Солу-кортеф

Склад

діюча речовина: hydrocortisone;

1 флакон містить гідрокортизону у вигляді натрію гідрокортизону сукцинату 100 мг;

допоміжні речовини: натрію дигідрофосфат моногідрат; натрію гідрофосфат безводний.

Лікарська форма

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: від білого до майже білого кольору ліофілізат.

Фармакотерапевтична група

Прості препарати кортикостероїдів для системного застосування. Глюкокортикоїди. Гідрокортизон. Код АТХ H02A B09.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Солу-Кортеф має такі ж самі якісні терапевтичні ефекти що й гідрокортизон.

Механізм дії

Після проникнення крізь клітинну мембрану глюкокортикоїди утворюють комплекси зі специфічними рецепторами в цитоплазмі. Ці комплекси надходять до ядра, зв’язуються з ДНК (хроматином) і стимулюють транскрипцію мРНК, а потім - подальший синтез білків різними ферментами; вважається, що цей механізм відповідає за системні ефекти глюкокортикоїдів. Максимальні фармакологічні ефекти лікарського засобу можна спостерігати до досягнення його пікової концентрації в плазмі, що вказує на те, що його ефективність більше обумовлена модифікацією ферментів, а не його безпосередньою дією.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Пікова концентрація в плазмі досягається через 30-60 хвилин після внутрішньом’язового введення.

Для підтримання сироваткової концентрації на постійно високому рівні необхідно кожні

4–6 годин робити внутрішньовенні або внутрішньом’язові ін’єкції.

Розподіл

Гідрокортизон на 40–90 % є зв’язаним з білками плазми. Більша його частина зв’язується з глобуліном (транскортином), тоді як менша – з альбуміном. Біологічна активність визначається вільною, незв’язаною фракцією гормону, тоді як його зв’язана фракція резерв служить резервом.

Біотрансформація

Головним чином гідрокортизон метаболізується в печінці.

Виведення

Введена доза майже повністю виводиться протягом 12 годин. Від 22 до 30 % внутрішньовенно або внутрішньом’язово введеної дози лікарського засобу виводиться з сечею у межах 24 годин.

Показання

Стани, при яких бажано отримати швидкий і інтенсивний ефект від дії кортикостероїдів.

Ендокринні розлади:

• Первинна або вторинна недостатність кори надниркових залоз;
• гостра недостатність кори надниркових залоз;
• застосування у передопераційному періоді, у разі тяжкої травми або захворювання, пацієнтам з недостатністю кори надниркових залоз або у разі сумнівів щодо резервних функцій кори надниркових залоз;
• шок, нечутливий до традиційної терапії, коли є або підозрюється недостатність кори надниркових залоз;
• вроджена гіперплазія надниркових залоз;
• негнійний тиреоїдит;
• гіперкальціємія, пов’язана зі злоякісним новоутворенням.

Розлади неендокринного походження

Ревматичні захворювання, як допоміжна терапія для короткочасного застосування (щоб допомогти пацієнтові пережити гострий епізод або загострення) при таких захворюваннях:

• гострий і підгострий бурсит;
• гострий подагричний артрит;
• гострий неспецифічний тендосиновіт;
• анкілозуючий спондиліт;
• епікондиліт;
• посттравматичний остеоартрит;
• псоріатичний артрит;
• ревматоїдний артрит, у тому числі ювенільний ревматоїдний артрит (окремі випадки можуть вимагати призначення підтримуючої терапії низькими дозами препарату);
• синовіт при остеоартриті.

Колагенози, під час загострення або як підтримуюча терапія в окремих випадках таких захворювань:

• гострий ревматичний кардит;
• системний дерматоміозит (поліміозит);
• системний червоний вовчак.

Дерматологічні захворювання:

• бульозний герпетиформний дерматит;
• ексфоліативний дерматит;
• фунгоїдний мікоз;
• пухирчатка;
• тяжка мультиформна еритема (синдром Стивенса-Джонсона);
• тяжка форма псоріазу;
• тяжка форма себорейного дерматиту.

Алергічні стани: контроль тяжких алергічних станів або алергічних станів, що призводять до втрати працездатності та не піддаються традиційному лікуванню, при таких захворюваннях:

• гострий неінфекційний набряк гортані;
• атопічний дерматит;
• бронхіальна астма;
• контактний дерматит;
• реакції гіперчутливості до лікарських препаратів;
• сезонний або постійний алергічний риніт;
• сироваткова хвороба;
• трансфузійні реакції типу кропив’янки.

Офтальмологічні захворювання: тяжкі гострі і хронічні алергічні та запальні процеси з ураженням очей, такі як:

• алергічний кон’юнктивіт;
• алергічні крайові виразки рогівки;
• запалення переднього сегмента ока;
• хоріоретиніт;
• дифузний задній увеїт і хоріоїдит;
• очна форма оперізуючого лишаю;
• ірит та іридоцикліт;
• кератит;
• неврит зорового нерва;
• симпатична офтальмія.

Шлунково-кишкові захворювання, щоб допомогти пацієнтові пережити критичний період при таких захворюваннях:

• виразковий коліт (системна терапія);
• регіональний ентерит (системна терапія).

Респіраторні захворювання:

• аспіраційний пневмоніт;
• бериліоз;
• фульмінантний або дисемінований туберкульоз легень, при одночасному застосуванні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
• синдром Лефлера, який не піддається лікуванню іншими засобами;
• саркоїдоз.

Гематологічні захворювання:

• набута (аутоімунна) гемолітична анемія;
• вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія;
• еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
• ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура дорослих (лише внутрішньовенно; внутрішньом’язове застосування протипоказане);
• вторинна тромбоцитопенія дорослих.

Неопластичні захворювання: паліативне лікування таких захворювань:

• гострий лейкоз дітей;
• лейкози і лімфоми дорослих.

Стани, що супроводжуються набряком: для індукції діурезу або ремісії протеїнурії при нефротичному синдромі, без уремії, ідіопатичного типу або внаслідок червоного вовчака.

Невідкладні стани:

• шок, який розвинувся внаслідок недостатності кори надниркових залоз, або шок, нечутливий до традиційної терапії, у разі можливої недостатності кори надниркових залоз;
• гострі алергічні стани (астматичний статус, анафілактичні реакції, укуси комах тощо), які не проходять після застосування епінефрину.

Інше:

• трихінельоз із залученням нервів або міокарда;
• туберкульозний менінгіт із субарахноїдальною блокадою або загрозою блокади, при якому застосовується сумісно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.
• Системні грибкові інфекції.
• Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, протипоказане застосування живих або атенуйованих вакцин (див. розділ «Особливості застосування»).
• Внутрішньом’язово кортикостероїдні препарати протипоказані при ідіоматичній тромбоцитопенічній пурпурі.
• Протипоказано для інтратекального введення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарські засоби, які індукують печінкові ферменти, такі як фенобарбітал, фенітоїн і рифампіцин, можуть збільшувати кліренс кортикостероїдів, і при їхньому застосуванні може бути необхідним підвищення дози кортикостероїдів, щоб отримати бажану відповідь на лікування.

Такі лікарські засоби, як тролеандоміцин і кетоконазол, можуть інгібувати метаболізм кортикостероїдів і, таким чином, зменшувати їхній кліренс. Тому слід титрувати дозу кортикостероїдів, для уникнення розвитку кортикостероїдної токсичності.

Кортикостероїди можуть збільшувати кліренс аспірину, який застосовуються тривалий час і у високих дозах. Це може призводити до зниження рівнів саліцилату в сироватці крові або до підвищення ризику розвитку саліцилатної токсичності при відміні кортикостероїдів. Аспірин слід з обережністю застосовувати разом з кортикостероїдами пацієнтам з гіпотромбінемією.

Вплив кортикостероїдів на пероральні антикоагулянти значною мірою варіює; вони можуть як послаблювати, так і підсилювати їхню дію. Тому слід проводити регулярний моніторинг показників коагулограми, щоб підтримувати бажаний антикоагулянтний ефект.

З обережністю слід застосовувати з препаратами, які впливають на рівень калію (наприклад діуретиками). Не застосовувати з амфотерицином В.

Кортикостероїди можуть спричинити гіперглікемію, тому застосовувати з протидіабетичними засобами потрібно з обережністю.

Антибіотики. Повідомлялося, що макролідні антибіотики спричиняли суттєве зниження кліренсу кортикостероїдів.

Циклоспорини. При одночасному застосуванні цих препаратів спостерігається підвищення активності і циклоспорину і кортикостероїду. Повідомлялося також про випадки виникнення судом.

Антихолінестеразні препарати. Одночасне застосування може призвести до розвитку тяжкої слабкості у хворих з міастенією гравіс. Тому застосування цих препаратів необхідно припинити щонайменше за 24 години до початку терапії кортикостероїдами.

Антидіабетичні засоби. Оскільки кортикостероїди можуть підвищити концентрації глюкози в крові, може виникнути необхідність у коригуванні дози антидіабетичних засобів.

Протитуберкульозні засоби. Можливе зниження концентрації ізоніазиду в плазмі крові.

Холестирамін може підвищувати кліренс кортикостероїдів.

Аміноглютемід може викликати втрату індукованої кортикостероїдами адренальної супресії.

Серцеві глікозиди. Пацієнти, що застосовують серцеві глікозиди, мають підвищений ризик розвитку аритмії через гіпокаліємію.

Естрогени, включаючи пероральні контрацептиви. Естрогени можуть спричинити зниження метаболізму певних кортикостероїдів у печінці, що призводить до підвищення їх ефекту.

Шкірні проби. Кортикостероїди можуть пригнічувати реакції на шкірні проби.

Вакцини. Пацієнти, які перебувають на довготривалій терапії кортикостероїдами, можуть проявляти слабко виражену відповідь на токсоїдні та живі або інактивовані вакцини через пригнічення відповіді антитіл. Кортикостероїди можуть також потенціювати відповідь деяких організмів, що містяться у живих атенуйованих вакцинах.

При застосуванні вакцин або токсоїдів згідно з планом вакцинації слід розглянути можливість відкласти вакцинацію до завершення терапії кортикостероїдами.

Особливості застосування

Пацієнтам, які отримують кортикостероїдну терапію і переносять незвичний стрес, до, під час і після такої стресової ситуації показане застосування кортикостероїдів у підвищених дозах або кортикостероїдів швидкої дії.

Незважаючи на відсутність добре контрольованих (подвійних сліпих, із застосуванням плацебо) клінічних досліджень, результати, отримані на експериментальних моделях у тварин, вказують на те, що застосування кортикостероїдів може бути корисним при геморагічному, травматичному і хірургічному шоці, коли стандартна терапія (наприклад відновлення об’єму втраченої рідини) є неефективною.

Кортикостероїди можуть маскувати деякі ознаки інфекції, і під час їхнього застосування можуть виникати нові інфекції. При застосуванні кортикостероїдів резистентність організму до інфекцій і здатність організму локалізувати інфекцію можуть бути зниженими.

Розвиток інфекцій будь-якої локалізації, спричинених будь-якими патогенами (у тому числі вірусні, бактеріальні, грибкові, протозойні або гельмінтні інфекції) може бути пов’язаним із застосуванням кортикостероїдів як монотерапії або у комбінації з іншими імуносупресивними засобами, які впливають на клітинну ланку імунітету, гуморальну ланку імунітету або функцію нейтрофілів. Такі інфекції можуть бути легкого ступеня, але можуть бути тяжкого ступеня і іноді мати летальний наслідок. Зі збільшенням доз кортикостероїдів підвищується частота розвитку інфекційних ускладнень.

При активному, дисемінованому або фульмінантному туберкульозі гідрокортизон можна застосовувати лише для лікування захворювання разом з відповідною протитуберкульозною схемою лікування. Якщо коли застосування кортикостероїдів показане пацієнтам з латентним туберкульозом або туберкуліновою реактивністю, необхідне ретельне спостереження, оскільки захворювання може знову активуватися. Під час тривалої кортикостероїдної терапії такі пацієнти повинні отримувати хіміопрофілактику.

Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, протипоказане застосування живих або атенуйованих вакцин; таким пацієнтам можна застосовувати вбиті або інактивовані вакцини. Однак відповідь на такі вакцини може бути зниженою. Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в неімуносупресивних дозах, показане проведення процедур імунізації.

Гідрокортизон може спричиняти підвищення артеріального тиску, затримку солі і води в організмі і збільшення екскреції калію. Тому може бути потрібним дотримання дієти з обмеженням кількості солі і застосування харчових добавок на основі калію. Всі кортикостероїди збільшують екскрецію кальцію.

Оскільки в поодиноких випадках у пацієнтів, які отримували лікування кортикостероїдами парентерально, розвивалися анафілактоїдні реакції (наприклад бронхоспазм), перед їхнім застосуванням слід вжити відповідних запобіжних заходів, особливо тоді, коли в анамнезі пацієнта наявна алергія на будь-який лікарський засіб.

Незважаючи на те, що нещодавні дослідження не проводилися із застосуванням гідрокортизону або інших стероїдів, результати досліджень застосування метилпреднізолону натрію сукцинату при септичному шоці вказують на те, що в деяких підгрупах пацієнтів високого ризику (тобто пацієнтів з підвищенням рівня креатиніну більш ніж 2,0 мг/дл або з вторинними інфекціями) може спостерігатися підвищення рівня смертності.

Ефект гідрокортизону може бути підсиленим у пацієнтів із захворюванням печінки, оскільки у них значно зменшені метаболізм і виведення гідрокортизону.

У дітей, які отримують тривале лікування глюкокортикоїдами у поділених добових дозах, може спостерігатися затримка росту. Застосування такої схеми лікування повинно обмежуватись найбільш серйозними показаннями.

Кортикостероїди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з очним простим герпесом, який супроводжується ризиком перфорації рогівки.

Застосування кортикостероїдів було пов’язане з розвитком центральної серозної хоріопатії, що може призводити до відшарування сітківки.

При застосуванні кортикостероїдів можуть виникати психічні розлади, які варіюють від ейфорії, безсоння, змін настрою, змін особистості до явних маніфестацій психозу. Також кортикостероїди можуть спричиняти агравацію існуючої емоційної нестабільності або тенденцій до розвитку психозу.

Повідомлялося про розвиток епідурального ліпоматозу у пацієнтів, переважно при тривалому застосуванні кортикостероїдів у високих дозах.

Кортикостероїди слід з обережністю застосовувати при неспецифічному виразковому коліті, якщо існує ймовірність розвитку перфорації у разі наявності абсцесу або інших піогенних інфекцій, а також при дивертикуліті, свіжих кишкових анастомозах, активній або латентній пептичній виразці, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі і міастенії гравіс.

При застосуванні високих доз кортикостероїдів описані випадки розвитку гострої міопатії, яка найбільш часто виникає у пацієнтів з порушеннями нервово-м’язової передачі (зокрема, міастенії гравіс), або у пацієнтів, які отримують супутню терапію нервово-м’язовими блокаторами (такими як панкуроній). Така гостра міопатія є генералізованою, може залучати очні і дихальні м’язи і може призводити до розвитку квадрипарезу. Може спостерігатися збільшення рівня креатинкінази. До настання клінічного покращення або одужання після припинення застосування кортикостероїдів може минати від декількох тижнів до декількох років.

Були повідомлення про розвиток саркоми Капо