати лікування (див. розділ « Побічні реакції» ).

Реакції з боку психіки можуть розвиватися навіть після першого застосування хінолонів включаючи моксифлоксацин. У рідкісних випадках депресія або психотичні реакції призводили до виникнення суїцидальних думок та розвитку самоагресії зокрема спроб самогубства (див. розділ « Побічні реакції» ). У разі виникнення у пацієнта таких реакцій необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів. Рекомендовано з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам які страждають психозами або пацієнтам які мають в анамнезі психічні захворювання.

У зв&rsquo язку з застосуванням антибіотиків широкого спектра дії в тому числі моксифлоксацину повідомлялося про виникнення антибіотикасоційованої діареї (ААД) та антибіотикасоційованого коліту (ААК) включаючи псевдомембранозний коліт і Clostridium difficile-асоційовану діарею які за ступенем тяжкості варіюють від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Тому важливо зважити на цей діагноз у пацієнтів у яких під час або після застосування моксифлоксацину спостерігається тяжка діарея. При підозрі або підтвердженні ААД або ААК лікування антибактеріальними засобами включаючи моксифлоксацин слід припинити та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. До того ж необхідно вжити належних санітарно-епідемічних заходів з метою зменшення ризику передачі захворювання. Препарати що пригнічують перистальтику протипоказані пацієнтам у яких спостерігається серйозна діарея.

Моксифлоксацин слід застосувати з обережністю пацієнтам з міастенією гравіс у зв&rsquo язку з можливістю загострення симптомів.

Запалення та розрив сухожиль (особливо ахіллового сухожилля) іноді білатеральні можуть спостерігатися в разі лікування із застосуванням хінолонів включаючи моксифлоксацин навіть протягом перших 48 годин від початку лікування. Повідомлялося також про такі випадки що спостерігалися через декілька місяців після припинення лікування. Під час терапії хінолонами в тому числі моксифлоксацином існує підвищений ризик розвитку запалення та розриву сухожиль зокрема у пацієнтів літнього віку і хворих які отримують супутню терапію кортикостероїдами.

При перших симптомах болю або запалення пацієнтам слід припинити лікування моксифлоксацином забезпечити спокій ураженій (-им) кінцівці (-кам) та негайно звернутися до лікаря для отримання відповідного лікування (наприклад накладення шини) ураженого сухожилля (див. розділи « Протипоказання» « Побічні реакції» ).

Слід з обережністю застосувати моксифлоксацин пацієнтам літнього віку з розладами функцій нирок якщо вони не можуть забезпечити прийом достатньо