плівкова оболонка для таблеток по 15 мг/6.14 мг: гіпромелоза. макрогол (8000). титану діоксид (Е 171), магнію стеарат
плівкова оболонка для таблеток по 20мг/8,19мг: гіпромелоза. макрогол (8000), титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), магнію стеарат
чорнило сірого кольору для нанесення маркування: шелак, заліза оксид червоний (Е 172). заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171). індигокарміну алюмінієвий лак (Е 132). віск карнаубський. тальк.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Лансурф 15 мг/6.14 мг: двоопукла таблетка круглої форми, вкрита плівковою оболонкою білого кольору, з маркуванням « 15» на одному боці і « 102» та « 15 mg» &mdash на іншому, нанесеним сірими чорнилами
Лансурф 20 мг/8.19 мг: двоопукла таблетка круглої форми, вкрита плівковою оболонкою блідо-червоного кольору, з маркуванням « 20» на одному боці і « 102» та « 20 mg» &mdash на іншому, нанесеним сірими чорнилами.
Фармакотерапевтична група
Антинеопластичні засоби, антиметаболіти. Код АТХ L01BC59.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Механізм дії. До складу Лансурфу входить антинеопластичний тимідиновий аналог нуклеозиду &mdash трифлуридин та інгібітор тимідинфосфорилази (TPase) &mdash типірацилу гідрохлорид у молярному співвідношенні 1:0.5 (масове співвідношення 1:0,471). Після проникнення в ракові клітини трифлуридин фосфорилюється тимідинкіназою. потім метаболізується в клітинах у субстрат дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) та вбудовується безпосередньо в ДНК, таким чином порушує функцію ДНК та запобігає проліферації клітин. Проте, після перорального застосування трифлуридин швидко розпадається під дією тимідинфосфорилази та швидко метаболізується. Через це до складу препарату було включено інгібітор тимідинфосфорилази. типірацилу гідрохлорид.
У ході доклінічних досліджень комбінація трифлуридину та типірацилу гідрохлориду продемонструвала протипухлинну дію по відношенню до клітинних ліній колоректального раку, як чутливих до 5-фторурацилу (5-FU). так і стійких до нього. Цитотоксична дія комбінації трифлуридину та типірацилу гідрохлориду відносно до декількох ксенотрансплантатів пухлини людини мас високий рівень кореляції із кількістю трифлуридину. вбудованого у ДНК. Це дозволяє зробити висновок, що це і є основний механізм дії.
Фармакодинамічні ефекти. У ході відкритого дослідження за участю пацієнтів із поширеними солідними пухлинами не відзначалося клінічно значущого впливу Лансурфу на подовження QT/QTc інтервалу порівняно з плацебо.
Клінічна ефективність і безпека. Клінічна ефективність і профіль безпеки Лансурфу оцінювалися в ході міжнародного, рандомізованого. подвійно сліпого, плацебо- контрольованого дослідження III фази (RECOURSE) за участю пацієнтів із метастатичним колоректальним раком, які раніше отримували лікування цього захворювання. Первинною кінцевою точкою ефективності була загальна виживаність (OS). а вторинними кінцевими точками ефективності були виживаність без прогресування захворювання (PFS), показник загальної відповіді (ORR) та показник контролю захворювання (DCR). Загалом було рандомізовано 800 пацієнтів у співвідношенні 2:1: одна група (534 учасники) отримувала Лансурф та оптимальну підтримуючу терапію, а інша (266 учасників) &mdash плацебо та оптимальну підтримуючу терапію (ОПТ). Доза Лансурфу визначалася з урахуванням ППТ 1 величини початкової дози 35 мг/м2/дозу. Пацієнти приймали препарат/плацебо перорально двічі на добу, після ранкової та вечірньої їди, упродовж 5 днів тижня із 2-денною перервою, протягом 2 тижнів, після яких наступала перерва у лікуванні тривалістю 14 днів. Така схема лікування застосовувалась кожні 4 тижні. Пацієнти продовжували лікування до появи прогресії захворювання або виникнення неприйнятної токсичності (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ). Профіль рандомізованих пацієнтів (800 учасників): медіана віку становила 63 роки. 61 % становили чоловіки. 58 % належали до європеоїдної раси, 35 % до монголоїдної (азіати) та 1 % до негроїдної (афроамериканці) рас: при цьому вихідний функціональний статус (PS) за шкалою Східної об&rsquo єднаної онкологічної групи (ECOG) всіх пацієнтів був 0 або 1. Первинним осередком захворювання були товста кишка (62 %) або пряма кишка (38 %). На момент включення до дослідження статус гена KRAS був або диким (49 %). або мутантним (51 %). Середнє число попередніх ліній терапії метастатичного захворювання становило 3. Усім пацієнтам попередньо проводилася хіміотерапія на основі фторпіримідину, оксаліплатину або іринотекану. Усі. за винятком 1 пацієнта, отримували бевацизумаб, а також усі, окрім 2 пацієнтів із пухлинами із диким типом гена KRAS, отримували панітумумаб або цегуксимаб. З точки зору демографічних і вихідних характеристик захворювання 2 групи лікування були зіставними. За результатами аналізу даних загальної виживаності (OS). отриманих в ході дослідження. (72 % випадків (574 пацієнти)) було доведено клінічно значущу та статистично достовірну перевагу Лансурфу в комбінації з оптимальною підтримуючою терапією (ОПТ) щодо виживаності пацієнтів порівняно до плацебо в комбінації з оптимальною підтримуючою терапією (відносний ризик (HR): 0,68 довірчий інтервал (СІ) 95% [ДІ] [від 0.58 до 0.81] р< 0,0001) та медіана загальної виживаності становила 7.1 місяців порівняно з 5.3 місяців, відповідно, а показники 1-річної виживаності становили відповідно 26.6 % та 17.6 %. У пацієнтів, які отримували Лансурф і оптимальну підтримуючу терапію, показники виживаності без прогресування захворювання були достовірно кращими (відносний ризик: 0.48: 95 % ДІ [від 0.41 до 0.57] р < 0.0001 (див. таблицю 1).
Таблиця 1: Результати оцінки ефективності за результатами клінічного дослідження III фази
Лансурф + ОПТ (N = 534)
Плацебо + ОПТ (N = 266)
Загальна виживаність (OS)
Кількість летальних випадків. N (%)
364 (68.2)
210(78.9)
Медіана ОБ (місяців)а [95 % Д1]б
7.1 [6.5. 7,8]
5.3 [4.6. 6.0]
Відносний ризик [95% ДІ]
0,68 [0.58, 0.81]
Р-значенняв
< 0,0001 (1 -стороннє та 2-сторонне)
Виживаність без прогресування захворювання (PFS)
Кількість випадків прогресування або летальних випадків, N (%)
472 (88,4)
251 (94.4)
Медіана РРБ (місяців)а [95 % ДІ]б
2.0 [1,9, 2,1]
1,7 [1,7, 1,8]
Відносний ризик [95 % ДІ]
0.48 [0.41, 0.57]
Р-значенняв
< 0,0001 (1-стороннєта 2-стороинє)
а Оцінка методом Каплана-Мейсра
б Методологія Брукмсйсра та Крау.ті
вСтратифікований лог-ранговий тест (страти: статус гена ККАБ. час від діагностування першого метастазу, регіон)
Результати оновленого аналізу загальної виживаності, проведеного за даними 89 % (712 пацієнтів) випадків, підтвердили клінічно значущу та статистично достовірну перевагу Лансурфу в комбінації з оптимальною підтримуючою терапією (ОГІТ) щодо виживаності пацієнтів порівняно до плацебо в комбінації з оптимапьною підтримуючою терапією (відносний ризик: 0,69 95 % Д1 [від 0.59 до 0.81] р < 0.0001) та медіана загальної виживаності становила 7,2 місяців порівняно з 5,2 місяців, відповідно, а показники 1-річної виживаності становили відповідно 27.1 % та 16.6%. Аналіз даних продемонстрував переваги Лансурфу за показниками загальної виживаності та виживаності без прогресування захворювання в усіх попередньо визначених підгрупах, у тому числі за расою, регіоном географічного розташування, віком (< 65 > 65), статтю, функціональним статусом за шкалою ECOG, статусом гена KRAS, часом із моменту діагностування першого метастазу, кількістю метастатичних осередків та первинним пухлинним осередком. Перевага Лансурфу за показниками виживаності зберігалися при аналізі даних за всіма важливими прогностичними факторами, а саме, часом із моменту діагностування першого метастазу, функціональним статусом за шкалою ECOG та кількістю метастатичних осередків (відносний ризик: 0.69 95 % ДІ [від 0.58 до 0.81]). Шістдесят один відсоток (61%. 485 учасників) всіх рандомізованих пацієнтів отримував фторпіримідин в якості основи попередньої терапії, призначеної їм перед рандомізацією. та в 455 з них (94 %) на той час відзначалась рефрактерність до фторпіримідину. Перевага Лансурфу за показниками загальної виживаності зберігалися і серед цих пацієнтів (відносний ризик: 0,75. 95 % ДІ [від 0,59 до 0.94]). Серед усіх рандомізованих пацієнтів вісімнадцять відсотків (18 %, 144 учасники) до рандомізації отримували регорафеніб. Для цієї групи пацієнтів Лансурф також продемонстрував переваги за показниками загальної виживаності (відносний ризик: 0.69, 95 % ДІ [від 0.45 до 1.05]). Цей ефект відзначався також у ірупі пацієнтів, які раніше не отримували регорафеніб (відносний ризик: 0,69, 95 % ДІ [від 0,57 до 0.83]). Показник контролю захворювання (повна відповідь, часткова відповідь або стабілізація захворювання) був значно вищим у пацієнтів, які застосовували Лансурф (44 % порівняно з 16%, р < 0.0001). Лікування Лансурфом у комбінації з оптимальною підтримуючою терапією призвело до статистично достовірного подовження показника функціонального статусу (PS) < 2 порівняно з групою, що отримувала плацебо в комбінації з оптимальною підтримуючою терапією. Медіана часу до досягнення показника PS > 2 у групі лікування Лансурфом і групі плацебо становила відповідно 5.7 місяців і 4,0 місяців із показником відносного ризику 0.66 (95 % ДІ: [0.56.0.78]). р < 0.0001).
Пацієнти літнього віку. Кількість даних, отриманих у пацієнтів віком 75-84 років (60 осіб), є обмеженою. У дослідженні RECOURSE і дослідженні 2 фази, проведеному в Японії, не брав участі жоден пацієнт віком 85 років або старше. У пацієнтів віком < 65 років і > 65 років ефект Лансурфу на показники загальної виживаності був подібним.
Фармакокінетика.
Всмоктування. При пероральному застосуванні Лансурфу із [І4С]-трифлуридином абсорбувалося щонайменше 57 % введеного трифлуридину, і тільки 3 % прийнятої дози виводилося через фекалії. При пероральному застосуванні Лансурфу із [І4С]-типірацилу гідрохлоридом абсорбувалося щонайменше 27 % введеного типірацилу гідрохлориду. і 50 % загальної радіоактивної дози було виявлено у фекаліях, з чого можна зробити висновок, що абсорбція типірацилу гідрохлориду в шлунково-кишковому тракті є помірною. Після однократного прийому Лансурфу (в дозі 35 мг/м&ldquo ) у пацієнтів із поширеними солідними пухлинами середні показники часу до пікової концентрації в плазмі (tmax) трифлуридину та типірацилу гідрохлориду становили приблизно 2 та 3 години відповідно. За результатами фармакокінетичного (ФК) аналізу даних, отриманих після багаторазового застосування Лансурфу (35 мг/м2/дозу. двічі на добу протягом 5 днів на тиждень із 2-денною перервою упродовж 2 тижнів, після яких наступала перерва у лікуванні тривалістю 14 днів: така схема лікування застосовувалась кожні 4 тижні), площа під кривою « концентрація &mdash час» від 0 до останньої вимірюваної концентрації (AUCo-iasi) для трифлуридину була приблизно втричі більшою і максимальна концентрація (Спіах) була приблизно вдвічі більшою після багаторазового застосування Лансурфу (День 12 Курсу 1). ніж після однократного прийому (День 1 Курсу 1). Однак, при послідовних курсах застосування Лансурфу (День 12 Курсів 2 та 3) не відзначалося акумуляції типірацилу гідрохлориду. а також подальшої акумуляції трифлуридину. Після багаторазового застосування Лансурфу (в дозі 35 мг/м&ldquo /дозу двічі на добу) у пацієнтів із поширеними солідними пухлинами середні показники часу до пікової концентрації в плазмі (tmax) трифлуридину та типірацилу гідрохлориду становили приблизно 2 години та З години відповідно.
Вплив типірацилу гідрохлориду. При однократному застосуванні Лансурфу (35 мг/м» /дозу) середній показник AUCo-iast і Стах для трифлуридину збільшились у 37 та 22 рази відповідно зі зменшеною варіабельністю порівняно до застосування трифлуридину у монотерапії (35 мг/м7дозу).
Вплив їжі. При однократному застосуванні Лансурфу в дозі 35 мг/м2 14 пацієнтам із солідними пухлинами після стандартного прийому висококалорійної їжі з високим вмістом жирів, площа під кривою « концентрація-час» (AUC) для трифлуридину не змінилася, а показники Стах трифлуридину, Стах та AUC для типірацилу гідрохлориду знизилися приблизно на 40 % порівняно з показниками, отриманими при застосуванні препарату натще. У ході клінічних досліджень прийом Лансурфу відбувався через 1 годину після завершення ранкового та вечірнього прийомів їжі (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).
Розподіл. Зв&rsquo язування трифлуридину з білками плазми людини становило понад 96 %, при цьому трифлуридин зв&rsquo язувався головним чином із альбуміном сироватки крові людини. Зв&rsquo язування типірацилу гідрохлориду з білками плазми становило менше 8 %. Після однократного застосування Лансурфу (35 мг/м2) в пацієнтів із поширеними солідними пухлинами, уявний об&rsquo єм розподілу (Vd/F) трифлуридину і типірацилу гідрохлориду становив 21 л та 333 л відповідно.
Біотрансформація. У процесі метаболізму трифлуридин головним чином виводився за допомогою тимідинфосфорилази, формуючи неактивний метаболіт, 5-[трифторометил] урацил. Абсорбований трифлуридин метаболізувався та виділявся у сечу у вигляді ізомерів 5-[трифторометил] урацилу та глюкуроніду трифлуридину. Також було виявлено інші незначні метаболіти. 5-карбоксиурацил та 5-карбокси-2&prime -дезоксиуридин. але їхній рівень у плазмі та сечі був дуже низьким або остаточним. Типірацилу гідрохлорид не метаболізувався у фракції S9 печінки людини або в заморожених гепатоцитах людини. Типірацилу гідрохлорид був основним компонентом, а 6-гідроксиметилурацил був основним метаболітом у плазмі крові, сечі та фекаліях людини.
Виведення. Після багаторазового застосування Лансурфу у рекомендованій дозі та схемі лікування середній період напіввиведення (Х\а) трифлуридину у День 1 Курсу 1 та День 12 Курсу 1 становив 1.4 та 2.1 години, відповідно. Середні показники Х\а для типірацилу гідрохлориду в День 1 Курсу 1 та День 12 Курсу 1 становили 2.1 та 2.4 години, відповідно. Після однократного застосування Лансурфу (35 мг/м&rsquo ) у пацієнтів з поширеними солідними пухлинами показники кліренсу при пероральному прийомі (CL/F) для трифлуридину і типірацилу гідрохлориду становили 10.5 та 109л/год. відповідно. Після однократного перорального застосування Лансурфу з [иС]-трифлуридином загальна кумулятивна екскреція радіоактивної речовини становила 60 % від прийнятої дози. Більша частина радіоактивної речовини виводилася із сечею (55 % дози) протягом 24 годин, а виведення з фекаліями та повітрям, шо видихається, становило менше 3 % в обох випадках. Після однократного перорального застосування Лансурфу з [14С]-типірацилу гідрохлоридом кількість виведеної радіоактивної речовини становила 77 % від прийнятої дози. 27 % якої виводилися із сечею та 50% із фекаліями.
Лінійність/нелінійність. У ході дослідження, спрямованого на підбір дози (від 15 до 35 мг/м2 двічі на добу), було продемонстровано тенденцію до збільшення площі під кривою « час-концентрація» від часу 0 до 10 годин (AUCo-ю) для трифлуридину у більшій мірі, ніж очікувалося при збільшенні дози проте показники кліренсу при пероральному прийомі (CL/F) та об&rsquo єму розподілу (Vd/F) трифлуридину головним чином були незмінними при застосуванні препарату в дозах від 20 до 35 мг/м2. Інші характеристики концентрації трифлуридину та типірацилу гідрохлориду продемонстрували пропорційну залежність від дози препарату.
Фармакокінетика в особливих категоріях пацієнтів
Вік, стать та раса. За результатами популяційного ФК аналізу, не було виявлено клінічно значущого впливу віку, статі або раси на фармакокінетику трифлуридину або типірацилу гідрохлориду.
Порушення функції нирок. Із 533 учасників дослідження RECOURSE, які отримували Лансурф, у 306 (57 %) пацієнтів функція нирок була в нормі (СгСІ > 90 мл/хв.), 178 (33 %) пацієнтів були з порушенням функції нирок легкого ступеня (СгСІ 60-89 мл/хв.) та 47 (9 %) &mdash з порушенням функції нирок помірного ступеня (СгСІ 30-59 мл/хв.), при цьому не було отримано даних стосовно 2 пацієнтів. Пацієнти із порушенням функції нирок тяжкого ступеня не були включені у дослідження. За результатами популяційного ФК аналізу було встановлено, що концентрація Лансурфу у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (СгСІ = 60-89 мл/хв.) була подібною до концентрації у пацієнтів з нормальною функцією нирок (СгСІ > 90 мл/хв.). У пацієнтів з порушенням функції нирок помірного ступеня (СгСІ = 30-59 мл/хв.) концентрація Лансурфу була більшою. Теоретично розрахований показник (СгСІ) мав високу коваріабельність для перорального кліренса CL/F в обох кінцевих моделях трифлуридину та типірацилу гідрохлориду. Середнє відношення показників AUC у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (38 учасників) і порушенням функції нирок помірного ступеня (16 учасників) порівняно до показників пацієнтів із нормальною функцією нирок (84 учасники) становило відповідно 1.31 та 1,43 для трифлуридину. і 1,34 та 1.65 для типірацилу гідрохлориду. Фармакокінетика трифлуридину та типірацилу гідрохлориду не вивчалася у пацієнтів із порушенням функції нирок тяжкого ступеня або нирковою недостатністю в кінцевій стадії (див. розділ « Особливості застосування» ).
Порушення функції печінки. За результатами популяційного ФК аналізу було встановлено, що показники функції печінки, у тому числі лужна фосфатаза (ЛФ. 36- 2322 Од/л), аспартатамінотрансфераза (ACT. 11-197 Од/л), аланінамінотрансфераза (АЛТ. 5-182 Од/л) та загальний білірубін (0,17-3,20 мг/дл) не мали значної коваріабельності для ФК параметрів трифлуридину або типірацилу гідрохлориду. Було виявлено, що альбумін сироватки крові значно впливає на кліренс трифлуридину з негативною кореляцією. При низьких показниках альбуміну від 2.2 до 3.5 г/лл. відповідні показники кліренсу коливаються від 4.2 до 3.1 л/год. У спеціальному дослідженні з вивчення фармакокінетики трифлуридину та типірацилу гідрохлориду за участю онкологічних пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня (ірупи В і С відповідно до критеріїв Націоначьного інституту раку. США) та пацієнтів із нормальною функцією печінки не відзначалося клінічно значущої різниці у показнику середньої концентрації. У п&rsquo яти з 6 пацієнтів з порушенням функції печінки помірного ступеня та у двох з 8 пацієнтів з групи контролю спостерігалося підвищення рівня білірубіну 3 або 4 ступеня. Кореляції між ФК характеристиками та рівнем ACT та/або загального білірубіну в крові ані для трифлуридину. ані для типірацилу гідрохлориду встановлено не було. Співвідношення періоду напіввиведення Вш) та акумуляції трифлуридину і типірацилу гідрохлориду були схожими для пацієнтів з порушенням функції печінки помірного або легкого ступеня та пацієнтів із нормальною функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня потреби в коригуванні початкової дози немає (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ). Застосовувати Лансурф у пацієнтів з наявним перед початком лікування порушенням функції печінки помірного або тяжкого ступеня не рекомендується у зв&rsquo язку із високою частотою виникнення гіпербілірубіне.мії 3 або 4 ступеня у пацієнтів з наявним перед початком лікування порушенням функції печінки помірного ступеня (див. розділ « Особливості застосування» ).
Гастректомія. Не було можливості вивчити вплив гастректомії на ФК парамелри на підставі популяційного ФК аналізу, оскільки лише декілька пацієнтів були після гастректомії (1 % від загальної кількості).
Дослідження лікарської взаємодії in vitro. Трифлуридин є субстратом тимідинфосфорилази. але він не метаболізується цитохромом Р450 людини (CYP). Типірацилу гідрохлорид не метаболізується ані фракцією S9 печінки людини, ані замороженими гепатоцитами. Результати досліджень in vitro свідчать про те, що трифлуридин. типірацилу гідрохлорид та 5-[трифторометил] урацил (неактивний метаболіт трифлуридину) не інгібує ізоформи цитохрому CYP (CYP1A2. CYP2A6. CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6. CYP2E1 та CYP3A4/5). Дослідження in vitro показали, що трифлуридин, типірацилу гідрохлорид і 5-[трифторометил] урацил не чинили індукційної дії на ізоформи цитохрому CYP1А2, CYP2B6 або CYP3A4/5 людини. Тому не очікується, що трифлуридин та типірацилу гідрохлорид можуть спричинити або вступити у суттєву лікарську взаємодію, опосередковану ізоформами цитохрому CYP. У дослідженні in vitro оцінювали абсорбцію трифлуридину та типірацилу гідрохлориду та їх вплив на ефлюксні транспортери (трифлуридин із MDR1, ОАТР1В1, ОАТР1ВЗ та BCRP типірацилу гідрохлорид із ОАТ1, ОАТЗ, ОСТ2. МАТНІ, MDR1 та BCRP). За даними дослідження in vitro, ані трифлуридин. ані типірацилу гідрохлорид не були інгібіторами абсорбції або субстратами для ефлюксних транспортерів, за винятком транспортерів ОСТ2 і МАТЕ1. В умовах in vitro типірацилу гідрохлорид інгібував транспортери ОСТ2 і МАТЕ1, але при концентраціях, значно вищих за концентрацію в плазмі крові людини Стах в рівноважному стані. Тому, малоймовірно, що ця речовина може спричинити взаємодію з іншими лікарськими засобами при застосуванні в рекомендованих дозах через інгібування транспортерів ОСТ2 і МАТЕ1. Перенесення типірацилу гідрохлориду транспортерами ОСТ2 і МАТЕ1 може бути порушено при одночасному застосуванні Лансурфу з інгібіторами лранспортерів ОСТ2 і МАТЕ1.
Зв&rsquo язок між фармакокінетикою та фармакодннамікою. Ефективність і профіль безпеки Лансурфу порівнювали між групами з високою (> медіани) та з низькою (< медіани) концентрацією на підставі середніх значень AUC для трифлуридину. Показник загальної виживаності виявився кращим в групі з більшою величиною AUC порівняно до групи з меншою величиною AUC (середні показники загальної виживаності становили 9,3 та 8.1 місяців, відповідно). На етапі подальшого спостереження показники були кращими в усіх групах AUC порівняно з групою плацебо. Нейтропенія > 3 ступеня виникала частіше у групі з більшою величиною AUC трифлуридину (47,8 %), порівняно з групою з меншою величиною AUC трифлуридину (30.4 %).
Показання
Лансурф показаний для лікування дорослих пацієнтів із метастатичним колоректальним раком, які раніше проходили лікування або яким не показане застосування наявних видів терапії, у тому числі хіміотерапії на основі фторпіримідину. оксаліплатину та іринотекану. а також застосування анти-VEGF та анти-EGFR засобів.
Протипоказання
Гіперчутливість до діючих речовин або до будь-якої допоміжної речовини препарату. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
У ході досліджень in vitro було встановлено, шо трифлуридин. типірацилу гідрохлорид і 5-[трифторометил] урацил (FTY) не пригнічувані активність ізоформ цитохрому Р450 людини (CYP). Дослідження in vitro показали, що трифлуридин. типірацилу гідрохлорид і FTY не чинили індуктивної дії на ізоформи цитохрому Р450 людини (див. розділ « Фармакокінетика» ). Дослідження in vitro продемонстрували, що трифлуридин є субслратом транспортерів нуклеозидів CNT1, ENT1 та ENT2. Тому, слід бути обережними при застосуванні лікарських засобів, які взаємодіють із цими транспортерами. Типірацилу гідрохлорид є субстратом для транспортерів ОСТ2 та МАТЕ1. тому його концентрація може збільшуватись при застосуванні Лансурфу одночасно з інгібіторами транспортерів ОСТ2 та МАТЕ1.
Слід з обережністю застосовувати лікарські засоби, які є субстратами тимідинкінази людини, наприклад, зидовудин. Такі лікарські засоби при застосуванні одночасно з Лансурфом можуть конкурувати з ефектором. трифлуридином. за активацію через тамідинкіназу. Тому, застосовуючи противірусні лікарські засоби, які є субстратами тимідинкінази людини, слід проводити контроль на предмет можливого зниження ефективності противірусного препарату, і розглянути можливість переходу до застосування альтернативного противірусного засобу, який не є субстратом тимідинкінази людини. такого як ламівудин. зальцитабін, диданозин та абакавір (див. розділ « Фармакодинаміка» ).
Невідомо, чи може Лансурф знижувати ефективність гормональних контрацептивів. Тому, жінкам, які застосовують гормональні контрацептиви, слід також використовувати бар&rsquo єрні засоби контрацепції.
Особливості застосування
Пригнічення функції кісткового мозку. Лансурф спричиняв підвищення частоти виникнення мієлосупресії. у тому числі анемії, нейтропенії, лейкопенії та тромбоцитопенії. Повний аналіз крові слід проводити до початку лікування та, у разі необхідності, з метою контролю токсичності, але не рідше ніж перед початком кожного курсу лікування. Не слід розпочинати лікування, якщо абсолютне число нейтрофілів становить < 1,5 * 109/л. кількість тромбоцитів &mdash < 15 * 109/л або якщо після проведення попередніх курсів лікування у пацієнта зберігається негематологічна клінічно значуща токсичність 3 або 4 ступеня тяжкості. Після лікування Лансурфом повідомлялося про випадки виникнення серйозних інфекцій (див. розділ « Побічні реакції» ). Враховуючи те. що більшість із них відзначалися на фоні пригнічення функції кісткового мозку, слід вести ретельний нагляд за станом пацієнта та вживати відповідних заходів згідно з клінічними показаннями, таких як застосування антимікробних лікарських засобів та гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (Г-КСФ). У ході дослідження RECOURSE 9,4% пацієнтів у групі лікування Лансурфом застосовували препарати Г- КСФ головним чином у терапевтичних цілях.
Токсичний вплив на шлунково-кишковий тракт. Лансурф збільшунав частоту токсичних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, у тому числі нудоту, блювання та діарею. Слід вести ретельний нагляд за пацієнтами, у яких розвинулися нудота, блювання, діарея та інші токсичні реакції з боку шлунково-кишкового тракту, і вживати, згідно з клінічними показаннями, відповідних протиблювотних. протидіарейних та інших заходів, таких як відновлення водно/електролітного балансу в організмі. За необхідності слід змінити дозування (відкласти прийом та/або знизити дозу) (див. розділ « Спосіб застосування та дози» ).
Порушення функції нирок. Застосовувати препарат у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня або з нирковою недостатністю в кінцевій стадії (з кліренсом креатиніну (СгСІ) < ЗО мл/хв. або необхідністю проведення діалізу, відповідно) не рекомендується, оскільки Лансурф не досліджувався у цій категорії пацієнтів (див. розділ « Фармакокінетика» ). У пацієнтів з порушенням функції нирок помірного ступеня тяжкості (СгСІ 30-59 мл/хв.) частіше (з різницею щонайменше 5 %) відзначались побічні реакції 3 ступеня тяжкості та вище, серйозні побічні реакції і таким пацієнтам частіше відкладали застосування препарату та знижували його дозу порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок (СгСІ > 90 мл/хв.) або пацієнтами з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (СгСІ 60-89 мл/хв.). Крім того, концентрація трифлуридину та типірацилу в крові пацієнтів з порушенням функції нирок помірного ступеня була більшою ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок або з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (див. розділ « Фармакокінетика» ). Слід частіше контролювати стан пацієнтів з порушенням функції нирок помірного ступеня на предмет наявності гематологічних токсичних реакцій.
Порушення функції печінки. Не рекомендується застосовувати Лансурф у пацієнтів з наявним перед початком лікування порушенням функції печінки помірного або тяжкою ступеня (групи С і D відповідно до критеріїв Національного інституту раку. США) (див. розділ « Фармакокінетика» ).
Протеїнурія. Рекомендується викопувати аналізи сечі за допомогою тест-смужки на предмет виявлення протеїнурії як до початку, так і протягом періоду лікування (див. розділ « Побічні реакції» ).
Непереносимість лактози. Лансурф містить лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози- галактози не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Жінки репродуктивного віку/конграцепція для жінок та чоловіків. На підставі даних, отриманих за результатами досліджень на тваринах, вважається, що трифлуридин може чинити шкідливу дію на плід при застосуванні у вагітних жінок. Жінкам слід запобігати вагітності протягом лікування Лансурфом й упродовж 6 місяців по закінченні лікування. Тому, жінки репродуктивного віку повинні використовувати високоефективні засоби контрацепції під час лікування Лансурфом і упродовж 6 місяців після припинення лікування. Наразі невідомо, чи здатний Лансурф знижувати ефективність гормональних контрацептивів, і тому, жінкам, які застосовують гормональні контрацептиви, необхідно додатково користуватися бар&rsquo єрними засобами контрацепції. Чоловіки з партнерками репродуктивного віку повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування і упродовж 6 місяців після його припинення.
Вагітність. Дані щодо застосування Лансурфу вагітними жінками відсутні. Враховуючи механізм дії препарату, існують підстави вважати, що трифлуридин може спричинити вроджені вади розвитку при застосуванні під час вагітності. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Лансурф не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли клінічний стан жінки вимагає лікування Лансурфом.
Годування груддю. Невідомо, чи проникас Лансурф або його метаболіти в грудне молоко. Дослідження на тваринах продемонстрували, що трифлуридин. типірацилу гідрохлорид та/або їхні метаболіти проникають у грудне молоко. Неможливо виключити ризик для дитини, що знаходиться на грудному годуванні. Під час лікування препаратом Лансурф годування груддю слід припинити.
Фертильність. Дані щодо впливу Лансурфу на фертильність людини відсутні. Результати досліджень на тваринах не вказують на здатність Лансурфу впливати на фертильність чоловіків або жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом ибо іншими механізмами
Лансурф має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та управляти механізмами. Під час лікування можуть виникнути втома, запаморочення або нездужання (див. розділ « Побічні реакції» ).
Спосіб застосування та дози
Лансурф повинен призначатися лікарями, які мають досвід проведення протипухлинної терапії.
Спосіб застосування. Лансурф призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати протягом 1 години після закінчення ранкового чи вечірнього прийому їжі. запиваючи склянкою води.
Дозування. Рекомендована початкова доза препарату Лансурф для перорального застосування у дорослих пацієнтів становить 35 мг/м2 двічі на добу у дні з 1-го по 5-ий і з 8-го по 12-ий кожного 28-денного курсу, доки відзначається користь від лікування або до виникнення неприйнятної токсичності (див. розділ « Особливості застосування» ). Доза препарату визначається з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) (див. таблицю 2). Доза препарату не повинна перевищувати 80 мг/дозу. Якщо прийом препарату було пропущено або затримано, пацієнту не слід компенсувати пропущені дози.
Таблиця 2: Визначення початкової дози препарату з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ)
